WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль Кабінету Міністрів України у конституційно-право¬вому механізмі здійснення зовнішньої політики - Реферат

Роль Кабінету Міністрів України у конституційно-право¬вому механізмі здійснення зовнішньої політики - Реферат

наголошується, що уряд керує загальною політикою країни[9].
У ст. 116 Конституції України за Кабінетом Міністрів закріплені зовнішньополітичні повноваження, відповідно до яких він забезпечує дер-жавний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України (п. 1); здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю (п. 7); організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи (п. 8). Кабінет Міністрів здійснює й інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (п. 10), тобто цей перелік не є вичерпним. Також уряд спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (п. 9 ст. 116). Основні завдання Кабінету Міністрів визначені також у ст. 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України". Відповідно до ст. 114 Конституції України Прем'єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету, схваленої Верховною Радою.
З іншого боку, у пп. 1, 3 ч. 1 ст. 106 Конституція України закріпила за Президентом зовнішньополітичні повноваження, відповідно до яких глава держави забезпечує державну незалежність, національну безпеку та здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, не розкриваючи сутності даної функції Президента України.
Тобто в Україні створено практично два центра виконавчої влади у зовнішньополітичній сфері. Зазначені вище повноваження Кабінету Міністрів та Президента України можна віднести до дуалізму здійснення виконавчої влади. Більшість вітчизняних науковців визнає дуалізм здійснення виконавчої влади однією з головних політико-правових ознак у країнах зі змішаною республіканською формою правління, до яких належить і Україна. До них також перш за все, як вважає професор В.Шаповал, належать пострадянські країни, а також Франція, Португалія, Румунія, Польща та ін., у яких по-різному побудований державний механізм[8, 208].
Не можна не погодитись з думкою професора В.Авер'янова, який вважає, що "визначаючи Кабінет Міністрів України вищим органом в системі органів виконавчої влади, Конституція враховує наявність так званого "дуалізму" виконавчої влади, тобто певного розподілу повноважень цієї гілки влади на рівні її вищих суб'єктів - Президента України і Кабінету Міністрів"[2]. Таку саме думку висловлює О.Скакун, що повноваження стосовно здійснення виконавчої влади поділені між Президентом і Кабінетом Міністрів[7, 119]. У контексті цього доцільно зауважити, що в Конституції України відсутні положення щодо ролі та статусу Президента у сфері виконавчої влади, тобто, як підкреслює В. Шаповал, не передбачено його як суб'єкта (носія) здійснення виконавчої влади[8, 204-210], незважаючи на те, що Основний Закон (ст. 113) визначає Кабінет Міністрів вищим органом виконавчої влади.
У Висновку Венеціанської комісії № 339/2005 щодо змін до Конституції України, прийнятих 8 грудня 2004 p., який схвалено на 63-ій пленарній сесії (10-11 червня 2005 p.), з цього приводу також було висловлено таке зауваження: "Ці повноваження, що накладаються одне на одне, можуть стати джерелом майбутніх конфліктів між Президентом та урядом"[13]. У зв'язку з цим можна навести думку В.Ріяки, який підкреслює, що історичний досвід свідчить про поступову трансформацію змішаних форм правління в одну з чітко встановлених державних форм[6, 132], тобто парламентську або президентську.
Слід наголосити, що у зв'язку зі здійсненням зовнішньополітичних повноважень має місце подвійна підпорядкованість Міністерств закордонних справ і Міністерства оборони України Кабінетові Міністрів та Президенту, незважаючи на те, що вони, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів положень, є центральними органами виконавчої влади[14]. Підтвердженням цієї тези насамперед є порядок призначення міністрів закордонних справ та оборони, повноваження
щодо подання на посаду яких належить главі держави (п. 10 ч. 1 ст. 106 Конституції України). Міністри оборони та закордонних справ України, які призначаються Верховною Радою за поданням Президента України, на думку Д.Жванія, "фактично за своїми напрямками de facto функціонують у автономному режимі стосовно всього іншого уряду"[15].
Привертає увагу п. З ст. 9 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", який наділяє коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді правом вносити до парламенту подання про призначення Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України у разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України їх кандидатур у 15-денний строк. Внаслідок цього зазначене положення дещо розширює визначений Конституцією України обсяг зовнішньополітичних повноважень коаліції та не зовсім відповідає п. 12 ст. 85, п. 4 ст. 114 та п. 10 ч. 1 ст. 106 Конституції України. Подібна думка висловлювалася у висновку ще до проекту зазначеного Закону Головного юридичного управління Верховної Ради, в якому зауважено, що ці положення не враховують приписів Конституції. Натомість при прийнятті Закону вона, як бачимо, не була врахована! 16].
Тим часом слід зауважити, що Венеціанська комісія у Висновку щодо внесення змін до Конституції України висловила стурбованість стосовно відсутності узгоджених принципів взаємовідносин у трикутнику: Президент-Парламент- Уряд. Зокрема, Президент не повинен мати пере-вагу в прийнятті рішень, перешкоджаючи таким чином діяльності уряду, як-то, його право на законодавчу ініціативу, призначення міністрів оборони та закордонних справ, відповідальність уряду перед Президентом[13].
Зовнішньополітичні повноваження Кабінету Міністрів на проведення міжнародних переговорів та укладення міжнародних угод регулюються Законом України "Про міжнародні договори України". Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України (ст. З Закону). Президент України, Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України, які укладаються від імені Уряду України, надаються Кабінетом Міністрів України; а щодо міжвідомчих договорів - у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів (ст. 6). Якщо договір потребуєратифікації, то він передається на розгляд до Верховної Ради України.
Аналіз засвідчує, що більшість укладених міжнародних договорів не потребує згоди на їх обов'язковість Верховною Радою. Так, з початку 1991 р. і дотепер із понад 650 укладених Кабінетом Міністрів міжнародних договорів України лише понад 135 (21%) ратифіковано Верховною Радою. На сьогоднішній день кількість чинних міжнародних договорів України (міждержавних, міжурядових та міжвідомчих) становить понад 2800, з яких ратифікована тільки четверта частина[16].
Зовнішня політика залишається об'єктом внутрішньополітичної конкуренції, що є головною проблемою її здійснення. Доречно, щоб усі гілки влади, які залучені до реалізації зовнішньополітичних процесів, не виходили за рамки наданих їм конституційних повноважень[3]. Натомість внесення змін до Конституції України призвело до ряду проблем, пов'язаних з балансом владних повноважень вищих державних органів,
Loading...

 
 

Цікаве