WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становлення та розвиток оперативно-розшукової діяльності - Реферат

Становлення та розвиток оперативно-розшукової діяльності - Реферат

Сенатом). Вони взаємодіяли з місцевими поліцейськими відділеннями, особливо з питань затримання підозрюваного та проведення обшуку, а допити та всю процедуру ведення кримінальної справи виконували самостійно. При доведенні фіскалом вини щодо корисливих злочинів він отримував значну грошову винагороду. Якщо ж звинувачення не підтверджувалося, у вину йому це не ставилося. Яскравими прикладами діяльності фіскалів можуть бути справи сибірського губернатора князя Гагаріна, сенатора Шафірова та обер-фіскала Нестерова, які були звинувачені у вчиненні корисливих злочинів і засуджені до смертної кари. У цей період розшук злочинців, особливо тих, хто був у бігах, поліпшувався тим, що у багатьох із них на лобу ставилося тавро у вигляді букви "В", ("вор") - впізнавальний, ганьблячий знак, який робився в тюрмах і на каторзі.
В Україні (ХVIII-ХIХ ст.) у період козацтва розшукова діяльність була організована зовсім по-іншому. Так, на всій Україні організацією розшуку політичних і кримінальних злочинців займався генеральний суддя, який був помічником гетьмана з усіх правових питань. На місцях цією діяльністю займалися начальники поліції міст,судді, отамани та інші. У Запорізькій Січі розшукову діяльність організовували і проводили кошовий отаман, паланочні полковники і військові єсаули. За часів гетьмана Богдана Хмельницького організація розшукової справи (одночасно зі слідством) здійснювалася кримінальним трибуналом (військовою комісією гетьмана).
У другій половині ХVIII ст. Україна перебувала під польським пануванням, у цей період поширився визвольний рух під назвою "гайдамаччина" (від турецького - хайдамак, тобто нападник або озброєний розбійник). Гайдамаки переповнені гнівом до іноземного панування, нападали на панські двори, костьоли, палили, грабували і убивали. Для ведення розшукової роботи, яка була спрямована на їх затримання, вилучення награбованого та інше, використовувалася так звана надвірна панська міліція.
У 1801 році в Росії було створено Міністерство внутрішніх справ, якому підпорядковувалася і поліція. Вживалися заходи щодо подальшого вдосконалення діяльності розшукових підрозділів, оскільки зростав професіоналізм злочинців. У цей період сформувалося ядро професійних злочинців, з'являються злочинні атрибути, специфічна кримінальна субкультура, закріплюються кримінальні звичаї і традиції. Невід'ємною частиною злочинного світу стали жаргон, прізвиська, татуювання. Але ніяких інструкцій щодо організації та проведення поліцією негласного розшуку і використання таємних агентів ще не існувало. Головним чинником був професійний обов'язок попереджувати і розкривати злочини.
У 60-х роках XIX ст. в Росії внаслідок піднесення революційного руху скоюються злочини проти особи і держави. У поліції створюються фотокартотеки злочинців, формуються інші види обліків, закріплюється спеціалізація поліцейських чинів за певними напрямами злочинної діяльності, в тому числі за впровадженням у злочинні групи агентів. Формується агентурна мережа в державних установах, армії, навчальних закладах; до негласного співробітництва залучалися міщани і дворяни. Негласні співробітники поповнювалися жандармськими офіцерами, які спеціально навчалися агентурній роботі з метою розкриття і попередження злочинів. Якщо керівник розшуку отримував інформацію про неблагонадійність певної особи, то останнього ставили на негласний облік (заводили картку або оперативно-розшукову справу) і провадили цілеспрямовану розвідувально-пошукову роботу для виявлення фактів протиправної діяльності шляхом їх фіксації, насамперед, за допомогою філерського спостереження, таємного вивчення, аналізу різних документів (у тому числі листів) і предметів. Головним документом, що регламентував розшукову роботу поліції, стає Устав про попередження і припинення злочинів. Цим Уставом передбачалися "заходи проти злодіїв і грабіжників та створюваних ними банд; заходи по попередженню жебрацтва та бродяжництва; переслідування і затримання бродяг і втікачів; попередження і припинення будь-яких недозволених зібрань, а також злочинних спільнот; попередження і припинення злочинів проти безпеки осіб та їх майна; спостереження за особами, що перебувають під наглядом поліції; здійснення дізнання щодо правопорушень і оформлення матеріалів на них". Розшукові заходи поліції з правом прийняття рішення про припинення протиправної діяльності стосувалися "контрабанди, нагляду за виконанням правил статуту про питейний збір; спостереження за тим, щоб молоді люди не ухилялися від військової повинності" [3] .
Зразком ефективного забезпечення розшукової діяльності того часу вважалося Московське охоронне відділення, яким керував Бердяєв, а потім Зубатов. Усі справи в охоронному відділенні велися на високому канцелярському рівні: реєстрація осіб, фактів та інформації були ідеальними. Будь-яка людина, що хоч один раз потрапила у поле зору поліції, як випадковий або дійсний зв'язок підозрюваного в злочинах, а також самі підозрювані заносилися у реєстраційну карту під відповідними номерами, зокрема, необхідну інформацію про них можна було отримати за лічені хвилини. Тут була створена знаменита школа філерів Меднікова, де виховувалися професіонали найвищої кваліфікації. Талановитий організатор зовнішнього спостереження Мєдніков - малограмотна людина, що мав природний розум, кмітливість, працелюбство і наполегливість, які допомогли йому досягти у цій діяльності значних успіхів. Школу філерів він створив передусім завдяки правильному підбору кадрів та їх умілому навчанню. Філерами були переважно відставні солдати, з якими Медніков дуже добре знаходив спільну мову. Жандармський генерал О.І. Спиридович свого часу писав: "...його філери були завжди напоготові до будь-яких несподіванок і були готові на виконання обов'язків, якими складними вони б не були... їм практично нічого не могло стати на заваді. Його філер так "працював" візником, що найдосвідченіший професійний революціонер не міг розпізнати в ньому агента. Він умів зображати будь-кого: продавця сірників або взагалі продавця, а за необхідності міг прикинутися дурнем, та ще й побалакати зі спостережуваним, немовби викриваючи себе і своє начальство. Але, якщо це й відбувалося, то з певною метою. Коли ж служба вимагала, то він з повною самозреченністю проводив спостереження, знаючи, що у випадку провалу може отримати кулю з браунінга або удар ножем, що й траплялось..." [4 ].
З 1896 року Московським охоронним
Loading...

 
 

Цікаве