WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Форми і види вини у кримінальному праві - Курсова робота

Форми і види вини у кримінальному праві - Курсова робота

сторони, другий (віддалений) - кваліфікуючою ознакою. В цих злочинах відповідно до закону щодо діяння і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а щодо другого (кваліфікованого)наслідку - тільки в необережності (злочинної самовпевненості або злочинної недбалості). До таких злочинів належать, наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278) та ін. Так, якщо проаналізувати суб'єктивну сторону умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), то щодо діяння (наприклад, удару ножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного може бути тільки умисел (прямий чи непрямий), а щодо другого наслідку - смерті потерпілого - лише необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).
При наявності змішаної форми вини слід вирішити питання про те, яким у цілому є злочин, вчинений винним, - умисним або необережним. Це має важливе практичне значення. Наприклад, відповідно до статей 14 і 15 КК України тільки в умисних злочинах можливі готування і замах; відповідно до ст. 26 обов'язковою ознакою співучасті є умисна участь в умисних злочинах. Під рецидивом як найбільш небезпечним видом множинності розуміється вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34). Тому при змішаній формі вини необхідно визначити, до яких злочинів - умисних чи необережних - слід віднести вчинений злочин. Вирішення цього питання залежить від того, яка об'єктивна ознака конкретного складу злочину є найважливішою для визнання діяння злочином і оцінки ступеня його суспільної небезпечності.
У першій групі злочинів зі змішаною формою вини, в яких діяння саме по собі не є злочином, а стає ним тільки за умови, що воно спричинило тяжкі наслідки, вирішальне значення має необережне ставлення до цих наслідків. Саме воно і визначає віднесення цих злочинів у цілому до необережних.
У другій групі злочинів, де щодо діяння і найближчого (обов'язкового) наслідку передбачається умисел (прямий чи непрямий), а щодо віддаленого - необережність, злочин у цілому визнається умисним, тому що саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність. [4, с.162]
Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість: 1) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину; 2) визначити правильну кваліфікацію; 3) відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів. Так, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть, кваліфікуватиметься як умисне вбивство (ст. 115), якщо щодо тілесного ушкодження і смерті був умисел; якщо ж і щодо тілесного ушкод-ження, і смерті була необережність, то особа відповідатиме за необережне вбивство (ст. 119). Лише за наявності умислу щодо тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті - необережності матиме місце склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 - умисні тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть.
Висновок
Таким чином, під виною розуміють психологічне відношення суб'єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності.
Вина - категорія соціальна. Ця властивість вини знаходить свій прояв у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння оцінюється негативно і засуджується правом.
Форми вини - це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небезпечне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне ставлення особи до діяння і його наслідків. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини - умисел і необережність.
Під умислом розуміють таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (чи не бажала, але свідомо допускала). Виділяють такі види умислу як прямий та непрямий; заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово; визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).
Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Таким чином, закон визначає два види необережної вини: а) злочинна самовпевненість; б) злочинна недбалість.
Також виділяють змішану форму вини при якій щодо одних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших - необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість).
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:
1. Конституція України.- Київ: Юрінформ, 1997. - 20 с.
2. Кримінальний кодекс України.- Київ: Юрінком, 2001. - 239 с.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. - К.:Каннон,А.С.К., 2002. - 874 с.
4. Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 416 с.
5. Гринберг М.С. Преступная самонадеяность. // Правоведение - 1976. -№3. - С.68-74.
6. Гринберг М.С. Умысел и неосторожность. // Вопросы правоведения. - 1970. - №5. - С.94-107.
7. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. - Москва: Юридическая литература, 1977. - 146 с.
8. Дагель П.С. Причины неосторожных преступлений в СССР. // Советское государство и право. - 1973. -№3. - С.44-56.
9. Дудник Н.А. Цена неосторожности. - Москва: Юридическая литература, 1985. - 110 с.
10. Кадар М.М. Неосторожная вина и ответственность за преступления, совершённые по неосторожности. / Вопросы уголовного права стран народной демократии. - Москва: Госюриздат, 1963. - С.256-258.
11. Кириченко В.Ф. Уголовное право. Часть Общая. - Москва: Юридическая литература, 1966.- 387 с.
12. Санталов А.И. Разграничение умысла и неосторожности. // Правоведение. - 1958. - №3. - 169 с.
13. Советское уголовное право. (под общей ред. Владимирова В.А.). - Москва: Юридическая литература, 1990. - 216 с.
14. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. - Київ: Наукова думка, 1995. - 455 с.
Loading...

 
 

Цікаве