WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Удосконалення інституту делегування повноважень органів місцевого самоврядування: проблеми і практика застосування - Реферат

Удосконалення інституту делегування повноважень органів місцевого самоврядування: проблеми і практика застосування - Реферат

залишається функцією органу, який її передав, що передбачає контроль за її виконанням. Особливістю делегування повноважень і функцій є те, що воно здійснюється "за ліцензією і дозволом" іншихвищих органів (наприклад, міністра).
До цього потрібно додати, що всі повноваження місцевих органів влади у ФРН поділяються на власні, обов'язкові і делеговані.
Обов'язковими повноваженнями, приписаними законом, є: для общини - містобудівництво і планування території, місцеві дороги, будівництво і утримання початкових шкіл, протипожежна безпека і попередження повіней, влаштування водних шляхів та інших водних просторів, соціальна допомога і підтримка молоді, утримання кладовищ, створення та утримання ігрових майданчиків, контроль за санітарними нормами, ліквідація непридатного для проживання житла; для району - планування і облаштування території в масштабах району; утримання природних парків і заповідників; спорудження та утримання міжобщинних доріг; будівництво та утримання середніх і професійних шкіл; соціальна допомога і підтримка молоді; будівництво і утримання лікарень і поліклінік; побутові відходи, збирання сміття.
До обов'язкових дій у межах загальної компетенції відносяться: для общини - економічний розвиток; управління підприємствами, які виробляють і розподіляють газ і електроенергію, воду; громадський транспорт; житлове будівництво; підтримка фізичної культури і спорту; для району - участь в економічному розвитку; будівництво і утримання публічних бібліотек; створення народних університетів; будівництво спортивних майданчиків і стадіонів.
Делегованими є повноваження у сфері ведення реєстрації актів громадянського стану, статистики, організації виборів, контроль за перебуванням іноземців, управління дорожним рухом, гігієна і ветеринарія, контроль за якістю продовольчих товарів, санітарний контроль за ресторанами і барами [9, с. 84].
Таким же цікавим і корисним для впровадження є розуміння районів, які багатьма авторами вважаються за триєдине ціле: одночасно місцева спільнота на началах самоуправління, союз общин, що його складають, і сукупність територіальних служб земель, тобто державної виконавчої влади [9, с. 83].
Однією із форм правого регулювання в іноземних країнах є делеговане законодавство, під яким мається на увазі надання права регулювання відносин у сфері місцевого самоуправління уряду та міністерствам у зв'язку з необхідністю оперативного вирішення питань муніципального управління.
Делегуванням повноважень, на нашу думку, є їхнє делегування не місцевому самоврядуванню в цілому, а органам місцевого самоврядування. Така передача аж ніяк не зачіпає наданих законом прав місцевого самоврядування, вона лише збільшує навантаження на місцеві органи влади. Тому делеговані повноваження ще раз підкреслюють, що місцеві органи влади виконують подвійну роль - як органи місцевого самоврядування і як агенти центральної влади.
У цілому є всі підстави стверджувати, що інститут делегування повноважень, закріплений в українському законодавстві, поки що існує в нерозвиненій формі і вимагає удосконалення. Концептуально є всі підстави вважати, що делегування повноважень за змістом є особливим видом договорів у сфері публічної діяльності держави і місцевого самоврядування, і в подальшому регулюванням цих відносин можна буде уникнути їхньої зайвої адміністративної природи, яка перетворює їх у суто вдалі, імперативні відносин, що не відповідає природі місцевого самоврядування в цілому. За своєю природою делегування є представництвом. З метою подальшого удосконалення чинного законодавства було б доцільно відобразити в ньому такі моменти:
1. Необхідно чітко визначитися, що саме є предметом делегування - функції чи повноваження, чи те й інше (зараз згідно з визначенням закону в Україні можуть передаватися тільки повноваження). Доцільно зважити на те, що передача функцій означає передачу цілої сфери діяльності, а тому повинна здійснюватися винятково законом.
2. Формулювання Закону зводить делегування повноважень мало чи не до односторонньої дії органу, що передає повноваження і згоди самих органів місцевого самоврядування, не вимагається, що не зовсім відповідає природі як місцевого самоврядування, так і представництва.
3. Делегування повноважень повинно супроводжуватися згодою чи рішенням (у крайньому випадку - інформуванням) органу, що стоїть вище органу виконавчої влади, який передає повноваження, інакше така передача може означати просто спробу скинути з себе відповідальність за певну ділянку роботи.
4. Більш чіткою повинна бути класифікована система делегованих функцій і повноважень. Серед них потрібно розрізняти постійне (тобто, передання законом функцій і повноважень), тимчасове і разове делегування повноважень. Для кожного із них необхідно встановити окремий правовий режим.
5. Передумовою для визначення делегованих повноважень повинен бути чіткий розподіл питань місцевого значення, місцевих справ на державні та місцеві. Це дозволяє чітко обґрунтувати критерій для віднесення повноважень до делегованих.
6. У законодавстві потрібно більш диференційовано підійти до питання про обсяги прав органів місцевого самоврядування з делегування повноважень у кожній із сфер діяльності. На нашу думку, потрібно встановити особливий режим делегування щодо майна і фінансових ресурсів, які складають основу місцевого самоврядування і належать територіальній громаді, волевиявлення якої в певній формі необхідне, наприклад, при делегуванні повноважень з відчуження, внесення в заставу та ін. вказаних об'єктів.
Література:
1. Конституція України.
2. Цивільний кодекс України. Затверджений 16 січня 2003 р. № 435 // Голос України. - 2003. - № 47-48. - 13 березня.
3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. № 280 - 97/ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. -Ст. 170.
4. Про органи самоорганізації населення: Закон України № 2625-III від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 48. - Ст. 254.
5. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98.
6. Європейська хартія місцевого самоврядування. - Страсбург, 1985 р. - 15 жовтня
7. Григорьев В. А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика: Монография. - К.: Истина, 2005. - 424 с.
8. Лазор О.Д., Лазор О.Я., Чемерис А.О. Територіальна організація влади в Україні: Навчальний посібник. - К.: Дакор, 2007. - 576 с.
9. Местное самоуправлене (управление) в зарубежных странах: Учеб. пособие / Прудни-ков А.С., Ларина Л.А., Максютин М.В. и др.; Под ред. А.С. Прудникова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2007. - 271 с.
10. Чапала Г.В. Місцеве самоврядування в системі публічної влади: теоретико-правовий аналіз: Монографія. - Харків: Право, 2006. - 244 с.
Loading...

 
 

Цікаве