WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Удосконалення інституту делегування повноважень органів місцевого самоврядування: проблеми і практика застосування - Реферат

Удосконалення інституту делегування повноважень органів місцевого самоврядування: проблеми і практика застосування - Реферат

суб'єкта і його волевиявлення, у той час як суб'єкт, якому делегуються повноваження, залишаєтьсяв пасивному стані і можливості його волевиявлення чітко не визначені. Залишаються відкритими питання про підстави для делегування, його правовий зміст (під яким мається на увазі договірний чи владний характер відносин), публічний характер цього інституту та ін.
Внаслідок цього в літературних джерелах зустрічаються досить спірні висвітлення питань про делеговані повноваження. Наприклад, одностороннім є визначення, коли делеговані повноваження визначаються як "надані законом окремі повноваження органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування, реалізація яких пов'язана із виконанням функцій виконавчої влади на місцях і у виконанні яких виконавчі органи місцевого самоврядування є підконтрольними та підзвітними відповідним органам виконавчої влади" [8, с. 101]. Такий стан речей, коли делегування повноважень розглядається як владне повноваження органу державного управління, можливо, і відповідає стану речей, пов'язаному із нечіткими концептуальними позиціями чинного законодавства, але не відповідає природі делегування, тим більше, що досвід деяких іноземних країн (наприклад, ФРН, Франція) дозволяє зробити висновки не лише про адміністративно-правову сторону делегування повноважень.
Характер відносин із делегування повноважень передбачає наявність у них договірних елементів і волевиявлення обох сторін. Г.В Чапала розглянув питання про "договірні повноваження" і підстави їхньої передачі місцевим органам, поставив питання про їхнє обґрунтування і дійшов до цілком логічного висновку, що "чи не єдиною логічною підставою для покладання на них здійснення делегованих повноважень може бути їхня власна зацікавленість" [10, с. 140]. Дійсно, на сьогодні так звані делеговані повноваження передаються місцевим радам законом з їхньої мовчазної згоди, а практично це означає, що інтереси місцевих громад визначаються законом. Точніше буде сказати не про інтереси місцевих громад, а інтереси місцевих органів влади, бо місцеві інтереси і потреби залишаються без змін - йдеться лише про додаткову роботу органів місцевого самоврядування. У зв'язку з цим доцільно зазначити, що в деяких країнах Європи вже з'явилася контрактна система передачі повноважень від держави до місцевих органів влади (Франція з 1982 р.; Польща з 2000 р.).
Дещо інший аспект питання відмічено В. А. Григор'євим, який зазначає, що при делегуванні повноважень може виникнути питання про подвійну природу органів місцевого самоврядування - державну і самоуправлінську, однак держава фінансує здійснення делегованих повноважень, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти комунальної власності, чітко розділяючи їх у законі, "що нівелює подвійну природу місцевих рад та їх виконавчих органів, оскільки делеговані повноваження не є власне повноваженнями органів місцевого самоврядування і в будь-який час можуть бути відкликані" [7, с. 112-113]. Однак очевидно, що викладені автором аргументи не можуть бути достатніми для невизнання подвійної природи органів місцевого самоврядування. Усі вони (наприклад, фінансування) є досить типовими ознаками представництва, якщо його порівняти навіть із нормами про представництво, закріпленими в главі 17 ЦКУ [2]. У даному випадку можна говорити про розширення досить традиційного поняття інституту представництва шляхом включення до нього і делегування повноважень, тобто здійснення органами місцевого самоврядування представництва держави. До речі, вказаний автор пише, що відмова в наданні компенсації (тобто компенсації на здійснення делегованих повноважень) може розглядатись як порушення прав органів місцевого самоврядування, але не вказує на наслідки такого порушення, хоча логічно собі уявити, що це повинна бути відмова від їхнього виконання або ж виконання лише в обсягах фінансування.
Значно більш складнішим є інше питання - ні теоріями місцевого самоврядування, ні науковими концепціями не доведено підстави для поділу справ і повноважень на власні і делеговані, на загальнодержавні і місцеві. Залишається зробити висновок, що єдиним критерієм їхнього поділу є воля законодавця. Європейська хартія визначає місцеве самоврядування як право і спроможність місцевих властей щодо регулювання і управління часткою суспільних справ. Але в такому випадку і власні, і місцеві справи, питання, повноваження мають єдине походження від держави і в певному розумінні є всі "делегованими". У зв'язку з відсутністю об'єктивного критерію для означеного поділу питань на загальнодержавні і місцеві, очевидно, потрібно виходити із тієї презумпції, що в первинному вигляді (до прийняття закону) всі справи є суспільними, а відтак і державними. Більш чітко це питання могло б виглядіти, якби в практиці було сформульовано волевиявлення територіальних громад щодо прийняття самоврядування і при цьому названі ті питання місцевого значення, які громада вважає за власні, місцеві. У будь-якому випадку при делегуванні повноважень повинно бути двостороннє волевиявлення, що має надати йому більш обґрунтованого вигляду. Делегування повноважень необхідно здійснюватися разом із відповідною передачею матеріальних і фінансових ресурсів. Але, як зауважується у літературних джерелах з питань місцевого самоврядування, "поки що механізм фінансового, матеріального, кадрового забезпечення, виконання делегованих повноважень не визначений законодавчо, як і відповідальність посадових осіб і органів місцевого самоврядування та виконавчої влади за реалізацію делегованих завдань. Однак необхідно зрозуміти, що делегування повноважень без делегування відповідальності - це нонсенс в управлінні" [8, с. 107].
Однією із країн із високорозвиненою системою делегування повноважень є ФРН (за деякими оцінками, система децентралізації і делегування повноважень у цій країні навіть вища за європейські стандарти). Значна їхня частина делегується общинам, але, як правило, главі виконавчого органу, а представницький орган - рада общини, до цього не має ніякого відношення, не маючи прав контролю і тим більше виконання цих повноважень. Спеціально виділені для цього кошти відображаються в окремих, захищених статтях бюджету. Така система дозволяє зробити висновки і щодо розуміння інституту делегування повноважень: на нашу думку, делегування повноважень взагалі не повинно відноситися до місцевого самоврядування в цілому - це повноваження державних виконавчих органів, які він передає виконавчим органам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування. Якогось ущемлення прав місцевого самоврядування при цьому не відбувається - фактично йдеться про перерозподіл виконавчих функцій.
Цей інститут у ФРН "допускає передачу одним органом управління іншому одну чи декілька своїх функцій, у зв'язку з цим останній буде діяти як представник першого", але можливість цієї передачі повинна бути обумовлена у статуті [9, с. 19]. Передана функція
Loading...

 
 

Цікаве