WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сутність виконавчої влади: конституційна практика її реалізації - Реферат

Сутність виконавчої влади: конституційна практика її реалізації - Реферат

конституціоналізму? Пояснення цього феномену можливе лише завдяки соціологічному дослідженню тих принципових соціальних змін, які призвели до відмови від буквального тлумачення принципу розподілу влад і його перетворення на інструмент взаємодії держави та громадянського суспільства. У цьому аспекті праця Левенштейна досягла результатів, визнаних сучасною наукою. Формулюючи висновки коментованого автора в термінах сучасної соціологічної теорії, можна відзначити факт трансформації механізму влади традиційного парламентаризму в умовах модернізації, яка після Першої світової війни охопила не тільки сферу економіки і суспільних відносин, але і політичну владу. Для усвідомлення суті і спрямованості цієї трансформації необхідно подолати ортодоксальний погляд на співвідношення держави і громадянського суспільства, згідно з яким останнє має з часом поглинути державу. Навпаки, саме розвинене громадянське суспільство визначає становлення правової, демократичної держави з ефективною системою управління [14, с. 148].
Оновлена теорія розподілу влади періоду кінця ХХ-початку ХХІ століття розглядає конституцію і систему вищих державних органів не як продукт функціонування і розвитку держави, а як акт громадянського суспільства і за цієї умови зростання повноважень і обсягів діяльності органів виконавчої влади не становлять загрози для демократичної системи, оскільки у такому суспільстві діє механізм створення компенсуючих переваг [15, с. 28]. Як зазначає В. Речицький, прийняття реальної конституції є актом політичної ініціації народу і означає, що громадськість не тільки усвідомила своє принципове верховенство щодо державної влади, але й почала ототожнювати себе з головним чинником прогресу [16, с. 127]. У зв'язку з цим акцент при розгляді взаємного статусу законодавчих, виконавчих і судових органів переноситься із балансу повноважень на баланс відповідальності. При обговоренні Концепції політичної реформи, в ході якої нещодавно було внесено зміни до Конституції України, спеціально зазначалося, що існує об'єктивна необхідність визначення вектора політичних сил, що домінують у вищому представницькому органі держави і зобов'язані взяти на себе відповідальність не тільки за напрями законотворення, але й за дії виконавчої влади [17].
Отримав у новітніх дослідженнях своє визнання (і, головне, наукове обґрунтування) також той факт, що діяльність виконавчої влади не може бути зведена до виконання законів і здійснення поточного управління. До сфери діяльності виконавчих органів повинно бути віднесено також застосування до громадян заходів адміністративного примусу, в тому числі адміністративних стягнень; здійснення позасудового захисту прав громадян у порядку адміністративного оскарження; розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ, включаючи надання адміністративних послуг; прийняття зобов'язуючих рішень у процесі вирішення "публічних потреб" (наприклад, відведення земель, будівництво громадських споруд); відомча нормотворчість тощо [18, с. 115].
Достатньо перспективний підхід до визначення сутності і суспільного призначення виконавчої влади виражено у Рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-1/99 від 8.04.1999 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) [19]. Одне з питань, яке виносилося на розгляд органу конституційної юрисдикції, полягало у необхідності тлумачення поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах". Конституційний Суд у п. 5 мотивувальної частини Рішення зазначив: "поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади". У п. 2 мотивувальної частини того ж Рішення зазначається, що в основі державних інтересів завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Отже, з погляду Конституційного Суду, на органи виконавчої влади покладається обов'язок щодо безпосередньої реалізації функцій держави із забезпечення