WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Удосконалення механізму адміністративно-процесуальної діяльності органів державної податкової служби України - Реферат

Удосконалення механізму адміністративно-процесуальної діяльності органів державної податкової служби України - Реферат

нараховувати окремо за кожний період, в якому діяв той чи інший закон.
Процес провадження судово-бухгалтерської експертизи закінчується оформленням матеріалу у вигляді висновку експерта. Висновок експерта є доказом, тому він повинен бути чітким і зрозумілим і, як правило, складатися з таких частин: вступна, дослідницька та висновки.
На практиці доказове значення висновків експерта іноді значно завищується. У той же час, як показує практика, за суб'єктивними і об'єктивними причинами висновок експерта може бути правильним або необґрунтованим повністю або частково. Наведене вказує на необхідність правильно оцінювати експертний висновок.
Необхідно зазначити, що якщо експертиза буде визнана неповною або недостатньо чіткою, то може бути призначена додаткова експертиза. Додаткова експертиза необхідна і тоді, коли експерт порушив свої права або вийшов за межі своєї компетенції. Як правило, для проведення такої додаткової експертизи призначається інший експерт. Якщо висновки додаткової експертизи не співпадають з висновками раніше проведених експертиз, то експерти повинні пояснити причини наявних розходжень.
У випадку, коли немає можливості отримати необхідні документи, які на думку експерта не можуть бути замінені іншими, експерт складає повідомлення про неможливість дати висновок. Повідомлення складається і у випадках, коли поставлені перед експертом питання виходять за межі його спеціальних знань.
Щодо порядку одержання й оцінки пояснень від осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, то необхідно зазначити, що пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є важливим засобом встановлення об'єктивної істини по справі. Посадові особи повинні володіти методикою одержання пояснень від осіб, які вчинили порушення адміністративно-правової норми та притягуються до відповідальності.
Частиною процесуального статусу особи, яку притягують до адміністративної відповідальності, є повноваження на участь у встановленні об'єктивної істини по справі.
При цьому порушник також може скористатися наданими йому правами і в стадії розгляду справи.
Правопорушник може використати свої права за допомогою оскарження. При цьому ст. 288 КУпАП надає конкретний опис порядку оскарження постанови.
Фахівці зазначають, що до оцінки показань правопорушника необхідно ставитися об'єктивно, розглядаючи ці показання як одне з найважливіших джерел доказів.
Важливе значення мають складання та оцінка протоколу про вилучення речей та документів, а також інших матеріалів.
В юридичній літературі деякі автори відносять до самостійних джерел доказів протоколи, які є процесуальними засобами збору доказів [5] тих процесуальних дій, у ході яких виявляються факти і обставини, доступні сприйняттю людьми, які беруть у цьому участь [6]. Зазначений підхід має підтримку багатьох вчених-юристів [7]. Інші автори вважають, що до протоколів як до самостійних джерел необхідно віднести такі, в яких зафіксовані показання осіб, які брали участь по справі. Однак необхідно зазначити, що такі протоколи є засобом збереження показань осіб, а не самостійними джерелами доказів.
Виходячи зі змісту ст. 251 КУпАП протоколи про вилучення речей та документів є різновидом документів як джерел доказів, оскільки стаття встановлює, що фактичні дані визначаються й іншими документами.
Документами є будь-які видані державними або громадськими установами, підприємствами, посадовими особами і громадянами папери, якщо в них викладені або засвідчені обставини і факти, які мають значення для правильного розв'язання справи про адміністративне правопорушення.
Деякі фахівці-адміністративісти пропонують законодавчо закріпити поняття "документ". Поряд з традиційними документами в практику все більше входять матеріали фото- та кінозйомок, звукозапису, малюнки, схеми.
У ст. 58 КПК УРСР 1927 р. закріплювалось поняття "письмовий документ". Терміном "документ" автори охоплюють все більшу кількість предметів. Так В.К. Лисиченко вважає, що документами є кінострічки, фонограми, фотозйомки, статті, книги [8].
