WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Функції та повноваження президента України у сфері національної безпеки - Реферат

Функції та повноваження президента України у сфері національної безпеки - Реферат

України ( п. 17-20 Конституції) [1].
На сьогодні вітчизняною наукою конституційного права не вироблено поняття "Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України", чітко не визначено його місце в системі органів, що забезпечують оборону та національну безпеку України. На нашу думку, аналіз наведених конституційних повноважень Президента в даній сфері дає підстави стверджувати, що роль Верховного Головнокомандувача полягає не в оперативно-тактичному чи стратегічному управлінні військами, а в функції політичного керівництва державними органами, що забезпечують обороноздатність України.
Більш розгорнутий перелік повноважень глави держави як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил подано в законах "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про Прикордонні війська України", "Про загальний військовий обов'язок та військову службу", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про правовий режим воєнного стану".
Розглянемо ті повноваження Президента України у сфері національної безпеки, які є компетенцією Ради національної безпеки і оборони України.
Згідно з Законом "Про оборону України" Президент як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України виконує такі повноваження (ст.5): координує діяльність державних органів у галузі оборони; у разі воєнного нападу або загрози воєнного нападу на Україну приймає рішення про оголошення стану війни, введення воєнного стану на всій території України чи в окремих її місцевостях, рішення про їх припинення або скасування, укладення миру і невідкладно виносить ці питання на розгляд Верховної Ради України, а також оголошує загальну або часткову мобілізацію на території України у разі оголошення стану війни, приймає рішення про демобілізацію; приймає рішення та видає наказ Збройним Силам України про ведення бойових дій [6]. Ці повноваження Президента України реалізуються Радою. Так, у п. 1 ст. 4 Закону "Про Раду національної безпеки і оборони України" визначено, що Рада розробляє на своїх засіданнях та подає пропозиції Президентові України щодо "питань оголошення стану війни, введення воєнного стану на всій території України чи в окремих її місцевостях...", а згідно з п. 7 ст. 4 цього ж закону вона "координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення..." [7].
Закон "Про Збройні Сили України" [8] закріплює розподіл компетенції між Президентом України та Міністерством оборони України щодо керівництва Збройними Силами. Згідно з цим законом (ст. 5 та ч. 1 ст. 6) глава держави як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює тільки загальне керівництво Збройними Силами України, а Міністерство оборони - безпосереднє [8]. На жаль, доповнення, вміщені в законі від 13січня 2005 року, не внесли змін до цього питання. На нашу думку, формулювання закону в даному випадку є нечіткими і потребують додаткового тлумачення. Вважаємо, що було б доцільно слово "загальне" замінити на "політичне", а "безпосереднє" на "стратегічне та оперативно-тактичне". Запропоновані формулювання відповідають функціональній ролі та професійній підготовці відповідних посадових осіб. Адже від кандидата у Президенти зовсім не вимагається професійних навичок у військовій справі; він повинен перш за все бути професійним, значним політиком, здатним на пошук оптимальних політичних рішень з урахуванням порад і висновків професійних військових.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" Президент України як глава держави і Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України: приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та демобілізацію, про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України [9]. Ст. 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в редакції від 25.03.05 доповнює та конкретизує повноваження Президента. Так, п. 3 ст. 11 конкретизує, що Президент України забезпечує через Раду національної безпеки і оборони України координацію діяльності органів виконавчої влади, Збройних Сил України у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації. А п. 7 цієї статті доповнює, що всі рішення щодо мобілізації Президент України повинен вносити на затвердження Верховній Раді.
Згідно з ч. 11 п. 1.ст. 4 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" Рада національної безпеки і оборони України на своїх засіданнях розглядає "питання загальної або часткової мобілізації..." [7].
Отже, проаналізувавши повноваження Президента України згідно з Конституцією та законами України, можемо сказати, що складовими основної об'єктної функції Президента України в сфері національної безпеки і оборони, - забезпечення національної безпеки , на нашу думку, є:
- гарантування державного суверенітету, територіальної цілісності України;
- здійснення керівництва у сфері національної безпеки, очолювання Ради національної безпеки і оборони України;
- прийняття рішення про загальну та часткову мобілізацію, про введення воєнного та надзвичайного стану, про оголошення стану війни та використання ЗС України в разі збройної агресії проти України.
Ці функції Президента України найповніше втілюються в основні функції військових формувань Воєнної організації держави (механізм здійснення функцій Президента України, тобто його технологічні функції в галузі національної безпеки) через такий спеціалізований орган, як Рада національної безпеки і оборони України.
Література:
1. Коментар до Конституції України / Опришко В.Ф., Авер'янов В.Б., Корнієнко М.І. та ін.- К.: Інститут законод-ва Верховної Ради України, 1996. - 516 с.
2. Бурчак Ф.Г, Погорілко В.Ф. Розділ IX. Конституційно-правовий статус Президента України // Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. - К.: Укр. центр правничих студій, 1999. - С. 232.
3. Цвік М., Процюк І. Про державно-правову природу влади Президента України в системі розподілу влад // Вісник Академії правових наук України. - 1999. - № 1 (16). - С. 58.
4. Закон України від 26.06.92 №2501-ХІІ "Про надзвичайний стан" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 37. - Ст. 538.
5. Закон України від 16.03.2000 № 1550-111 "Про правовий режим надзвичайного стану" // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 23. - Ст. 176.
6. Закон України від 06.12.91 №1932-ХІІ "Про оборону України" // Відомості Верховної РадиУкраїни. - 1992. - № 9. - Ст. 106; 1993. - № 44. - Ст. 420; 1994. - № 45. - Ст. 410; 1995. - № 38. - Ст. 284; 2000. - III.
7. Закон України від 05.03.98 № 183/98-ВР "Про Раду національної безпеки і оборони України" // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 35.
8. Закон України від 06.12.91 №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 9. - Ст. 108; 1993. - № 44. - Ст. 421.
9. Закон України від 21.10.93 № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 44. - Ст. 416; 1999. - № 27. - Ст. 221; 2005. - № 2.
Loading...

 
 

Цікаве