WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Український омбудсман у структурі механізму державної влади - Реферат

Український омбудсман у структурі механізму державної влади - Реферат

вищезазначені влади почали доповнюватися новими. Серед них називалися установча, контрольна, федеративна, виборча, зовнішньополітична, громадська, військова, конституційна, урядова, упокорю-юча, електоральна, муніципальна, громадської думки [18].
Конституційний досвід свідчить, що деякі країни саме так і відносяться до принципу поділу влади. Перш за все хотілося б згадати Конституцію Португалії 1826 року, розділ 5 якої "Про короля" містив главу, що носила назву "Про врівноважуючу владу", де закріплювалася головна функція короля - турбота про незалежність, згоду та гармонію інших властей. Конституція Бельгії 1831 року також поряд з законодавчою, виконавчою та судовою владами визнавала як окрему гілку влади - муніципальну.
Сьогодні Конституції ряду країн Латинської Америки (Нікарагуа 1987 р., Колумбії 1991р. та інші) говорять про особливу виборчу владу. Вважається, що вона реалізується корпусом виборців у ході виборів різних органів, а організаційно представлена так званими виборчими трибуналами. У Конституціях Алжиру 1976 р. та Гвінеї 1982 р. говориться про політичну владу, що належить правлячій партії. У деяких конституціях є посилання на установчу владу, яка знаходить своє вираження перш за все в прийнятті тим чи іншим способом Конституції країни [21].
Деякі конституції закріплюють і контрольну владу (Швеція [22], Алжир, Еквадор, Сирія, Перу [23], Нікарагуа [24]). Естонія, Латвія, Литва, Республіка Білорусь, Португалія, не закріплюючи в конституціях поняття "контрольна влада", все-таки виділяють окрему главу, присвячену контрольно-наглядовим органам.
Підсумовуючи підхід прихильників думки щодо "четвертої гілки влади" і віднесення до неї омбудсмана, потрібно зазначити, що автори цієї концепції мають рацію, на нашу думку, у тому, що класичний підхід до теорії поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову сьогодні не повністю відповідає реаліям державного будівництва, оскільки за рамками названих гілок влади знаходиться багато контролюючих органів, які також наділені владними повноваженнями.
Але не дивлячись на те, що концепція провіднесення омбудсмана до контрольно-наглядової гілки влади є найбільш сучасною, на нашу думку, говорити про входження до неї Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передчасно, оскільки в Україні тільки відбувається формування контрольно-наглядової гілки влади. Викладене підводить нас до висновку, що найбільш плідним у вирішенні проблеми місця українського омбудсмана в механізмі державної влади є підхід, відповідно до якого він не відноситься ні до однієї гілки влади, займаючи в структурі органів державної влади самостійне місце, активно взаємодіючи з усіма органами влади. Сьогодні нам потрібно визнати, що наявність фундаментальних гілок влади (законодавчої, виконавчої і судової), які уособлюють собою єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключає можливості існування інших функціонально самостійних правових інституцій. Серед них і омбудсмани, які є складовою і досить важливою, впливовою інституцією в державному механізмі, що вико-нує своєрідні функції і перш за все контрольно-наглядову та правозахисну. Діяльність цього інституту досить вагома в забезпеченні прав і свобод людини та громадянина, він сприяє балансу функціонування різних органів державної влади. прикладом модифікації принципу поділу державної влади, оскільки він, здійснюючи контроль у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, не входить у жодну з класичних гілок влади, функціонує в режимі їх стримування і противаги і сприяє консенсусу між ними. Хоча сьогодні у світі існують також інші моделі цього інституту, однак їх дослідження є перспективним для подальших розвідок у напрямі дослідження різноманітних схем інституту омбудсмана.
Література:
1. Хаманева Н.Ю. Уполномоченный по правам человека - защитник прав граждан. - М.: ИГиП РАН, 1998. - 80 с.
2. Fleiner-Gerster Th. Allgemeine Staatslerne B. Heidelberg. - N.Y., 1980. - 105 р.
3. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт. - М.: БЕК, 1996. - 408 с.
4. Le Clainche M. Organisation, methodes et techniques. Le rapport du mediateur pour 1986 //La Revuw administrative. - 1987. - Mai, Juin.
5. Комарова В. Законодательная регламентация деятельности Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации //Правозащитник. - 1997. - № 2. - С. 63-73.
6. Соколов О.С. Международное гуманитарное право. Права человека в международном праве. Юнита 1. - М.: СГУ, 2000. - 136 с.
7. Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Правові засоби охорони Конституції //Вісник Академії правових наук України. - 1995. - № 3. - С. 35-42.
8. Цвік М. Конституційні проблеми розподілу властей (деякі загально-теоретичні аспекти) //Вісник Академії правових наук України. - 1994. - № 1. - С. 60-68.
9. Чиркин В.Е. Контрольная власть //Государство и право. - 1993. - № 4. - С. 10-18.
10. Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. - М.: Артикул, 1997. - 352 с.
11. Процюк І.В. Законодавча влада в Україні.: Автореферат дис. … канд. юрид. наук. - Харків, 1999. - 19 с.
12. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К.: Книжкова друкарня наукової книги, 2000. - 377 с.
13. В аппарате Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации //Московский журнал международного права. - 2000. - № 1. - С. 128-138.
14. Шульженко Ю.Л. Конституционный контроль в России. - М.: ИГПАН, 1995. - 175 с.
15. Чиркин В.Е. Основы государственной власти. - М.: Юрист, 1996. - 112 с.
16. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президенства в Україні. - Харків: Ксілон, 2001. - 280 с.
17. Мальцев Г.В., Экимов А.И., Ефимов В.И. Новый российский парламент: надежды на будущее //Российская Федерация. - 1993. - № 1/13. - С. 33-36.
Loading...

 
 

Цікаве