WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Порука і гарантія - Курсова робота

Порука і гарантія - Курсова робота

Строковість цього зобов'язання визначається в самій гарантії.
Оскільки гарантія є одностороннім зобов'язанням (угодою), то в ній можуть бути відображені банком й інші дані, зокрема умови, за яких гарант забезпечуватиме виконання грошових зобов'язань свого клієнта в його договірних стосунках з відповідним конрагентом. Останній в майбутньому, відповідно до умов гарантії, здобуває таким чином юридичні підстави для задоволення своїх вимог за рахунок банківських коштів.
Варто також зазначити, що гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, передбачена і в Положенні НБУ "Про кредитування " ( від 28 вересня 1995 р.).1
Дане поняття гарантії збігається з тими засадами, які закріплені в рекомендації Міжнародної торгівельної палати (ІСС). Уніфіковані правила для гарантій на вимогу (1992 р.), затверджені ІСС, активно використовуються практично у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою.
2.2. Правові наслідки гарантії.
В контексті ЦК України (ст. 567) гарантія є самостійним і незалежним від основного зобов'язання зобов'язанням. Гарантія також не може бути відкликана гарантом якщо в ній не передбачено іншого. Згідно статті 562 Проекту ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься послання на основне зобов'язання.
Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути переданеіншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.
Щодо практичних питань щодо наслідків гарантії, то право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що відповідає вимогам передбаченим в самій гарантії.
Одержавши вимогу бенефіціара, гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги. Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара у визначений (або в розумний) строк для встановлення відповідності цієї вимоги умовам гарантії.
Гарант має право на відмову від задоволення вимог бенефіціара у разі, якщо вимога чи додані до неї документи не відповідають вимогам гарантії. При чому гарант повинен без зволікань повідомити бенефіціара про відмову задовільнити його вимогу.
У випадку коли гарантові до задоволення вимог бенефіціара стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією повністю чи у відповідній частині вже виконано, чи припинилося з інших підстав, або є недійсним, він повинен повідомити про це бенефіціара і принципала. Але одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом.
Передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми на яку видано гарантію.
Підставами для припинення гарантії визнаються:
1) сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;
2) закінчення строку дії гарантії;
3) відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення гаранта від його зобов'язань.
Гарант має право на зворотню вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. У гаранта не виникає права на регрес до боржника у разі якщо сума, сплачена гарантом кредиторові не вівдповідає умовам гарантії, якщо інше не передбачено договором між гарантом і боржником.
Висновок
Системний аналіз описаного матеріалу дає можливість зробити висновок, що забезпечення виконання зобов'язань займає особливо важливе місце в цивільному праві. А оскільки способи забезпечення виконання зобов'язань (зокрема порука і гарантія) зумовлюють підвищений інтерес кредиторів до укладання угод і договорів, що породжують зобов'язання. Варто зазначити, що в самому суспільстві порука і гарантія починають досить активно розвиватись і розширюються також сфери їх застосування. Цивільний кодекс України від 12 березня 2003 р. досить на високому рівні закріпив виконання зобов'язань, забезпечені порукою та гарантією, а також законодавчо врегулював більшість питань, пов'язаних з поручительством та гарантією. Ці положення закону дають можливість сприймати дані способи забезпечення виконання зобов'язань не як прості договори чи угоди, а як досить складні юридичні факти, які можуть припиняти, змінювати чи породжувати правовідносини між учасниками зобов'язань. При чому такі належно законодавчо оформлені юридичні конструкції дають змогу учасникам правовідносин більш чітку впевненість в доцільності та в пеній мірі необхідності застосування поруки і гарантії в повсякденному житті.
Посилаючись на закон кредитори чи їх представники цілком логічно і виправдано можуть покладатися на способи забезпечення виконання зобов'язань. А той факт, що стандарти, які ставляться до виконання зобов'язань в Україні є досить наближеними до стандартів встановлених Міжнародною торгівельною палатою є досить важливим рушієм розвитку зобов'язального права в Україні. Насамкінець варто відзначити, що порука і гарантія є досить належними способами виконання зобов'язань, а також не простим юридичним явищем. Не варто також розглядати їх як просте забезпечення, якийсь примітивний гарант (як це розглядалося раніше), що виключно забезпечує виконання зобов'язань. Тут мається на увазі, що кожна сторона є невід'ємним, активним, учасником відносин, який в обов'язковому порядку і завжди повинен бути проінформований про розвиток відносин ЦК і зумовлює підвищення інтересу до способів забезпечення виконання зобов'язань.
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України. - Голос України. - 12 березня 2003 р. №45 - 46 / 3045 - 3046. - с.5
2. Цивільний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови пленуму Верховного суду України в цивільних справах. Під ред П.І Шевчук . - К.: Юрінком Інтер, 1999.
3. Збірник офіційних документів вищого арбітражного суду України. - К., 1997. - с.120.
4. Цивільне право України. Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. Під ред Ч.П.Азімова. - Харків: Право, 2000.
5. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. Під ред.Д.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
6. Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей. Під ред. В.І. Бірюкова. - К.: Наукова думка, 2000.
7. Становлення і розвиток цивільних і трудових правовідносин в сучасній Україні. Монографія. Під ред. Я.М.Шевченка. - К.:Інститут держави і права В.М.Корецького НАН України, 2001р.
Loading...

 
 

Цікаве