WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії - Реферат

Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії - Реферат


Реферат на тему:
Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії
Із кожним роком, що минає після прийняття Основного Закону, постають нові проблеми у царині вітчизняної конституційної теорії і практики. Водночас і сьогодні Конституцію України нерідко оцінюють з огляду на демократичність її змісту, досконалість тексту тощо. Подібні характеристики не є плідними з огляду на потреби соціуму, їх абсолютизація може спричинити фактичну підміну задекларованого зовнішнього і внутрішнього вибору будь-якого характеру.
Можливості реалізації певного вибору залежатимуть від конституційної еволюції, яка має бути адекватною об'єктивним, а не вигаданим, суспільним потребам. Заради узгодження Основного Закону України із суспільними сподіваннями потрібно, зокрема, визначити та по можливості врахувати "координати" у світовому конституційному вимірі.
Сучасний стан речей, коли розвиток медичної апаратури поряд із зосередженням медицини на своєму природному завданні - збереженні життя - дозволяє забезпечувати невизначено довге функціонування тих чи інших органів або систем людського організму, а також суттєве загальне старіння населення та складні суспільно-політичні процеси, які відбуваються сьогодні в Україні, потребують розгляду цієї проблеми саме сьогодні, у період становлення національної правової системи.
Світова спільнота у більшості випадків, розглядає евтаназію як навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого із метою припинення його страждань. Грецьке походження слова вказує на те, що джерела дискусії сягають у давнину. Термін "евтаназія" було запропоновано у XVI ст. відомим англійським філософом Ф. Беконом для позначення "легкої" безболісної смерті. Новий імпульс проблема одержала під час та після Першої світової війни у працях німецьких психіатрів і криміналістів. У 1918-1922 рр. у Німеччині вийшла низка книжок і брошур, у яких обґрунтовувалось моральне та юридичне право на припинення життя невиліковно хворих, душевнохворих та інших осіб, ціна життя яких, за словами Карла Біндінга, опускалась "нижче нуля".
З юридичної точки зору можна навести таке визначення евтаназії: це - навмисні дії або бездіяльність медичного працівника, здійснювані відповідно до явно і недвозначно вираженого прохання інформованого хворого або його законного представника із метою припинення фізичних і психічних страждань хворого, що знаходиться у стані, який загрожує життю, у результаті яких настає його смерть.
У залежності від поведінки медичного працівника розрізняють евтаназію пасивну та активну.
У випадку пасивної евтаназії медичний працівник не вчиняє тих дій, які могли б продовжити життя хворого, тобто пасивно санкціонує умирання, часом пов'язане із сильними фізичними і щиросердечними стражданнями пацієнта. У випадку активної евтаназії медичний працівник вчиняє визначені дії за заздалегідь прийнятим рішенням, які прискорюють смерть хворого.
У залежності від можливості хворого висловити свою волю евтаназія буває добровільною і недобровільною.
Добровільною є евтаназія, яка здійснюється за недвозначним проханням хворого, висловленим безпосередньо перед смертю, або за попередньо висловленою ним згодою. Недобровільна евтаназія здійснюється без безпосередньої згоди хворого, хоча це не означає, що вона у даному випадку суперечить його волі, - просто він через хворобу не може висловити свою волю, і не робить цього заздалегідь.
Сьогодні питання щодо можливості застосування евтаназії залишається відкритим. На даний момент евтаназія визнається на найвищому законодавчому (конституційному) рівні тільки Конституцією Нідерландів. Так, ще в 1993 р. уряд Нідерландів ухвалив постанову, відповідно до якої лікаря, котрий допоміг невиліковно хворому пацієнту накласти на себе руки, не можна переслідувати за, обвинуваченням у вбивстві. У результаті наступного року в країні було зареєстровано 2216 випадків евтаназії.
Це - страшна цифра, особливо якщо припустити, що деякі із цих людей могли вижити. У чому ж причина такого кардинального рішення як прохання смерті, адже щоб прийняти його, необхідно насамперед перебороти власний внутрішній страх...
ЕВТАНАЗІЯ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Звернемося до цифр. У 1990 р. пацієнти просили про евтаназію із таких причин: втрата відчуття власної гідності - 57% випадків, біль - 46%, недостойне помирання - 46%, залежність від оточення - 33%, утома від життя - 23%. Лише в 10 із 187 випадків біль було наведено єдиною причиною.
Ці результати перекликаються з даними інших досліджень, також проведених у Нідерландах, відповідно до яких біль був найважливішою причиною лише у 5% випадків. Виявилося, що пацієнти, які звикли терпіти біль, меншою мірою прагнуть евтаназії, ніж пацієнти, які страждають від депресії. На прикладі Нідерландів є очевидним, що головними причинами прохання про евтаназію є втрата відчуття власної гідності та недостойний людини процес вмирання, які пацієнти вважає абсолютно неприйнятним.
В Англії передумов для закріплення евтаназії на законодавчому рівні не помічається. Після довгих обговорень було прийнято закон про безумовну заборону будь-якої евтаназії, але пасивна евтаназія використовується на практиці британськими медиками як у випадках із новонародженими, так і з людьми похилого віку. У березні 2002 р. у Великобританії виник прецедент, коли пацієнткою було виграно судовий процес про дозвіл застосувати відносно неї процедуру евтаназії, що було вкрай негативно оцінено британськими медиками.
У Фінляндії та Швеції пасивна евтаназія не вважається протизаконною, проте підставою для її застосування є вільне і свідоме волевиявлення пацієнта, причому аналогічні прохання навіть від найближчих родичів визнаються юридично недійсними.
Перший у світі Закон "Про право людини на смерть" було прийнято у 1977 р. у штаті Каліфорнія (США). Згідно із ним невиліковно хворі люди можуть оформити документ, у якому висловлюють своє бажання на вимкнення реанімаційної апаратури. І хоча його формулювання далеке від досконалості, оскільки покладає виконання процесу умертвіння фактично на третю особу (що може суперечити її моральним принципам та професійній етиці), приклади свідчать, що громадськість у зарубіжних країнах поступово приймає ідею пасивної евтаназії.
Утім більшість авторів висловлює інші погляди. Найбільш відомим з них є американський філософ Дж. Рейгелс, який стверджує, що коли хворий у свідомості, він розуміє, що смерть є невідворотною, і більше не може виносити страшний біль, він може просити лікаря прискорити настання смерті. Останній може погодитись, проте, лише за рахунок припинення лікування (пасивна евтаназія). У результаті страждання хворого збільшаться, хоча і будуть менш тривалими. У такій ситуації, на думку автора, смертельна ін'єкція буде гуманнішою, оскільки одразу припинить страждання.
Однак, якщо розглядати цю позицію із юридичної точки зору, лікар, який робить смертельну ін'єкцію, фактично викликає настання смерті відотруєння, а не від невиліковної хвороби. Отже, у цьому випадку він учиняє умисне вбивство. Припинення лікування, хоча і викличе смерть безпосередньо від невиліковної хвороби, також підлягає кримінально-правовій оцінці.
ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКРІПЛЕННЯ ЕВТАНАЗІЇ НА ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ
Що стосується України, то існує різка перевага суспільної думки на користь затятих опонентів евтаназії. Однак, для того, щоб реально оцінити таке явище,
Loading...

 
 

Цікаве