WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль Кабінету Міністрів України у конституційно-право¬вому механізмі здійснення зовнішньої політики - Реферат

Роль Кабінету Міністрів України у конституційно-право¬вому механізмі здійснення зовнішньої політики - Реферат


Реферат на тему:
Роль Кабінету Міністрів України у конституційно-правовому механізмі здійснення зовнішньої політики
Україна за період після проголошення незалежності перетворилася на рівноправного суб'єкта міжнародного права. Відмовившись від ядерної зброї, Україна в складних геополітичних умовах здійснює відкриту зовнішню політику і розраховує зайняти гідне місце у світі.
Конституційне регулювання повноважень уряду засвідчує зростаючу тенденцію до розширення його функцій і поширенню впливу на всі сторони суспільного життя, у тому числі й на сферу зовнішньої політики. До того ж процес глобалізації міжнародних відносин підсилює позиції уряду, оскільки різка інтенсифікація усіх сфер життя вимагає постійної та компетентної участі високопрофесійних фахівців, провідна роль яких відчувається на всіх стадіях зовнішньополітичного процесу. Саме уряд, маючи високопрофесійний апарат, займається практичним здійсненням зовнішньої політики шляхом підтримки відносин із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями на дво- та багатосторонній основі[1, 184].
У конституційно-правовій науці українські вчені В.Авер'янов[2], Ф.Веніславський[3], Н.Ни-жник[4], В.Погорілко[5], В.Ріяка[6], О.Скакун[7], О.Фрицький[5], В.Шаповал[8] та інші відомі правознавці у своїх наукових працях досліджують правову природу та місце органів виконавчої гілки влади у державному механізмі. Втім питання щодо статусу та місця Кабінету Міністрів у конституційно-правовому механізмі здійснення зовнішньої політики держави практично залишається поза увагою правознавців і до теперішнього часу не було предметом спеціального наукового дослідження. У контексті цього у статті приділено увагу зазначеній проблематиці, а також сучасним проблемам взаємодії вищих державних органів влади щодо реалізації зовнішньополітичної стратегії держави. Вперше зроблено спробу обґрунтувати особливості діяльності Кабінету Міністрів України у зовнішньополітичній сфері за наявності дуалізму здійснення виконавчої влади.
Правовий статус уряду в зарубіжних державах визначається конституцією, а нерідко і спеціальним законодавством. Статус і місце уряду, так само як і шляхи його формування та повноваження, багато в чому залежать від існуючої в країні форми державного правління, історичних, національних традицій та особливостей країни тощо[5]. Правовий статус Кабінету Міністрів України визначений Конституцією України (розд. VI) та Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 21 грудня 2006 p. № 514-V.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ст. 113 Конституції України), який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (п. 9 ст. 116). Він, як зазначає О. Скакун, є своєрідним штабом з організації виконавчо-роз-порядчої діяльності всіх органів виконавчої влади, який очолює Прем'єр-міністр[7, 113].
Аналіз деяких конституцій зарубіжних держав дає змогу стверджувати, що саме норми Основного Закону характеризують місце і роль уряду. Наприклад, у конституціях Словацької Республіки (ст. 108) та Чехії (ст. 67), так само як і в Україні, уряд визнається вищим органом виконавчої влади; у Австрії наголошується, що уряд здійснює "вище керування справами Федерації, якщо воно не передано Федеральному президентові" (ст. 69)[9].
Варто констатувати і такий важливий факт, що уряд не завжди розглядається як вищий орган виконавчої влади, оскільки у деяких країнах такий рівень представлений главою держави. У ряді президентських республік (наприклад, у США, Бразилії, Мексиці й ін.) уряд як колегіальний орган не існує, тому що виконавча влада належить безпосередньо главі держави. Зокрема, у Конституції США (р. 1 ст. II), наприклад, наголо-шується, що "виконавча влада ввіряється Президентові Сполучених Штатів Америки"[10, 240].
