WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становлення та розвиток оперативно-розшукової діяльності - Реферат

Становлення та розвиток оперативно-розшукової діяльності - Реферат

негласної роботи з боку церкви є її участь у релігійних процесах, які проходили в 30 р. н. е., за останні роки життя Ісуса Христа на Землі. Ісус підривав підвалини церви, критикував тих, хто її очолював, оголошував себе месією, сином божим, який прийшов спасти світ і спокутувати гріхи людей. За ним і його апостолами було встановлено негласний нагляд в місцях проведення проповідей, зміст яких доводився до відома церковників. Ісуса стали переслідувати, йому загрожувала смертельна небезпека, і він був вимушений переховуватися разом із апостолами. Серед апостолів громадиІсуса її скарбником був Іуда із Каріота, якого апостоли кілька разів викривали в крадіжках общинних грошей. Ображений, він вирішив запропонувати свої послуги церковникам і таємно інформувати про діяльність Ісуса. За це йому було обіцяно 30 срібних монет (серебряників). Ісуса затримали і звинуватили в святотатстві, а після закінчення "слідства" у 33 р. н.е. розіп'яли на хресті. Іуда за розпорядженням церковників і з відома прокуратора Пілата був убитий.
У період феодалізму розшукова діяльність поліції мала істотні відмінності порівняно з діяльністю подібних органів у рабовласницьких держав. Вищі поліцейські функції виконували феодали або уповноважені особи. У судовому процесі брали участь "співприсяжники", які не давали показань по суті справи, а тільки підкріплювали під присягою твердження обвинувача. У цей період у Західній Європі виник таємний розшук, який проводився з ініціативи агентів королівської влади.
Наприкінці XVI ст. в Англії з метою забезпечення захисту громадян від злочинних посягань був прийнятий Вінчестерський устав, який регламентував розшукову діяльність і суб'єктів її здійснення. Відповідно до цього уставу в містах була введена нічна варта для охорони території, розшуку вбивць, розбійників і злодіїв по "гарячих слідах".
У Франції в XVI ст. були створені жандармерія і поліція, що забезпечували розшукову діяльність і були основними державними правоохоронними організаціями, які боролися зі злочинністю. У Німеччині в 1500 році був створений спеціальний Інститут фіскалів, які діяли від імені імператора і входили до складу поліцейських органів, вони широко використовували методи поліцейського розшуку. Фіскали мали право діяти гласно і негласно: здійснювати опитування, огляд товарів та інших предметів, контроль за діяльністю лихварів.
На території нашої країни у часи правління київського князя Володимира зросла кількість розбійних нападів, однією з причин яких було прийняття християнської віри та втечі від неї так званих язичників. Вони переховувалися в лісах, а для прожитку займалися насильницько-корисливими діяннями. Розшук таких людей та його результати мали релігійне забарвлення: винуватий піддавався "потоку і пограбуванню" з конфіскацією всього майна та продажем у рабство разом із сім'єю. З літописів відомі, наприклад, такі факти: невідомий злочинець пограбував княжого мужа Никифора з Переяславля і втік. У результаті проведення розшуку особа, яка вчинила розбій, була згодом встановлена і затримана, встановлено було також місцезнаходження його сім'ї, яка за вчинений ним злочин була продана в рабство. Зазначена санкція мала на меті не лише попередження злочинів під страхом суворого покарання розбійника, але й поповнення державної скарбниці за рахунок його родини.
У XIV-XV ст. в Русі-Україні, де розвиток держави і права, порівняно із західно-європейськими країнами, відставав, розшуковою діяльністю займалися переважно особи, які не завжди були виразниками влади. З'явилася така організаційна форма місцевого самоврядування, як копний округ - об'єднання населення певної території для попередження злочинів, їх розслідування та розкриття, винесення і виконання покарання без втручання органів державного управління. Таємний розшук застосовувався переважно у випадках розбою, проти "лихих людей". Копний округ призначав довірених осіб для здійснення розшукових функцій. Коли такі пошуковці виходили на слід вчиненого злочину (наприклад, відбиток копит коня підозрюваного, частину вкраденого тощо), то господар двору, щоб відвести від себе підозру, повинен був сам довести свою невинність і непричетність до злочину. Під час проведення розшуку по "гарячих слідах" сищики мали право робити обшук, опитувати свідків, потерпілих та інших осіб, тобто збирали інформацію і докази вини. Докази подавалися на розгляд малого копного округу, де власне й проводилося розслідування, а на великому копному окрузі оголошували винного та виносили вирок.
У ХVІ-ХVII ст. стан розшукової діяльності в Росії був на низькому рівні. Так, іноземці писали, що в Росії немає законів і все залежить від свавілля влади. Невинний карався як злочинець, а основним способом розкриття злочинів було затримання підозрюваного та застосування до нього тортур. Більше того, тортурам піддавалася й особа, що повідомляла про злочин. Якщо особа, яка повідомляла про вчинений злочин витримувала тортури і продовжувала наполягати на своєму, то це вважалося достатнім доказом вини підозрюваного.
З XVII ст. розшукові функції в Росії почав виконувати суд. Незалежно від наявності заяви потерпілого він провадив розшук підозрюваного, співучасників, очевидців злочину, якщо були відповідні матеріали. Суб'єктами розшукової діяльності були посадові особи - служиві (пристави). Важливу роль у судовому розшуку відігравали доноси, особливо про діяння, що мали політичні мотиви. Розшук злочинців отримав нормативне закріплення у Соборному Уложенні 1649 року, причому головним питанням у ньому був захист честі і гідності государя. Літописи того часу свідчать, що люди вже звикли до таких явищ, як насильство, пограбування, вбивства, і для захисту розраховували лише на власні сили (якщо вони, звичайно, були).
У 1711 р. Указом Петра I було введено інститут фіскалів (за прикладом Німеччини). Головним завданням фіскалів був таємний нагляд за службовою діяльністю посадових осіб, які перебували на державній службі, з метою своєчасного встановлення й розкриття фактів зловживань службовим становищем, присвоєння ними грошей та інших цінностей, хабарництва тощо. Фіскали також повинні були здійснювати гласний нагляд за збиранням податків у казну держави. Фіскали діяли, як правило, активно, бо практично не залежали від місцевої влади, не звітували перед нею, утримувалися за рахунок державних (центральних) коштів, підпорядковувалися лише обер-фіскалу (перша особа, яка призначалася
Loading...

 
 

Цікаве