загальнонаціонального розвитку та громадської безпеки в усіх сферах життєдіяльності суспільства, що зазнають державно-владного впливу. Запропоноване розуміння виконавчої влади як такої, що "виконує" функції держави, відповідає сучасному стану досліджень у сфері розподілу влади. Необхідно відмовитися від спрощених, ідеологічно упереджених міркувань про "рівність" гілок влади. Дійсно, вплив держави на суспільство виявляється, насамперед, у конкретних управлінських рішеннях, прийняття та здійснення яких завжди передбачає певний простір дискреційності, власного розсудуоргану чи посадової особи виконавчої влади. Внаслідок викладеного, повноваження парламенту, уряду та органів правосуддя не можуть бути політично рівноцінними. Власне, у наведеному висновку немає нічого нового навіть у порівнянні з поглядами Дж. Локка. Нова методологія дослідження виконавчої влади характеризується лише прагненням відмовитися від безумовно негативної оцінки такої нерівності, з урахуванням того, що баланс між гілками влади в реальних умовах функціонування політичної системи досягається, перш за все, за допомогою контрольних повноважень законодавчої влади, інститутів конституційної відповідальності та судового оскарження неправомірних актів, дій та бездіяльності органів виконавчої влади. Істотним уявляється і вплив такої переоцінки сутності виконавчої влади на критерії ефективності державного управління, яка не може і не повинна розглядатися у сучасних умовах лише як повне виконання нормативних вимог. Відношення до виконавчого органу як до виразника державних інтересів у певній сфері життя суспільства дозволить подолати позитивізм у ставленні до проблем управлінської діяльності, оскільки саме визначення мети, її обґрунтованість та відповідність потребам суспільства і, власне, досягнення цієї мети стає першою ланкою оцінки ефективності управління.
Література:
1. Цвєтков В.В., Кресіна І.О., Коваленко А.А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико-правові детермінанти. - К.: "Ін Юре", 2003. - 496 с.
2. Медушевский А.Н. Становление и развитие доктрины разделения властей//Вестник Российской Академии наук. - 1994. - Т. 64. - № 1. - С. 75-92; - № 2. - С. 89-107.
3. Безродний Є.Ф., Ковальчук Г.К., Масний О.С. Світова класична думка про державу і право. - К.: Юрінком-Інтер, 1999. - 400 с.
4. Монтескье Ш.-Л. Избр. соч. - Т. 2. - М.: Наука, 1951. - 388 с.
5. Карлейль Т. Французская революция. История. - М.: Мысль, 1991. - 575 с.
6. Duguit L. Traile de Droit Constitutionnel. Vol. 2. La Theorie Generate de l'Etat. Paris, 1923. - 742 Р.
7. Вильсон В. Государство: Прошлое и настоящее институциональных учреждений. - М.: Саблин, 1905 - 152 с.
8. Burdeau G. Traite de Science Politique. T. V. Les Regimes Politiques. - Paris, 1980. - 472 Р.
9. Esmein A. Elements de Droit Constitutionnel Francais et Compare. - Paris: L. Larose&L. Tenin, 1909. - 506 Р.
10. Hauriou M. Precis de Droit Constitutionnel. Paris: Librairie du Recueil Sirey, 1929. - 222 Р.
11. Houriou M. Precis de Droit Administratif et de Droit Public. - Paris, 1911. - 284 P.
12. Loewenstein K. The Balance between Legislative and Executive Pover: a Study in Comparative Constitutional Law // Chicago Law Rev. - 1938. - № 5. - P. 566-608.
13. Уткин А.И. Дипломатия Франклина Рузвельта. - Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1990. - 544 с.
14. Перегуда Є. Державне управління має бути поставлене на науковий грунт // Право України. - 2004. - № 7. - С. 147-150.
15. Ролз Дж. Теория справедливости. - Новосибирск, 1995. - 320 с.
16. Речицький В. Конституційний процес в Україні як феномен демократії // Вісник Академії правових наук України. - 1995. - № 4. - С. 127-133.
17. Конституційно-правові проблеми українського державотворення: Матеріали методологічного семінару. - К., 2002. - 76 с.
18. Авер'янов В. Ще раз про зміст і співвідношення понять "державне управління" і "виконавча влада": полемічні нотатки // Право України. - 2004. - № 5. - С. 113-116.
19. Вісник Конституційного Суду України. - 1999. - № 14.
Loading...

 
 

Цікаве