WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Фіктивність підприємства як підстава для визнання угод недійсними - Реферат

Фіктивність підприємства як підстава для визнання угод недійсними - Реферат

права і здійснюють цивільно-правові обов'язки, а фіктивне підприємство використовує їх з метою, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме - з метою ухилення від оподаткування. Це є головною метою, змістом, суттю і завданням його діяльності.
Через зазначені причини обмежена і можливість фіктивного підприємства бути позивачем і відповідачем у суді. З вивчених нами господарських справ немає жодної, позов у якій поданий фіктивним підприємством. У 100 % справ такі підприємства є лише відповідачами за позовами до них податкових інспекцій про визнання угод недійсними. Це ще раз підтверджує той факт, що фіктивні підприємства завдають шкоди нормальному функціонуванню податкових відносин, посягають на основи економічної системи України.
З 25-ти розглянутих Дніпропетровським апеляційним господарським судом справ про визнання угод недійсними за ст. 49 ЦК України в 14 справах податковими органами були надані належні докази переслідування фіктивними підприємствами саме цієї мети: податкові накладні, довідки про податкову заборгованість по деяких справах - постанови про порушення кримінальних справ за ст. 212 КК України.
Тільки по одній справі про визнання недійсною угоди, по якій фіктивне підприємство ухилилося від сплати податку на прибуток судом, було взято до уваги непрямий доказ - довідку про те, що воно з часу державної реєстрації не звітувало до податкової інспекції. Суд прийшов до висновку, що якщо підприємство не звітує, то воно і не сплачує прибуток.
Господарська діяльність фіктивного підприємства залежить від того, яке місце посідає воно у секторі тіньової економіки, від мети його створення. Таке підприємство або взагалі не проводить ніякої діяльності і не надає ніяких послуг, або займається діяльністю, дозволеною законом з ухиленням від оподаткування, або проводить діяльність, яка за законом заборонена.
Сам факт незаконного створення фіктивного підприємства, його незаконна державна реєстрація є у 100 % випадків передумовою того, що таке підприємство буде укладати недійсні угоди. Однак для того, щоб такі угоди були укладені, повинен пройти певний проміжок часу. Цивільне законодавство не встановлює якихось точних термінів, протягом яких підприємство повинно розпочати свою діяльність. На нашу думку, цей період повинен бути необхідним і достатнім для виконання обов'язків відповідно до звичаїв ділового обороту.
Критерієм фіктивності підприємства можна, наприклад, розглянути відсутність підприємницької діяльності протягом певного податкового періоду, після закінчення якого визначається податкова база і обчислюється сума податку, що підлягає сплаті. Поряд з цим, ознаками фіктивності можуть бути такі обставини: перебіг значного часу з моменту реєстрації; відсутність необхідного штату працівників або невиплата заробітної плати за наявності працівників; відсутність обґрунтування своєї діяльності, перспективного плану. Ознакою того, що підприємство не збирається займатися своєю статутною діяльності, може бути внесення в документи перекручених даних про його засновників, місцезнаходження, використання надуманої адреси юридичної особи, указання як керівника неіснуючої особи тощо.
Що стосується здійснення фіктивним підприємством забороненої діяльності, то такою вважається діяльність, прямо заборонена законом (шахрайство), або яка допускається за наявності спеціального дозволу. Однак це предмет регулювання права кримінального.
Визнаючи недійсними угоди, вчинені з участю фіктивного підприємства, суди керуються п. 6 Постанови № 3 від 28.04.78 з наступними змінами "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними", де Верховний Суд України роз'яснив, що до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо.
В юридичній літературі висловлена думка (сприйнята і деякими судами) про те, що фіктивність засновників не дає підстав визнавати недійсною угоду, вчинену з участю фіктивного підприємства як юридичної особи щодо виключення фіктивного підприємства з державного реєстру. Факт скасування його державної реєстрації не може бути підставою для визнання недійсною угоди, що в момент її вчинення відповідала вимогам закону, не може бути визнана недійсною через несплату податку після її вчинення [4]. Аналіз господарських справ цієї категорії показує, що добросовісна сторона по договору - відповідач у справі за позовом податкового органу, мотивує свою позицію тим, що вона не знала про фіктивність підприємства і його мету ухилитися від оподаткування, просить не застосовувати односторонню реституцію.
Аналіз ст. 49 ЦК України показує, що є недійсною угода, вчинена з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства. За наявності умислу у однієї з сторін (встановлено по 100 % справ) все отримане нею за угодою повинно бути повернуто іншій стороні, а отримане останньою або належне їй у відшкодування виконаного стягується в дохід держави. Стаття 228 нового Цивільного кодексу, що буде діяти з 01.01.04 р., зберігаючи суть ст. 49 ЦК України, називає угоди такого виду - правочином, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ними. Несплата податків юридичними чи фізичними особами є порушенням їх конституційного обов'язку щодо сплати податків, визначеного ст. 67 Конституції України. Тобто правочин, який порушує встановлений законами України і Конституцією України публічний порядок обов'язкового оподаткування є недійсним.
Принципово відмінними є наслідки недійсності угоди за ст. 49 ЦК України і ст. 228 нового ЦК України. Якщо за ст. 49 ЦК України застосовано односторонню реституцію, то ст. 228 ЦК України передбачає загальні правила визнанняправочину недійсним, а саме - двосторонню реституцію.
Однак залишається відкритим питання про саму можливість повернення сторін у попередній стан з участю фіктивного підприємства. Через силу двосторонню реституції кожна із сторін повинна повернути іншій усе одержане за угодою. Проблемним у цьому аспекті є як виконання стягнення на користь фіктивного підприємства, так і стягнення з нього грошей, майна на користь контрагента договору. Це питання потребує подальшого опрацювання.
Що ж до правових підстав для визнання недійсної угоди з участю фіктивного підприємства, то, на нашу думку, фіктивні засновники, укладаючи угоду, діють від імені підприємства, використовують фіктивні печатки, фіктивне підприємство не діє як легальний учасник цивільного обороту, що, за американською правовою доктриною "отруєне дерево дає отруєні плоди", не може узаконити угоди, вчинені за його участю, тим більше, коли воно має мету ухилитися від оподаткування.
При цьому, на нашу думку, не має принципового значення факт виключення чи не виключення підприємства з Державного реєстру. Він повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.
Для запобігання укладення недійсних угод фіктивними підприємствами, доцільно на законодавчому рівні закріпити поняття фіктивного підприємства, чітко визначити його ознаки і запропонувати Єдиний реєстр фіктивних підприємств на території України, ведення якого покласти на органи податкової служби.
Література:
1. Ємельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. - М., 2002. - С.15.
2. Фойницкий И.Я. Курс уголовного права. Часть особенная: Посягательства личные и имущес-венные. - Спб., 1907. - С. 401.
3. Постанова Верховного суду України та Вищого господарського суду України з господарських справ від 24.12.01. - К.: Видавничий дім, 2003. - С. 151.
4. Писаренко А. Недействительность сделки: ст. 49 Гражданского кодекса // Юридическая практика. - № 35/297. - С. 7.
Loading...

 
 

Цікаве