WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Формування інформаційного законодавства України: проблемні аспекти - Реферат

Формування інформаційного законодавства України: проблемні аспекти - Реферат


Реферат на тему:
Формування інформаційного законодавства України: проблемні аспекти
На нинішньому етапі розвитку українського суспільства існують певні проблеми щодо інтеграції України у світовий інформаційний простір. Однією з умов інтеграції до інформаційного суспільства є розроблення нових нормативно-правових актів про дотримання європейських інформатизаційних та інформаційних стандартів в Україні, які суттєво впливають "…на законодавче врегулювання відносин між громадянами і державою, громадянами і комерційними структурами тощо, тобто інформаційні відносини є, з одного боку, зовнішнім проявом будь-яких відносин у житті країни та її громадян, а з іншого - основою, на якій вибудовується законодавство в інших сферах" [1].
На нашу думку, необхідно звернути увагу на досягнення стабільності та узгодженості законодавчих актів, забезпечення оптимальної відповідності законів та інших нормативних актів. В тому числі питання, що регулюють інформаційні відносини в Україні, а також послідовність реалізації принципу наукової нормотворчої діяльності, котра полягає в тому, що при підготовці та прийнятті нормативно-правового акту потрібно проводити аналітичне дослідження правового регулювання певних груп суспільних відносин.
Для фахівців у сфері інформатизації, інформатики, правової інформатики це - інформація для роздумів і дискусій. Для правників - база формування інформаційного права, законодавства у сфері інформації та інформатизації.
Ці питання є новими для України, яка тільки почала робити нові кроки на шляху входження до Європейського світового простору і тому велика кількість питань ще не досліджена. Одним із питань є недостатньо гармонізована з вимогами Європейського Союзу нормативно-правова база України. Хоча багато що зроблено в цьому напрямі такими вітчизняними дослідниками, такими як: В. Брижко, В. Гавловський, Р. Калюжний, С. П. Ріппа, Л.А. Савченко, В. Цимбалюк, В. Шамрай, М. Швець, В. Шкарупа, Ю.В. Яцишин та ін., а також російськими - Г. Артамонов, І. Бачило, В. Іноземцев, В. Копилов, В. Отрековський, А. Ракітов, І. Сиголян, С. Черемкін тощо.
Як свідчить історія розвитку земної цивілізації, інформатизація (удосконалення спілкування, комунікації між людьми за допомогою досягнення науки і техніки) не має меж. Не залишилася поза цим процесом і Україна. В організаційно-правовому аспекті це знайшло відображення в юридичному забезпеченні інформатизації. З часу проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України створюється національна система законів та підзаконних нормативних актів щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин, в тому числі процесу інформатизації [2].
Національне (державне, публічне) право має значний масив нормативних (законів та підзаконних) актів, які прямо чи опосередковано регулюють суспільні інформаційні відносини в Україні. За підрахунками науковців кількісний склад нормативних актів органів державної влади у цій сфері характеризується такими показниками: 262 Закони, 290 Постанов Верховної Ради (нормативного змісту), 379 Указів Президента, 90 розпоряджень Президента, 1160 постанов Кабінету Міністрів, 208 розпоряджень Кабінету Міністрів, більш ніж 1100 нормативних актів міністерств і відомств [3].
Ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України зумовив ряд проблем. Наприклад: відсутність легальної, чіткої, ієрархічної єдності законів, що викликає суперечне тлумачення при застосуванні норм у практиці та інші.
Як зазначають вітчизняні вчені, такі, як Калюжний Р., Гавловський В., Цимбалюк В., Гуцалюк М. [2], сукупність правових норм у сфері інформації та інформатизації, визначених у підзаконних актах, досягли за кількістю критичної маси, що зумовлює можливість і необхідність виділення їх в окремий, автономний, міжгалузевий інститут права - інформаційне право, та відповідну легальну систематизацію інформаційного законодавства.
Активний розвиток інформаційних відносин та процесів, а також збільшення законодавчої бази, направленої на їх регламентацію, обумовлює становлення та розвиток такої комплексної галузі права, як інформаційне. Складовими інформаційного права є правові інститути, сукупність інформаційно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини в інформаційному просторі. Зокрема, в їх складі потрібно виділити інститути: інформаційних ресурсів, державної таємниці, конфіденційної інформації, захисту інформації, відповідальності за скоєння правопорушень та інші.
В нашій державі інформаційне право як галузь права, незважаючи на численні пропозиції з боку вітчизняних науковців, почало формуватися лише після вольового рішення парламентарів, а приводом для цього стала необхідність чіткого правового регулювання діяльності засобів масової інформації. Не ставлячи під сумнів важливість цієї проблеми, необхідно все ж таки зазначити, що інформаційне право має на меті не лише регулювання діяльності засобів масової інформації, а й соціальних відносин у сфері обігу інформації [4].
Як зазначає В.А. Копилов [5], нормативно-правову базу дослідницької галузі складає інформаційне законодавство, представлене сукупністю нормативно-правових актів і окремих норм права, спрямованих на регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.
Аналіз нормативно-правового регулювання суспільних інформаційних відносин дозволяє синтезувати структуру законодавства України у сфері інформаційних правовідносин на основі положень теорії гіперсистем права: інформаційні правовідносини на рівні законодавства регулюються двома групами законодавчих актів:
1. Загально-правові. Дія їх розповсюджується на всі суб'єкти інформаційних відносин, відповідно до поділу права України на провідні галузі: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне (це - Конституція України, Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси ).
2. Спеціально-правові. Дія їх розповсюджується тільки на суб'єкти, що беруть безпосередню участь у конкретній соціальній діяльності (наприклад, закон України "Про авторське право і суміжні права" тощо).
Спеціально-правові акти, у свою чергу, можна розділити на дві категорії, які мають відповідні системоутворюючі законодавчі акти (в теорії права вони утворюють синтетичні міжгалузеві комплексні інститути права):
а) системоутворюючі загальні норми публічно-правового регулювання інформаційних відносин (інформаційне право) в Україні - Закон "Про інформацію" (02.10.1992 p.);
б) системоутворюючі окремих інституцій інформаційного права - закони: "Про наукову і науково-технічну діяльність" (13.12.1991 р.); "Про державну таємницю" (21.01.1994 р.); "Про рекламу" (03.07.1996 р.) тощо.
У системі загальноправових норм умовно виділяють також комплекс публічно-правових норм, що регулюють інформаційні відносини у сфері інформатизації, включаючи технічні засоби комунікації. До них належать такісистемоутворюючі закони: "Про
Loading...

 
 

Цікаве