В.Я. Дорохов вважає, що документ - це лише письмовий акт [9]. Необхідно зазначити, що в теорії адміністративного права [10] дається чітке визначення критеріїв документа як такого.
Документи, які використовують податкові органи по справах про адміністративні правопорушення, є в основному письмовими. Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку за № 88 від 24.05.95, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати наступні обов'язкові реквізити: назву підприємства чи організації, від імені яких складений документ; назву документа (форму), код форми, дату та місце складання; посади, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл і проведення господарської операції, а також за складання первинного документа. Саме тому при проведенні формальної перевірки документів, перш за все, встановлюється наявність у документах усіх передбачених реквізитів [11].
Досить часто податкові органи використовують зустрічні перевірки документів або записів. Зазначені перевірки здійснюються шляхом співставлення їх з такими ж абовзаємопов'язаними даними підприємств та організацій, з якими підприємство, що перевіряється, має господарські зв'язки.
Як показує практика, при якісному проведенні ревізії за участю спеціалістів може бути зібрана необхідна кількість доказів по всіх обставинах справи. Таким чином, експертиза, яка є джерелом доказів, не підмінює собою призначену за вимогою податкових органів ревізію, хоча вони й мають багато спільного. Як ревізія, що призначається за вимогою податкових органів, так і судово-бухгалтерська експертиза застосовуються для розслідування правопорушень у сфері економіки. Але між ними існують і суттєві відмінності процесуального характеру, які постійно необхідно враховувати, а саме:
1. Ревізія - це засіб збору доказів у повноваженим органом шляхом використання спеціальних знань ревізора.
2. Ревізія призначається та проводиться згідно зі ст. 66 КПК України.
3. Безпосередня підстава для проведення ревізії - наказ керівника ревізійної служби.
4. Порядок призначення та проведення ревізії регламентується Законом України "Про Державно-ревізійну службу в Україні". КПК України лише визначає право деяких органів вимагати проведення ревізії.
5. Ревізор у суді може виступати як свідок.
6. Ревізор може самостійно проводити дії з пошуку та збору додаткових матеріалів про протиправні дії шляхом використання документального та фактичного контролю.
7. За результатами ревізії складається акт, який підписується ревізором, а також керівником і головним бухгалтером підприємства. Акт, відповідно до ст. 65 КПК України, відноситься до інших документів, що встановлюють фактичні дані по справі.
Результати досліджень показують, що оцінка доказів повинна здійснюватись з дотриманням наступних принципів: докази оцінюються за внутрішнім переконанням у повноваженої особи; докази необхідно всебічно розглянути, повно та об'єктивно оцінити в їх сукупності; при оцінці доказів повноважна особа повинна користуватися законом; ніякі докази не мають завчасно встановленої сили.
Необхідно зазначити, що робота, яка проводиться співробітниками державної податкової служби України з доказами при веденні справ про адміністративні правопорушення, враховує досягнення криміналістичної, кримінально-процесуальної і цивільно-процесуальної наук. У той же час враховується і специфіка розгляду по справах про адміністративні правопорушення.
Література:
1. Закони, постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою України на п'ятій сесії (січень - липень 1992). - Ч. 2. - 1992. - С. 341.
2. Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2000. - С. 68.
3. Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика слідчих дій. - Вища школа, 1971.
4. Приходько К. Рассмотрение материалов о мелком хулиганстве несовершеннолетних // Советская юстиция. - 1971. - № 18.
5. Дорогов В.Я. Протоколи слідчих і судових дій, як вид доказів // Радянська держава і право. - 1979. - № 3. - С. 83.
6. Фаткулін Ф.Н. Загальні проблеми процесуального доказування. - Казань, 1976. - С. 150.
7. Михеєнко М.М. Доказування в радянському кримінальному процесі. - С. 59.
8. Лисиченко В.К. Криміналістичне дослідження документів. - К., 1974.
9. Дорохов В.Я. Поняття документа в радянському праві // Правознавство. - 1982. - № 2.
10. Юсупов В.А. Теорія адміністративного права. - М., 1985. - С. 123.
11. Понікаров В.Д. та інші Судово-бухгалтерська експертиза: Навчальний посібник. - Харків: Арсіс, 2002. - С. 130.
Loading...

 
 

Цікаве