Так само, у ряді пострадянських конституцій президент є одночасно главою держави і главою виконавчої влади (Таджикистан (ст. 64), Туркме-нистан (ст. 54), Узбекистан (ст. 89)[11, 80, 237, 414]. Відповідно до конституцій Фінляндії (§ 3), Польщі (ст. 10), Греції (ст. 26) та Туреччини (ст. 8) виконавчу владу здійснюють Президент та уряд[9].
Місце та роль уряду у механізмі здійсненні зовнішньої політики залежить також від форми правління в державі і політичної системи суспіль-ства. Порівняльно-правовий аналіз здійснення зовнішньої політики урядами зарубіжних держав засвідчує насамперед, що в переважній більшості конституцій проголошується принцип поділу влад, а також визначаються ті державні органи, що виконують функції у зовнішньополітичній сфері при здійсненні державної влади.
В країнах з президентською формою правління (США, країни Латинської Америки, Казахстан та ін.) визначення основних напрямів зовнішньої політики та керівництво зовнішньополітичною діяльністю належить виключно до компетенції президентів, а уряд (кабінет) бере участь у здійсненні зовнішньої і оборонної політики під його керівництвом.
У парламентських республіках і монархіях вирішальна роль у зовнішньополітичному механізмі належить урядові або Прем'єр-міністру. Уряд проводить міжнародні переговори, укладає міжнародні договори й угоди, формує дипломатичний апарат, керує діяльністю всіх зовнішньо-політичних і військових органів держави, включаючи зовнішню розвідку, здійснює побудову збройних сил, організує оборону країни і т.д. Так, у конституціях, Японії (ст. 73) та Іспанії (ст. 97), закріплена функція уряду щодо керівництва зовнішньою політикою. У ст. 119 Конституції Словацької республіки зазначено, що уряд колегіально вирішує принципові питання внутрішньої та зовнішньої політики. У деяких конституціях, зокрема, Угорщини (§ 35) та Греції (ст. 82), наголошується, що уряд бере участь у визначенні зовнішньої політики[9]. Дещо інший підхід передбачений Конституцією Литви (ст. 84), в якій зазначено, що Президент вирішує найважливіші питання зовнішньої політики і разом з Урядом здійснює зовнішню політику[11].
Звертає на себе увагу той факт, що у деяких парламентських країнах глава Ради міністрів керує загальною політикою Уряду та несе за неї відповідальність. Такі норми містяться у ст. 95 Конституції Італії[12, 85]. У ст. 65 Конституції ФРН зазначено, що ключова роль щодо формування та проведення зовнішньої політики належить Федеральному канцлеру. Тільки уряд має спеціалізований зовнішньополітичний апарат для повсякденного здійснення управлінських функцій у сфері зовнішньої політики, який перебуває у безпосередньому розпорядженні Федерального канцлера, 145]. У ст. 114 Конституції Словенії підкреслюється, що Глава уряду забезпечує єдність політичного й адміністративного напряму діяльності уряду і координує роботу міністрів[9].
Перехідне становище між цими формами правління займає статус уряду в країнах зі змішаною формою правління, де самостійність уряду стосовно президента звичайно істотно вище в порівнянні з президентськими республіками, 273]. У ряді таких держав нормами конституцій встановлено, що уряд забезпечує здійснення зовнішньоїполітики, зокрема у Польщі (ст. 146), Румунії (ст. 101)[9], Вірменії (ст. 89) та Росії (ст. 114)[11]. А от французький уряд не тільки здійснює, але ще й визначає політику нації. У його розпорядженні перебуває адміністрація та збройні сили (ст. 20 і 21). Відповідно до § 93 Конституції Фінляндії керівництво зовнішньою політикою Фінляндії здійснює Президент Республіки разом з Державною радою (урядом). У ст. 185 Конституції Португалії
Loading...

 
 

Цікаве