WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Парламент України — Верховна Рада та його роль у реа¬лізації законодавчої влади - Реферат

Парламент України — Верховна Рада та його роль у реа¬лізації законодавчої влади - Реферат


Реферат на тему:
Парламент України - Верховна Рада та його роль у реалізації законодавчої влади
Відповідно до ст. 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Однак сам термін "парламент" має більш давнє походження: його генеза пов'язана з феодальними часами, про що свідчить існування парламентів в Ісландії у 950 р.
У період станово-представницької монархії, крім Англії, термін "парламент" не набув значення родового для іменування відповідних установ. І тільки у XIX ст. - так званий "золотий вік парламентаризму" - відповідний термін набув поширення в найбільш розвинутих на той час країнах. При цьому він вживався здебільшого як політична і наукова категорія. Водночас в конституціях, прийнятих у зазначенні період, для позначення законодавчого органу (органу законодавчої влади) звичайно застосовували інші слова і словосполучення: "палати", "законодавчі збори", "народні збори", "національні збори" тощо. Ці терміни використовувалися як власні назви відповідних органів, родовою назвою яких, хоча на доктринальному рівні, залишався термін "парламент".
На сьогодні термін "парламент" як родова назва органу законодавчої влади об'єктивно є загальноприйнятим. Разом з тим він як власна назва відповідних органів офіційно вживаний (зафіксований в конституціях) лише в деяких країнах. Насамперед - це Великобританія та інші англомовні країни, що прийняли британську конституційну модель (Австралія, Канада тощо). Він застосований в конституціях ряду розвинутих європейських країн (Греції, Італії, Франції), а також частини країн-членів СНД (Грузії, Казахстані, Молдові). В ряді країн, де органи законодавчої влади мають іншу власну, конституційно визначену назву, термін "парламент" вживається разом з власною назвою або є складовою відповідної конституційної дефініції. Прикладом такої дефініції і є зміст ст. 75 Конституції України: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України".
У вітчизняній політико-правовій думці термін "парламент" для позначення потенцій національного державотворення з'являється на початку XX ст.: його першими почали застосовувати автори програмних документів українських політичних партій, утворених у відповідний період. Так, у програмі Української народної партії було зазначено, що "законодавча влада в усій повноті належить парламенту". В програмі Української партії самостійників-соціалістів проголошувалось: "Головною законодавчою владою на Україні є парламент (Центральна Українська рада)". Про необхідність утворення "парламенту" як "представницької інституції" говорилося у програмі Української соціал-демократичної робітничої партії[1]. Термін "парламент" вживали не тільки в політичних документах партій соціалістичного спрямування, він був притаманний політичній фразеології ліберально-демократичних партій, зокрема, Української демократичної партії і Української радикальної партії[2].
Проте термін "парламент" не був використаний у Конституції Української Народної Республіки (Статуті про державний устрій, права і вільності УНР) від 29 квітня 1918 р. Застерігалися його вживати й автори проекту Основного Державного Закону Української Народної Республіки, розробленого спеціальною урядовою комісією за часів Директорії. В цьому проекті орган законодавчої влади, який мав власно називатися Державною Радою, визначався як "однопалатне тіло"[3]. З іншого боку, в проекті Конституції (основних державних законів) Української Народної Республіки, запропонованому одним з членів згадуваної комісії-О.Ейхельманом, містився окремий розділ, присвячений "Федерально-Державному Парламенту"[4]. Парламентами в цьому проекті називалися й відповідні органи, які пропонувалося утворити в землях-суб'єктах української федерації.
В інших конституційних проектах, а також у вітчизняній публіцистиці, яка значною мірою компенсувала брак спеціальної політико-правової літератури, термін "парламент" звичайно не застосовувався. І це не тому, що, як зазначав відомий французький конституціоналіст Л.Дюгі, "у XIX столітті на континенті Європи", як в Англії, слово "парламент" стало загальним терміном, який позначає політичні зібрання"[5].
За радянських часів термін "парламент" об'єктивно не міг бути узгоджений з теорією, що існувала тоді, і практикою державної влади. Цей термін застосовувався тільки для характеристики "буржуазної державності".
Тому недивно, що на початок 90-х років минулого століття, коли почала розгортатися розбудова сучасної української державності, у багатьох фахівців-юристів за інерцією зберігалось обережне ставлення до поняття парламенту. Саме цим пояснюється факт розроблення перших актів конституційної значущості - Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., в яких Верховна Рада України не була названа парламентом. Не була названа парламентом Верховна Рада України і у проекті Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 p., запропонованому Комісією Верховної Ради України по розробці нової Конституції і опублікованому для всенародного обговорення.
Проте на час публікування зазначеного вище проекту ідеї парламентаризму фактично набули визнання на офіційному рівні. Це засвідчує назва Закону України "Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України" від 7 жовтня 1993 р.[6]. В цій назві було вперше законодавчо визнано термін "парламент", яким була визначена Верховна Рада України. У подальшому термін "парламент" був застосований як складова конституційної дефініції Верховної Ради України.
В конституціях розвинутих країн розгорнуті дефініції парламентів звичайно відсутні. Як правило, в конституційних текстах констатується сам факт наявності такого важливого елементу державного механізму, яким є парламент, незалежно від його власної назви, визначається чисельний склад і засади його формування. Нерідко конституції обмежуються згадкою про основне призначення парламенту - здійснювати законодавчу владу. Іноді в основних законах міститься загальне посилання на представницький характер парламентів.
З іншого боку, наявність достатньо розгорнутої конституційної дефініції парламенту, особливо в умовах країн, що утворилися на теренах колишнього СРСР, можна вважати позитивною рисою конституційного регулювання суспільних відносин. Особливо ця риса проявляється тоді, коли відповідна дефініція містить термін "парламент" (Україна, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова, Казахстан, Киргизія, Росія, Туркменистан). Можна стверджувати, що для суспільно-політичного і державного життя вказаних країн залишається актуальною проблема укорінення на рівні масової політичної свідомості і у середовищі тих, хто безпосередньо причетний до владарювання, основних здобутків сталої демократії.
Природа явищ парламенту і парламентаризму, а з ними - певною мірою і відповідних термінів, відображає не тільки загальні особливості історичного розвитку, а й конкретикукожної країни. Навряд чи можна проводити аналогію за змістом між вказаними явищами в умовах двох розвинутих країн, не кажучи вже про країни, які об'єктивно різняться за їх політичним і державно-правовим розвитком. Потреби цього розвитку можуть зумовити уточнення або доповнення понять парламенту і парламентаризму з метою наголошення на їх ролі і призначенні.
Визнання Конституцією парламенту, тобто Верховної Ради України, "єдиним органом законодавчої влади", акцентує увагу на її місці в державному механізмі. Водночас наведене формулювання може вважатися своєрідною пересторогою щодо узурпації законодавчої влади
Loading...

 
 

Цікаве