WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Ухилення від оподаткування шляхом зловживання суб’єктивним податковим правом - Реферат

Ухилення від оподаткування шляхом зловживання суб’єктивним податковим правом - Реферат


Реферат на тему:
Ухилення від оподаткування шляхом зловживання суб'єктивним податковим правом
Практика здійснення фінансового контролю в Україні показала складність протидії ухиленню від оподаткування, що вчиняється шляхом операцій, які формально не порушують імперативних норм податкового права, лише через перевірку у платників наявності, повноти і правильності заповнення документів, що відображають задекларовані операції. Вирізняє такі господарські операції те, що їх основною метою є зменшення податкових зобов'язань. Де ж межа податкової оптимізації, за якою починається протиправне ухилення від сплати податків?
Вважаємо, що такою межею є очевидна спрямованість умислу при використанні суб'єктивного права на отримання доходу саме від зменшення податків, а не від подібної господарської операції, яка свідчить про завдання шкоди бюджету, що є неприпустимим з погляду інтересів суспільства. Тому дієвим інструментом подолання подібних схем щодо оподаткування в Україні може стати інститут заборони зловживання суб'єктивним правом.
Радянське право передбачало заборону зловживання правом: ст. 39 Конституції СРСР 1974 р., ч.1 ст. 5 Основ Цивільного законодавства СРСР 1961 р. Крім того, положення про неприпустимість зловживання правом міститься в законодавстві різних країн світу та сприйняте судовою практикою. Можна стверджувати, що заборона зловживання правом як загальноправовий принцип повністю визнається континентальною системою та, з певними зауваженнями, системами загального права [1].
Сьогодні в Україні зловживання правом, як правило, розглядають як інститут цивільного права, що пояснюється його закріпленням ст. 13 Цивільного кодексу України. Необхідно зазначити, що українське законодавство не пішло по шляху заборони лише шикани, тобто здійснення права винятково з метою завдання шкоди. Надане у вказаній статті визначення: "Не допускаються дії, що вчиняються особою з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживати правом в інших формах", - дає можливість прямо застосовувати норму до значно ширшого, ніж шикана, кола неправомірних дій.
У теорії держави і права та цивільного права даний інститут розглядається досить ґрунтовно. Найбільший вплив на розуміння природи цього феномена в Україні зробив В.П. Грибанов. Він зазначає, що при зловживанні правом уповноважений суб'єкт, діючи в межах суб'єктивного права з тими можливостями, що складають зміст даного права, використовуює такі форми його реалізації, що виходять за встановлені законом межі здійснення права [2, с. 47]. Іншими словами, зловживання правом можна визначити як недозволені форми його реалізації в межах дозволеної поведінки суб'єкта. Одним з найважливіших критеріїв, що визначають межі прав, є вимога здійснення цих прав відповідно до їх призначення [2, с. 50]. Під призначенням права розуміються ті цілі, заради досягнення яких суб'єктивні права надаються учасникам правовідносин. У самому понятті "призначення права" виражено принцип сполучення суспільних і особистих інтересів. Як пише В.П. Грибанов, цілі окремої особи при здійсненні права не можуть виходити за межі тих цілей, що визнаються такими, що заслуговують поваги з боку суспільства [2, с. 88]. Таким чином, його поняття "зловживання правом" засновано на ідеї соціального призначення права.
Питання про зловживання правом активно дискутувалось у вітчизняній науці. Вітчизняні юристи визнавали переважно цей інститут, у тому числі М.І. Бару, С.Н. Братусь, О.С. Іоффе, І.А. Покровський. Із сучасних українських і російських учених дану концепцію підтримують А.Б. Венгеров, В.І. Ємельянов, В.М. Коссак, В.І. Крусс, А.Я. Курбатов, А.А. Маліновський, О.Н. Садиков, А.П. Сергєєв, К.І. Скловський, А.С. Шабуров. Повністю визнають цей інститут цілий ряд закордонних авторів: Л. Енненцерус, Рене Давид, Жан-Луї Бержель, Віндшейд, Годеме, Янев Янко, В. Таджер, Х. Лаутерпахт, Байерс, Оппенгейм.
У той же час, незважаючи на визнання, єдності у визначенні даного інституту не досягнуто. Узагальнюючи різні підходи до визначення зловживання правом у вітчизняній та закордонній правовій доктрині, можна визначити три основні конструкції поняття:
1) це суперечить суспільному призначенню конкретного суб'єктивного права;
2) це порушує домірність (належний баланс) прав і інтересів різних суб'єктів;
3) це окремий прояв порушення більш загальних принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Крім того, ряд юристів заперечують існування цього інституту. Так, Н.С. Малєін [3], М.М. Агарков [4] висували такі доводи: неможливість зловживання правом взагалі як поняття; протиставлення "букви" і "духу" закону в практиці застосування правом призводить до необмеженого суддівського розсуду; відповідальність за зловживання правом можлива лише в межах конкретних складів правопорушень, передбачених у законі; не існує такого прикладу зловживання правом, який не можна було подолати існуючими засобами; дана позиція порушує принципи законності; дозволено лише те, що прямо вказано в законі. З відомих закордонних юристів теорію зловживання правом заперечували Ієрінг і Пляніоль.
Серед юристів, які визнають дану концепцію, дискусійними залишаються такі питання: про те, чи є зловживання правом загальноправовим принципом; про форми зловживання правом; про критерії встановлення такого зловживання; чи є зловживання правом правопорушенням; чи є умисел необхідним елементом складу зловживання правом; про правові наслідки встановлення зловживання правом; про співвідношення даного інституту з принципами справедливості, добросовісності та розумності.
У податковому праві України принцип заборони зловживання правом до цього часу прямо не закріплений. Тому для з'ясування можливості і необхідності його застосування в податкових правовідносинах необхідно дослідити загальноправовий характер цього принципу.
Законодавчою підставою для загальноправового принципу заборони зловживання правом виступає ст. 23 Конституції України, де
Loading...

 
 

Цікаве