WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Теоретико-методологічні підходи до визначення поняття інформаційного права - Реферат

Теоретико-методологічні підходи до визначення поняття інформаційного права - Реферат


Реферат на тему:
Теоретико-методологічні підходи до визначення поняття інформаційного права
Формування інформаційного суспільства на сьогодні є однією із актуальних проблем держави та суспільства, вирішувати яку потрібно так, щоб Україна посіла гідне місце в інформаційному просторі, як того вимагають демократичні принципи держав-учасниць Євросоюзу.
Для цього необхідно звернути увагу на рівень демократії у нашій країні, оскільки саме він потребує більшого захисту та упорядкованого руху інформації у суспільних відносинах. Перехід України від індустріального до інформаційного суспільства зумовлювався значним накопиченням нормативного масиву, що дозволяє ряду політиків, науковців, юристів висловити думку про можливість відгалуження зазначених вище матеріалів і на підставі цього групування його в окрему галузь - інформаційне право.
Виділення інформаційного права як наукового напряму відбулося завдяки прийняттю 8 постанови Верховної Ради України "Про підсумки парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні" (від 16.01.2003 р. № 441 - IV) [1], а також постанови Президії ВАКу України (від 21.05.2003 р. № 26-11/5,) [2], постанови Президії Верховної Ради України "Про розробку пакета проектів законів з проблем інформатизації і захисту інформації" (від 24. 03 1992 р. № 2212-ХII) [3], завдяки чому до паспорта спеціальності з юридичних наук - 12.00.07 - внесені доповнення щодо інформаційного права [4].
Ідеєю щодо підтримки нового напряму дослідження займались такі вітчизняні вчені, як В. Брижко, Б. Беспала, В. Гавловський, А. Гальчинський, В. Речицька, А. Коюдюка, Р. Калюжний, В. Цимбалюк, М. Швець Г. Шевченко та багато інших науковців. Серед російських учених - це Г. Артамонов В. Іноземцев, А. Ракітова, В. Копилов, І. Сиголян, С. Черемків та ін.
Необхідно зазначити, що визначення поняття "інформаційне право" у вітчизняній науці до цього часу не існує, що, у свою чергу, створює ряд проблем - перешкоджає співвідношенню з іншими галузями права.
Вважаємо, що для того, щоб дати визначення поняття "інформаційне право", необхідно дослідити історію виникнення цього поняття, але спочатку звернемо увагу на поняття "інформація".
З появою нових інформаційних технологій, зв'язку, системи телекомунікації інформація стає постійним і необхідним атрибутом забезпечення діяльності держави, юридичних осіб, громадських організацій та громадян.
Поняття інформації неодноразово змінювалось, його межі то розширювалися, то звужувалися. Спочатку під цим терміном розуміли "уявлення", "поняття", згодом - "відомості", "передачу повідомлень". Уперше термін "інформація" знайшов своє відображення у математичній теорії інформатики і теорії передачі даних каналами зв'язку Клода Шеннона (1948), у якій він під "інформацією" розумів усі види повідомлень. К. Шеннон разом з У. Уівером запропонували імовірні методи для визначення кількості інформації, що передається. Однак такі методи описують лише знакову структуру інформації, не торкаючись її змісту.
Згодом під інформацію почали розуміти вже не будь-які відомості, а лише ті, які є новими та корисними для прийняття рішення, що забезпечить досягнення мети управління. Інші відомості не вважались інформацією.
Розглядаючи інформацію як предмет правовідносин у правовій системі, предмет взаємовідносин між державою та юридичними і фізичними особами, доводиться повертатися до вихідних визначень інформації. Прикладом може стати визначення, яке запропонував С.І. Ожегов. На його думку, інформація - це: 1) відомості про навколишній світ і процеси, що в ньому відбуваються; 2) повідомлення про стан справ, про стан чого-небудь. І це правильно, адже більшість суспільних відносин виникає саме щодо отримання інформації (відомостей і повідомлень), під час її створення, розповсюдження, перетворення та споживання.
