WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії - Реферат

Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії - Реферат

необхідно підходити до цієї проблеми як до сукупності позитивних і негативних нюансів, які складають її сутність. Сучасний стан охорони здоров'я у нашій країні не є втішним та заспокійливим для нас, її громадян. Проте, як казав Леонід Кравчук: "Маємо те, що маємо".
Відсутність належних умов для хворих, низька заробітна плата медичного персоналу, недостатнє матеріальне забезпечення медичних закладів спонукають населення звертатись за допомогою здебільшого у крайніх випадках, коли буває надто пізно, або через відсутність чи то ліків, чи то коштів, немає можливості допомогти хворому.
Отже, можна дійти висновку, що сьогодні, з огляду на світовий та вітчизняний досвід, законодавчо врегулювати в Україні процес обмеженої евтаназії, яка не суперечила б чинному та перспективному законодавству, а також не зачіпала професійного гуманізму та етики медичних працівників, неможливо.
Процес евтаназії потребує дотримання суворої процедури її виконання, а саме:
1. Процес може застосовуватись тільки до повнолітніх дієздатних осіб, які є невиліковно хворими у термінальній стадії хвороби, що підтверджується письмовим висновком консиліуму лікарів відповідно акредитованого закладу охорони здоров'я чи наукової установи, висловленим одностайно;
2. Невиліковний хворий має перебувати у свідомості, бути об'єктивно поінформований своїм лікуючим лікарем (ст. 34 Основ законодавства України про охорону здоров'я) про діагноз та можливі результати лікування і добровільно, свідомо дійти рішення про необхідність прийняття смерті через нестерпність страждань, про що він подає письмову заяву (за наявності родичів - за погодженням з ними) для розгляду в суді;
3. Заява підлягає негайному розгляду в судовому засіданні лише колегіальним складом суду з метою забезпечення критичної оцінки поданої заяви;
4. Ухвала суду, прийнята одностайно, протягом доби має бути доведена до відома невиліковно хворого та його лікуючого лікаря;
5. Лікар зобов'язаний продовжити вживання всіх необхідних заходів для максимально можливого знеболення перебігу хвороби - аж до настання невідворотної смерті невиліковно хворого;
6. Порушення лікуючим лікарем обов'язку знеболення має тягнути застосування кримінальної відповідальності.
Отже, право людини на евтаназію має як позитивні, так і негативні сторони. Що стосується позитивних сторін застосування евтаназії, до них можна віднести забезпечення з її допомогою права людини на самостійне розпорядження своїм життям, а також гуманність, яка дозволяє не терпіти нестерпні страждання. Крім того, високої позитивної оцінки заслуговує повага до волі людини, що бажає своїм відходом із життя зняти моральний і фінансовий тягар із близьких людей.
Однак контраргументи опонентів застосування евтаназії є не менш обґрунтованими.
По-перше, суспільство існує для людини, а не навпаки.
По-друге, евтаназія паралізувала б науковий прогрес у тому значенні, що якщо позбавлення життя важко і невиліковно хворих буде дозволено законодавцем, те медичному персоналові не доведеться відшукувати нові методи полегшення страждання хворого, ученим-біологам і генетикам не доведеться винаходити нові засоби боротьби з раком, СНІДом та іншими тяжкими хворобами. Легалізація евтаназії направлятиме лікарів на те, щоб переривати страждання пацієнта за допомогою смертельної ін'єкції або відключення апарата, що підтримує функції людського організму.
По-третє, легалізація евтаназії призвела б до неприпустимого тиску щодо деяких інвалідів, престарілих і невиліковно хворих осіб, які б хотіли ще пожити, але водночас не хочуть бути "марним і тяжким тягарем" для суспільства.
По-четверте, критерій невиліковності важко визначити, тоді як можна чекати від науки зцілення від серйозних хвороб і зменшення страждань хворих.
По-п'яте, складно буде встановити добровільність ухвалення рішення. Однак навіть у тому випадку, коли добровільна згода пацієнта є очевидною, необхідно враховувати, що психологічний стан людини, яка знаходиться на грані життя і смерті, є недостатньо вивченим. Важко спрогнозувати, чи не відмовиться він від свого бажання піти з життя і чи не вирішить продовжити його навіть у стражданнях в останній момент процедури евтаназії. Адже завжди існує ймовірність того, що хворий, який висловив прохання про евтаназію, може переглянути своє рішення, тоді коли розпочата процедура позбавлення життя уже викличе незворотні зміни у його організмі.
Тривожним фактом є також те, що процедура евтаназії, яка вимагає для свого здійснення висловлену у визначеній формі згоду пацієнта на відхід із життя, може полегшити вчинення злочинів шляхом застосування фізичного або психологічного тиску на пацієнта, підкупу медичного персоналу, зловживання посадовим положенням, шахрайства тощо.
На думку автора, легалізація евтаназії лише збільшить кількість проблем, пов'язаних із цим явищем.
До них можна віднести: 1) проблему правильності постановки діагнозу і прогнозу подальшого розвитку захворювання; 2) проблему одержання згоди пацієнта, що знаходиться в коматозному, несвідомому і тому подібних станах; 3) проблему встановлення і доведення добровільності відходу з життя; 4) медико-етичні проблеми і багато інші.
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що прийняттю законодавчих рішень має передувати вивчення суспільної думки, позицій представників різних соціальних груп. Навіть, якщо не брати до уваги морально-етичні та релігійні аспекти евтаназії, що мають вагоме значення, і виходити з існуючої в нашій країні правової ситуації, варто визнати, що надання евтаназії правомірного, легального характеру призведе до виникнення цілої низки негативних наслідків, про які було сказано вище.
У сьогоднішніх умовах евтаназія може перетворитися на засіб умертвіння самотніх старих, дітей-інвалідів, осіб, які хворіють на невиліковні хвороби і на лікування яких бракує коштів тощо.
Отже, врегулювання права на достойну смерть як одного з природних прав людини має наблизити національну правову систему до найкращих світових зразків без втрати суто вітчизняних здобутків.
Європейська "культура евтаназії", або Про сучасні "технології гуманізму"
________________________________________
НАДІЇ НЕМА?
Проблема евтаназії - добровільного відходу з життя безнадійно хворих за допомогою лікарів - поки що здається дуже екзотичною для того, щоб всерйоз обговорюватися в Україні. Мабуть, ні медики, ні масова свідомість ще не готові до цього. Однак в умовах високорозвиненої системи охорони здоров'я виявляється, за цієюпроблемою криється цілий вузол моральних і, як це не блюзнірськи звучить, економічних суперечностей. Очевидно стаття, яка пропонується нижче, буде цікавою і українському читачеві. Бо не вічно ж вітчизняні лікарі та пацієнти балансуватимуть між ностальгією за "загальною і безкоштовною" і пошуком форми виживання в умовах недорозвиненого ринку.
Сучасна технологія уможливила значне продовження людського життя, але вона принесла з собою і безліч практичних та моральних проблем. Збільшення тривалості життя коштує недешево, по-перше, через те, що технологія сама по собі може виявитися високовартісною, а, по-друге, тому, що у багатьох випадках вона є дуже трудомісткою у тих країнах, де ціна робочої сили висока.
У капіталістичних країнах високий прейскурант цін на ці нові методи збільшення тривалості життя означає, що нижчий і навіть середній клас не завжди зможе ними скористатися. Виходячи з
Loading...

 
 

Цікаве