WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становлення та розвиток управління персоналом в органах внутрішніх справ - Реферат

Становлення та розвиток управління персоналом в органах внутрішніх справ - Реферат


Реферат на тему:
Становлення та розвиток управління персоналом в органах внутрішніх справ
У становленні теорії і практики управління персоналом (кадрами) протягом ХХ сторіччя чітко вирізняються окремі періоди, пов'язані з висуненням нових ідей, концепцій і підходів до роботи з кадрами державного апарату. Більшість з них не використовувалася під час командної моделі управління, коли робота з кадрами розглядалася як монопольна функція правлячої партії. У період між 20 і 30-ми роками минулого сторіччя у розвинених країнах Заходу панували дві доктрини: наукового управління або наукової організації управлінської роботи, а також "людських відносин" [1, с. 116].
Якщо при першій "моделі" увага була приділена оптимізації організаційних, технічних компонентів, то при застосуванні другої - розглядалися морально-психологічні, соціально-організаційні фактори ефективного функціонування персоналу організації. У другій половині ХХ століття на Заході виникає багато теорій і доктрин роботи з персоналом, пов'язаних з проникненням до сфери державного управління ідей гуманістичної психології, максимального залучення персоналу до інтересів організації, демократизації стилю управлінської діяльності, делегування відповідальності, якості соціальних послуг, оптимізації робітничої сфери, формування "команд" керівників і інвестування засобів до підготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів. Таким є далеко не вичерпний перелік інновацій, детермінованих трансформацією форм організації сумісної діяльності державного управління.
Певною мірою ці інноваційні моменти реалізовувалися в роботі з персоналом поліції зарубіжних країн. Що стосується кадрів органів внутрішніх справ колишнього СРСР, то досить тривалий час ця соціальна група вважалася тимчасовою, тобто такою, яка "приречена на відмирання разом з відмиранням держави" [1, с. 117].
Такий підхід практично виключав необхідність розвитку теорії управління персоналом органів внутрішніх справ, дослідження її складових інститутів: концепції, стратегії, технології і методи управління, підтримка працездатності, стимулювання службової активності, оптимізації кадрового складу і організаційної структури організацій. Протягом десятиліть проблеми роботи з кадрами в системі науки управління у правоохоронній системі багаторазово змінювалися. Були переглянуті підходи і теоретичні основи як науки, так і практики.
У науковому осмисленні і формуванні теоретичної бази управління персоналом органів внутрішніх справ першими виступили практичні працівники кадрових апаратів органів внутрішніх справ і вчені (К.І. Нікітін, С.М. Кравцов, В.З. Веселий, Г.Г. Зуйков, С.Ф. Зибін, Г.А. Туманов, Л.М. Колодкін, В.І. Федоров, Ю.П. Пузанов, Х.Х. Лойт, Р.С. Мулукаєв, П.П. Сергун, О.В. Борисов, Л.В. Коваль та інші). Вони розглядали організацію роботи з кадрами органів внутрішніх справ як складову, яка забезпечувала функції управління у сфері правопорядку. Значний внесок у її становлення зробили спеціалісти у галузі психології управління (А.І. Китов, А.М. Столяренко, І.К. Шахриманьян, І.Б. Пономарьов та інші). На рівні системного та інформаційного забезпечення проблеми кадрової функції досліджувалися О.П. Полежаєвим, В.О. Мінаєвим, О.Б. Борисовим, Н.Р. Нижник, О.А. Машковим, В.Д. Бакуменком, Р.А. Калюжним та іншими.
У межах адміністративного права і адміністративної діяльності міліції активно досліджувалися інститути державної служби в органах внутрішніх справ і правове регулювання проходження служби (Г.М. М'якішев, А.В. Кудрявцев, О.П. Коренев, О.С. Панченко, С.Г. Ребров, О.В. Ткаченко, В.М. Шамаров, В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Є.Ф. Опришко). Соціології роботи з кадрами органів внутрішніх справ були присвячені дисертаційні дослідження Г.В. Бондаренка, М. Нурбаєва, О.В. Горожаніна, Є.О. Безсмертного та інших.