Подібні визначення давали й інші науковці. Так, В. Ровенський, А. Уємов, Є. Уємова під інформацією розуміють повідомлення про події, що відбуваються як у зовнішньому (відносно системи) середовищі, так і в самій системі. С.Ф. Анісімов вважає, що "інформацією називається будь-яке повідомлення або передача відомостей про будь-що, що заздалегідь не було відоме".
Однак були і більш витончені ідеалістичні інтерпретації поняття "інформації". Відомий дослідник К. Фон Вайцзекер у своїх працях розкриває його за допомогою іншого поняття - "форма", тобто стверджує, що маса й енергія еквівалентні інформації. На думку А. Блока, Г. Гунтера, П. Снайдера, інформація є взагалі чимось третім, "нейтральним", "проміжним" між духом і матерією [5].
До речі, сьогодні під інформацію можна розглядати як перспективний та швидко прогресуючий напрям наукових досліджень, які мають свій предмет, завдання, методи дослідження.
У квітні 2004 року відбувся круглий стіл, присвячений проблемі становлення та розвитку інформаційного права в Україні, з'ясуванню його предмета, методам, системам і підставам його виокремлення у самостійну галузь права. Ці проблеми висвітлювалися у доповіді Maтiaca Россi, який наголосив, що у Німеччині, зазвичай, нe виділяють галузі права за критерієм методу, лише з'ясовують наявність предмета і системи права. Так, інформаційне право Німеччини є самостійною галуззю права, при цьому виділяють ще так звані підгалузі інформаційного права: інформаційне конституційне право, інформаційне кримінальне право та право про адміністративні правопорушення, інформаційне цивільне право, телекомунікаційне право, поштове право, право електронних інформаційних і комунікаційних послуг, право телебачення, радіо, право преси тощо [6].
Як наголошують українські вчені В. Гриценко, В. Гавловський, Р. Ковпак, у комплексі проблематики виникла необхідність формувати інституції правознавства, яка в Україні та за кордоном набула умовного значення "інформаційне право" [7].
Відповідно до теорії гіперсистем, В. Гавловський, В. Гриценко, Р. Калюжний, В. Цимбалюк, М. Швець висувають тезу про існування права у вигляді великих, складних, ієрархічних багатопорядкових підсистем, що формуються в галузевих інститутах права. Ця категорія вводиться в теорію права України на засадах юридичної концепції існування і формування правових субінституцій - автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути виступають у ролі агрегуючих підсистем. Згідно з цією концепцією формується система всього законодавства України, у якій відображено нові суспільні відносини. Тобто Верховною Радою України приймаються Закони, які є системоутворюючими публічно-правового регулювання комплексного змісту в окремих суспільних відносинах на основі доктрини поділу права на провідні галузі.
Методологічна основа інформаційного права щодо з'ясування нових соціальних явищ базується на теорії цивілізаційного підходу. Відповідно до цього підходу визначаються такі адаптовані положення системного підходу: стадійність (визначення меж стадій за хронологічним, територіальним таіншими множинними чинниками), полінійність та унікальність (чинники, що характеризують особливість, відмінність) розвитку людства.
Сьогодні методологія наукових досліджень поряд з використанням перевірених часом традиційних методів і підходів потребує нових для усвідомлення і складних соціальних процесів, які мають і культурологічно-правову спрямованість. У цих умовах пошук та аналіз нових парадигм пізнання цілком природний. Визначимо декілька з них, які вплинули на розкриття поняття, сутності, змісту та предмета (об'єкта) дослідження [8].
Юридична наука має кілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права. Побутує думка, що інформаційне право - це комплексна галузь права, яка має спеціальний предмет - суспільні інформаційні відносини. Така позиція ґрунтується на теоретичних положеннях, сформованих такими вченими, як В.К. Райхер, Ю.К. Толстой, О.С. Іоффе, М.Д. Шаргородський. Ця позиція обґрунтовується також на основі праць О.А. Красавчикова. Згідно з цією концепцією право умовно поділяється на основні та комплексні галузі.
Не сприймають такого підходу прихильники іншої концепції, один з представників якої - Л.С. Галесник - ще у 1957 р. зазначав, що прямування таким шляхом може призвести до
Loading...

 
 

Цікаве