WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сутність, види комп’ютерних злочинів та їх підслідність - Реферат

Сутність, види комп’ютерних злочинів та їх підслідність - Реферат

засобу "зламує" систему захисту комп'ютерної мережі та запускає в неї вірус. Водночас не можна не звернути уваги на те, що наведене в законі визначення є некоректним з погляду сутності поняття "розповсюдження комп'ютерного вірусу".
Розповсюдження вірусу найчастіше здійснюються з використанням мережі Інтернет, каналами електронної пошти, на дискетах або інших носіях комп'ютерної інформації. Проте такі дії не можуть вважатися злочином, оскільки такий спосіб розповсюдження комп'ютерного вірусу не передбачений ст. 361 КК України. Також зазначимо, що на сьогодні створення та використання комп'ютерних вірусів в Україні не є кримінально караним.
Сам по собі комп'ютерний вірус є шкідливим програмним засобом, призначеним для незаконного проникнення в ЕОМ, системи або комп'ютерні мережі та здатним спричинити перекручення або знищення інформації. Тому треба дати коректний опис даного діяння. М.В. Карчевський пропонує таке визначення: розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ЕОМ, системи або комп'ютерні мережі та здатних заподіяти перекручення або знищення комп'ютерної інформації [9, с. 65]. На нашу думку, дане формулювання є більш вдалим порівняно з тим, що прийнято законодавцем.
До наслідків третьої суспільно небезпечної дії, тобто незаконного втручання в роботу мереж електрозв'язку, законодавець відносить знищення, перекручення, блокування та порушення порядку маршрутизації інформації. Виходячи з визначення безпосереднього об'єкта даного злочину, слід вважати, що вказані наслідки є формами порушення електрозв'язку.
При аналізі даного положення можна дійти висновку, що блокування інформації, що передається мережами електрозв'язку, - це порушення у вигляді права можливості користування інформаційним ресурсом мережі. І оскільки блокування може бути вчинено й щодо комп'ютерної інформації і за своєю суттю є порушенням права власності на неї, то було б доцільним віднести "блокування" і до наслідків незаконного втручання в роботу ЕОМ, систем чи комп'ютерних мереж.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 362, характеризується протиправним безоплатним заволодінням комп'ютерною інформацією на користь винного чи інших осіб.
Світова практика протидії комп'ютерним злочинам свідчить про те, що абсолютна більшість незаконних заволодінь комп'ютерною інформацією вчиняється шляхом її копіювання і перехопленням. Проте названі вище дії не охоплюються аналізованою статтею, оскільки в процесі їх здійснення комп'ютерна інформація не вибуває з володіння її власника. Зауважимо, що кримінальна відповідальність за них може наставати лише тоді, коли інформація має особливий статус, наприклад, є таємною, конфіденційною, стосується приватного життя особи. У такому випадку і за наявності всіх інших підстав вчинене можна кваліфікувати за статтями 111, 114, 163, 182, 231, 330 КК України тощо.
Варто звернути увагу на пропозицію розуміти термін "заволодіння комп'ютерною інформацією" як копіювання інформації, а відмінності між формами об'єктивної сторони злочину пропонується знаходити у способі копіювання [9, с. 70]. Дана думка відрізняється від більшості тверджень вітчизняних вчених [10; 13].
Внаслідок порушення правил створення спеціальних кримінально-правових норм ст. 362 КК України має й інші істотні вади. Ми погоджуємося з думкою Карпушевої, яка вважає, що не зрозумілою є мотивація суб'єктів правотворчості не виділяти інформацію, що передається іншими засобами зв'язку, як предмет цього злочину [8, с. 88].
У літературі наявна дискусія про доцільність знаходження ст. 362 в розділі 16. Так, деякі вчені вважають: оскільки інформація визначається як товар та об'єкт права власності (згідно із Законом України "Про інформацію"), то замах на неї можна розцінювати як майнові злочини і віднести до розділу, що їх об'єднує, тобто до розділу 6 "Злочини проти власності". При цьому через специфічність об'єкта і предмета посягання даного виду злочину його слід залишити в окремій статті [11, с. 277].
Автор не може погодитися з даною позицією, оскільки комп'ютерна інформація є нематеріальним об'єктом, що включається в систему суспільних відносин за допомогою носія інформації - матеріального об'єкта. А родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом 6, є суспільні відносини володіння, користування і розпорядження майном.
Практика боротьби з комп'ютерними злочинами свідчить про підвищену небезпечність таких злочинів у випадку їх вчинення особою, яка має доступ до ЕОМ, системи або комп'ютерної мережі у зв'язку з займаною посадою або спеціальними повноваженнями. Тому Карчевський пропонує доповнити ч. 2 ст. 361 та ч. 2 ст. 362 КК України такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину особою, яка має правомірний доступ до ЕОМ, систем або комп'ютерних мереж у зв'язку з займаною посадою або спеціальними повноваженнями.
Аналізуючи статтю 363, варто сказати, що диспозиція статті є банкетною, тобто для встановлення змісту об'єктивної сторони злочину законодавець відсилає до іншого нормативного документа - правил експлуатації ЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж. Проте на сьогодні нормативно-правового акта, який би визначав загальні засади використання згаданих машин, систем і мереж на рівні держави, немає [12, с. 109].
У контексті аналізованої статті може йтися лише про правила, встановлені на окремому підприємстві, організації. Ці правила повинні визначати порядок роботи із ЕОМ, системами та комп'ютерними мережами, резервування та захист комп'ютерної інформації, що обробляється або зберігається за їх допомогою.
Відсутність на підприємстві, в установі чи організації таких правил виключає наявність у діяннях особи складузлочину, передбаченого ст. 363. Порушення лише правил захисту комп'ютерної інформації, передбачених загальнодержавними або відомчими нормативно-правовими актами, не дає підстави кваліфікувати вчинене за даною статтею. Тому автор вважає доцільним внести до ст. 363 КК норму, за якою могла б наставати кримінальна відповідальність також за порушення правил, передбачених загальнодержавними або відомчими нормативно-правовими актами.
Підводячи підсумок щодо вирішення перших завдань цього дослідження, зупинимося на таких висновках:
1. Аналізуючи норми кримінального законодавства України та інших держав, а також позиції різних вчених, автор дійшов висновку, що в межах галузі кримінального права комп'ютерними, по суті, є злочини, предметом яких є інформація в ЕОМ, їх системах чи комп'ютерних мережах. Треба зазначити, що у самому формулюванні безпосередньо вказується на об'єкт кримінально-правового захисту: суспільні відносини у сфері комп'ютерної інформації. Відповідно, злочини у сфері комп'ютерної інформації містяться у розділі 16 КК України. Логічним видається сформулювати назву даного розділу - "Злочини у сфері комп'ютерної інформації".
2. Для усунення суперечностей, що можуть виникати під час застосування норм законодавства, та з метою однозначного тлумачення термінів і понять потрібно узгодити понятійний апарат щодо аналізованих діянь у чинному інформаційному законодавстві із змістом статей 361-363 КК України. Також необхідно виробити і ввести в дію коректні дефініції, що мають вживатися у кримінальному законодавстві і які б не суперечили реаліям практичного їх використання.
3. Як вважають науковці, норми розділу 16 утворюють певну систему, яка на достатньому рівні забезпечує захист суспільних інформаційних відносин. Проте вважаємо, що доцільним є удосконалення деяких положень даного розділу, зокрема, прийняти змінені норми, які б передбачили
Loading...

 
 

Цікаве