WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становлення та розвиток оперативно-розшукової діяльності - Реферат

Становлення та розвиток оперативно-розшукової діяльності - Реферат


Реферат на тему:
Становлення та розвиток оперативно-розшукової діяльності
Оперативно-розшукова діяльність, яка раніше мала назви "негласна робота", "розшукова діяльність", "таємний розшук", протягом кількох століть використовувалась у політиці, економіці, дипломатії та інших галузях людської життєдіяльності. Найбільшого розвитку така робота набула в правоохоронних структурах, які використовують оперативно-розшукові заходи конспіративно і таємно для боротьби із злочинністю. Сьогодні здійснення таких заходів регулюється Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", у якому зазначені завдання, поняття та підстави здійснення оперативно-розшукової діяльності оперативними підрозділами правоохоронних органів, їх права і обов'язки, гарантії законності, строки ведення і закриття оперативних справ та інше. Особливістю в законі є те, що він надає право оперативним працівникам мати гласних і негласних штатних і позаштатних працівників, залучати до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності осіб, які добровільно (безкоштовно або за винагороду) можуть повідомляти конфіденційну інформацію про злочини, що готуються або вже вчинені [1].
Історичний досвід вітчизняної і світової практики боротьби із злочинністю свідчить, що необхідність здійснення негласних (таємних) заходів із використанням негласних співробітників, обґрунтовується тим, що злочинці, боячись відповідальності за свої дії, ретельно готуються до вчинення злочинів, планують і передбачають різні варіанти дій правоохоронних органів, маскують сліди злочинів, а головне - вчиняють їх в умовах неочевидності. Неочевидні (утаємничені) злочини, як правило, не можуть бути розкриті гласними методами, оскільки їх прийоми і методи не завжди дозволяють це зробити. Використання негласних співробітників оперативними працівниками, спрямовані на розкриття злочинів проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності людини, господарських, військових злочинів або таких, що становлять небезпеку для держави, управління та інших злочинів, які визначені Кримінальним кодексом України як суспільно небезпечні діяння [2].
Перші відомості про розшукову діяльність знаходимо в рабовласницьких державах: Римі, Греції, Єгипті, там вона здійснювалася різними суб'єктами державної влади. Розшукові функції (таємний розшук) виконували особи, які перебували на державній службі (наглядачі за торгівлею, збиральники податків, наглядачі за повіями, наглядачі за економічним життям громадян і митними правилами тощо). Здійснювався гласний і негласний контроль за дотриманням громадського порядку; виявлення порушень встановлених державою законів, правил і положень; організація отримання таємної інформації від певних осіб про порядок пересування товарів на території держави та в її колоніях, про спосіб життя окремих громадян незалежно від соціального статусу; виявлення та розшук осіб, які підозрюються у вбивствах, підробці грошей чи цінних паперів, шахрайства та вчиненні інших злочинів, приховування повіями свого реального заробітку, що призводило до зменшення податків до скарбниці держави. Навколо останніх часто існувало криміногенне середовище, де вчинялося багато тяжких злочинів проти особи, таких як: вбивства, пограбування, зґвалтування, крадіжки та інші. Для отримання такої інформації використовувалися послуги таємних помічників з-поміж рабів, слуг, ремісників. Із літературних джерел відомо, що у різних країнах такі помічники називалися по-різному "агенти-донощики", "інформатори", "наглядачі", "провокатори" та інші назви. Їх послуги, як правило, оплачувалися.
У Римській республіці нагляд за дотриманням моральних норм забезпечували цензори, за хабарництвом та розпустою - еділи. Пізніше у великих містах, для охорони громадського порядку і державної власності виникли спеціалізовані органи та підрозділи. Це були поліція та нічна варта, наділені правом розшуку і затримання осіб, підозрюваних у порушенні законів, вчиненні вбивств, пограбувань, крадіжок, що розкривались, як правило, по "гарячих слідах". Розшукова діяльність щодо осіб, які підозрювалися у вчиненні злочинів проти імператора, членів, його сім'ї, вищих посадових осіб, здійснювалася спеціальними чинами (префектами, центуріонами та кветорами), які призначалися імператором. В особливих випадках (змова проти імператора та державного устрою) організацію розшуку провадив сам імператор.
У 62 році до н.е. Римський імператор Нерон отримав інформацію від таємних інформаторів Міліха і Церветія про змову. Встановивши кількість змовників, їх імена, плани та місце збору, Нерон вирішив по-своєму реалізувати зібрані матеріали. Він наказав перекрити всі входи і виходи із будинку, де зібралися змовники, з таким розрахунком, щоб визвати у них відповідну реакцію. Будучи блокованими, усвідомлюючи безвихідь свого становища і страх перед покаранням, змовники стали закінчувати життя самогубством. Таким чином, вони самі себе покарали, чого і добивався Нерон. Інформаторів Міліха і Церветія Нерон нагородив великою сумою грошей, а до імені інформатора Міліха було добавлено слово "Спаситель", що означало "спаситель імператора".
Широко використовувалося впровадження таємних агентів у групи заворушників проти влади. Так, розкриття змови гладіаторів, ватажком яких був Спартак, відбулося за допомогою куртизанки Евтибіди (таємного інформатора представника державної адміністрації Гая). Одночасно Гай використовував таємного агента Сільвія Вереса, який проводив зовнішнє спостереження та підслуховував розмови гладіаторів. Отримана інформація стала підставою для ізоляції Спартака і відстрочки повстання.
В Єгипті та Іудеї в дохристиянський період великий вплив на людей мала церква, яка охороняла релігійні таїнства від профанації та богохульства. За громадянами здійснювався постійний нагляд, підозрюваних осіб виявляли за допомогою інформації, що надходила як від служників релігійних культів, так і від віруючих у вигляді доносів і повідомлень. Церква мала самостійний статус для проведення розшукової діяльності, з особливо важливих справ вона встановлювала контакти і взаємодіяла з правоохоронними установами, користувалась їх допомогою. Їй надавалося право звертатися до судових органів для притягнення винних до відповідальності за злочини проти релігії і церкви, але здійснювати фізичне покарання не мала права. Таке право отримала вже християнська церква у Середньовіччі і активно ним користувалася.
Показовим використанням
Loading...

 
 

Цікаве