WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичні компаративістські дослідження: деякі проблеми теорії та методології - Реферат

Юридичні компаративістські дослідження: деякі проблеми теорії та методології - Реферат

науки (предмет, мета, методологія, об'єкти тощо);
- дослідження основних об'єднань (правових сімей, правових кіл) правових систем сучасності [5];
- порівняльно-правові дослідження, що здійснюються у межах теоретико-історичних, галузевих та спеціальних (прикладних) юридичних наук.
Компаративістські дослідження, зокрема, спрямовуються на публічне та приватне, кримінальне, конституційне та адміністративне право, місцеве самоврядування, визначення шляхів розвитку міжнародного права та удосконалення національного законодавства; опрацювання еквівалентного понятійного апарату (наукового та нормотворчого); поглиблення самобутності національного права та юридичної науки; інтеграцію юридичного наукового знання різних напрямів, шкіл, течій тощо.
Поряд з традиційними позитивістськими і нормативними або юридико-догматичними дослідженнями з'являються нові напрями - юридико-соціологічні та юридико-філософські компаративістські дослідження.
Результати компаративістських досліджень можуть бути використані як при удосконаленні національної нормотворчої роботи та юридичної практики, так і підготовки висококваліфікованих юристів - науковців і практиків.
У зарубіжній та сучасній науковій літературі загальновизнаним є розуміння компаративістики як однієї з юридичних наук, яку складають:
1) предмет - загальне і особливе у національних правових системах, їх складових (галузях, інститутах, нормах);
2) методологія - система різних методів порівняльного аналізу та оцінки (ідентифікація, аналіз, моделювання, індукція, дедукція та інші);
3) понятійний апарат - система наукових термінів, понять, понятійних рядів, теоретичних конструкцій (правовий простір, правове коло, правова сім'я, національна правова система тощо);
4) частково-наукові теорії, концепції, доктрини як результати наукового пізнання предмета юридичної компаративістики.
Ю.А. Тихомиров пропонує у межах теорії чи наукової дисципліни юридичної компаративістики виділяти загальну і спеціальну частини. До загальної частини (або загальної теорії) компаративістики відносяться поняття, предмет, методологія, суб'єкти, об'єкти, критерії співставлення і оцінки, способи сприйняття іноземних правових систем у національному законодавстві. До особливої (або частково-наукових теорій) - особливості застосування методології компаративістики щодо правових сімей, правових масивів, правових систем та їх складових; галузей юридичної науки та законодавства [5].
На сьогодні оптимальним сполученням є визнання компаративістики як однієї з юридичних наук і порівняльно-правового методу як одного із методів будь-якої юридичної наукової дисципліни (історії держави та права, теорії держави та права, соціології права, філософії права, кримінального та адміністративного права тощо).
Роль, місце та призначення юридичної компаративістики в системі юридичних наук відбивається в її основних функціях, до яких доцільно віднести:
а) гносеологічну - аналіз і оцінку загального і особливого у правових явищах, створення відповідних наукових конструкцій (типологій, класифікацій, моделей тощо);
б) методологічну - удосконалення порівняльно-правового методу, його засобів, прийомів, технологій чи методик застосування;
в) інформаційно-інтегративну - сприяння гармонізації та наближенню національних законодавств, обміну правової інформації між юристами різних країн, адекватному її тлумаченню;
г) критичну - виявлення негативних тенденцій і недоліків національного та іноземного законодавства, міжнародного права, визначення шляхів їх подолання.
Методологія юридичної компаративістики вже довгий час є предметом жвавих дискусій серед фахівців, які досить об'ємно представлені у юридичній літературі [7]. В основі протилежності підходів щодо визначення основних засад методології юридичної компаративістики, на нашу думку, лежить протилежність праворозуміння різними групами вчених, зокрема, позитивістського та соціологічного спрямування у їх широкому тлумаченні. Для перших головним є порівняльне дослідження національного законодавства, а для других - соціальних проблем, що вирішуються за допомогою права.
"Арсенал" методів, які використовуються при проведенні порівняльно-правових досліджень, досить різноманітний. Зокрема, виділяються:
- методи аналогії; державно-правової ідентифікації; термінологічної ідентифікації; підсумовування, узагальнення національних доповідей; участі країн у міжнародних дослідницьких і прикладних проектах [8];
- підтверджуюче, заперечуюче, контрастуюче порівняння [9].
Серед фахівців загальновизнаним є положення про те, що у компаративістських дослідженнях можуть застосовуватися усі правила і методи мислення, але порівняльний метод є домінуючим [10].
Однією із основних проблем методології компаративістики вважається пошук і визначення критерію порівняння, за допомогою якого можна виявляти об'єкти компаративістських досліджень, порівняння яких можливе і виправдане.
При позитивістському підході формально-юридичним критерієм порівняння є юридична термінологія, яка адекватно використовується і тлумачиться в однорідних національних правових системах (або є інваріантом для різних національних правових систем, або еквівалентною чи адекватною, тобто відбиває однакові правові явища). Недоліком цього критерію є імовірність помилок при порівнянні неоднорідних правових систем.
При юридико-соціологічному підході критерієм є "проблема, що вирішується" або "предметне" порівняння, тобто порівняння повинно здійснюватися за суспільними проблемами, які забезпечуються за допомогою права або його складових. Так, К. Цвайгерт і Х. Кьотц є прихильниками "функціонального" критерію у компаративістиці, тобто критерієм порівняння вони вважають виконання правовими інститутами різних правових систем певного соціального завдання. Недоліком цього підходу позитивісти вважають орієнтацію на зв'язок права з соціальною дійсністю, недооцінку закономірностей системності права, взаємозв'язкуправових інститутів певної національної правової системи чи власних закономірностей саморозвитку права [11].
Ю.А. Тихомиров запропонував такі критерії порівняння і оцінки:
1) суб'єкт, який уповноважений діяти;
2) об'єм і характер правил поведінки;
3) забезпеченість норм санкціями, стимулами тощо;
4) зв'язок з іншими нормами;
5) положення нормативного акта у системі галузевого і загального законодавства;
6) умови і час прийняття;
7) ефективність, тобто відношення громадян та органів, ступінь реалізації.
Для різних об'єктів порівняння необхідно застосовувати відповідні критерії, причому у певній пропорції, які визначаються "коефіцієнтом порівняння", тобто для простого (нескладного) об'єкта доцільно використовувати 1-2 критерії, а для складних - декілька [12].
Безумовне визнання вченими порівняльно-правового методу як основного компонента методології юридичної компаративістики породжує ряд проблем:
- порівняльно-правовий метод використовується й в інших юридичних науках (історико-теоретичних, галузевих, прикладних),тому, якщо не вводити інших критеріїв, то важко виділити юридичну компаративістику як юридичну науку взагалі;
- визначення методології без окреслення об'єкта та предмета компаративістських досліджень майже неможливе, тому одразу виникає питання - що є особливого у об'єкті або предметі компаративістики, якщо у цьому випадку визнати чи "соціальну проблему", чи законодавство, чи право з його інститутами і нормами, чи взагалі правову систему у сукупності її складових та обумовлюючих факторів.
На нашу думку, предметом юридичної компаративістики є тільки загальне і особливе і тільки, щонайменше, на рівні національних правових систем, а також методологія їх дослідження, тобто такі властивості національних правових систем та їх наднаціональних об'єднань, які виявляються і можуть бути дослідженими виключно у їх порівнянні за допомогою певної методології. Крім того, доцільно ввести до предмета юридичної
Loading...

 
 

Цікаве