Починаючи з 70-х років ХХ століття виникає новий напрямок теорії і методології управління в соціальних та економічних системах - управління персоналом органів внутрішніх справ. Цей науковий напрям є обов'язковим компонентом спеціальності "Менеджмент державного і муніципального управління". Удосконалення управлінських та інформаційних технологій, глобальне переоцінювання загальнолюдських цінностей викликали необхідність вирішення у межах управлінських знань важливих проблеми людства: подолання протиставлення людини з організацією, основи вирішення якої полягають в управлінні персоналом.
Сьогодні кожен розуміє, що соціальна структура, створена людьми, функціонує завдяки зусиллям персоналу і всі її функціональні можливості залежать від кадрів, їх професіоналізму та компетентності. Але одного усвідомлення цього ще недостатньо. Необхідно оволодіти наукою та мистецтвом роботи з людьми, досконало знати методи, технології і процедури роботи з кадрами, їх нормативну та організаційну базу. Предметним змістом управління персоналом є: законодавство, яке регулює проходження державної служби і її галузевої модифікації - служби в органах внутрішніх справ, психолого-педагогічні компоненти управлінської діяльності керівника організації, методи формування кадрового складу, підтримання працездатного стану персоналу, організації службової кар'єри співробітників органів внутрішніх справ, оцінки кадрів та прогнозування службового зросту, оптимізації кадрового потенціалу і реорганізації організаційно-штатних структур.
У межах управління персоналом як галузі науки і соціальної практики значна увага приділяється зарубіжному досвіду роботи з персоналом поліції. У цьому напрямі такі відомі вчені: І.Ч. Шушкевич, О.В. Стрельцов, Ю.М. Баришніков та інші.
Слід мати на увазі, що зарубіжний досвід не є для системи управління свідомо чужим і несприятливим. Використання досвіду сусідніх держав було традицією ще навіть для Російської держави, починаючи з Великого князя Івана ІІІ і до падіння монархії. І навіть сьогодні доцільно брати на озброєння досягнення управління персоналом зарубіжних поліцій, проявляючи при цьому необхідну гнучкість, пристосованість форм і методів роботи з кадрами до української дійсності. Тому буде помилкою не використовувати зарубіжний досвід для інтеграції у процесі міжнародного поліцейського співробітництва. Це повністю відповідає національним інтересам України і законодавчого забезпечення зближення України з Євросоюзом [2].
Логіка розвитку теорії управління підтверджує процес продуктивного запозичення і адаптації до умов України досягнень зарубіжної управлінської думки. У 20-30-х роках минулого століття панівним напрямом у науці та практиці був технократичний підхід "тейлоризм". У 60-х роках спостерігався інформаційний "бум" і спроби впровадження наукових основ організації управлінської праці, техніки особистого планування.
Ейфорію психологічних методів і математичного "моделювання" соціальних процесів вітчизняна наука управління пережила у 70-80-і роки. Є досвід запозичення зарубіжного досвіду, правда не завжди ефективний. На теперішній час у зарубіжних країнах існує багато "моделей"управління персоналом. Вони відрізняються один від одного трактуванням істотних характеристик учасників службової діяльності, мотивів їх активності і соціально-службової поведінки, змістом і характером методів впливу на персонал - "від жорсткого диктаторства до м'якого управління диригента оркестром" [3].
На думку американського соціолога Дугласа Макгрегора, в основі досконалого управління персоналом знаходяться дві полярні концепції, які він умовно назвав "концепцією X" і "концепцією Y". Модель управління, в якій чітко простежуються риси "теорії Х", послідовно розроблялася і застосовувалася у США, тому її інколи називали американською теорією управління персоналом. Вона відрізняється формалізованим, адміністративним характером впливу, економічним примусом. Модель, в якій домінують "риси Y", характерна для японського менеджменту, тому в літературі отримала назву "японське управління" і відрізняється від американської моделі м'якою, неформальною соціально-психологічною методикою впливу на працівника [4].
Залежно від орієнтації на ту чи іншу модель зміст теорії управління персоналом може мати специфічні особливості. Уявляється доцільним розвивати цей науковий напрямок у двох аспектах: стратегічному й
Loading...

 
 

Цікаве