WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становлення концепції прав корінних народів у конвенціях міжнародної організації праці - Реферат

Становлення концепції прав корінних народів у конвенціях міжнародної організації праці - Реферат

законодавством, такі санкції "скасовуються негайно" (ч. 1, 2 ст. 2).
Очевидним є те, що дана міжнародна угода, подібно до конвенцій МОП № 50 та 64, не була покликана встановити міжнародні стандарти у галузі прав корінних народів та не розглядає робітників корінного населення як групу, яка має певні колективні права. Втім сфера реалізації її положень відрізняється від сфери застосування норм попередньо висвітлених конвенцій, адже у даному випадку йдеться не про трудові відносини, а про кримінально-правові. Отже, прийняття конвенції МОП № 65 стало значним етапом розвитку індивідуальних прав представників корінного населення, значимість якого полягає у розширенні сфери регламентації їх внутрішньодержавного статусу,врегульованого міжнародно-правовими документами.
Наступним кроком у міжнародному захисті прав корінних спільнот стало прийняття 26.06.1957 р. конвенції МОП № 107 "Про захист й інтеграцію корінного та іншого населення, що веде племінний та напівплемінний спосіб життя, у незалежних державах" (далі - конвенція МОП № 107) [7 ]. У подальшому положення конвенції було переглянуто 27.06.1989 р.
За своїм змістом та загальною спрямованістю конвенція МОП № 107 якісно відрізняється від попередньо прийнятих відповідних міжнародно-правових документів. Певні її особливості відображають радикальну зміну у ставленні світового товариства до проблем корінного населення та відкривають новий етап у процесі визначення міжнародно-правового статусу корінного народу.
Так, нормами цієї конвенції на міжнародному рівні вперше було закріплено наступні права корінного населення:
1) право на використання норм власного звичаєвого права, яке передбачається конвенцією з певними застереженнями та обмеженнями, а також право на встановлення особливого режиму провадження кримінальних справ і призначення покарання представникам зацікавленого населення;
2) право власності на землю, яке виникає у випадку перебування певної, споконвічно займаної території у володінні зацікавленого населення на момент визнання такого правата може бути реалізоване у вигляді визнання права колективної чи індивідуальної власності;
3) право на захист від дискримінації;
4) право на користування існуючими програмами соціального захисту та медичного забезпечення нарівні з рештою населення; а також право робітників зі складу корінних і племінних спільнот на додатковий соціальний захист;
5) право на отримання освіти усіх ступенів, у тому числі професійної, нарівні з іншими громадянами;
6) право на збереження рідної мови чи діалекту; право на навчання дітей зі складу корінних і племінних спільнот рідною для них мовою чи мовою, найбільш поширеною у відповідній етнічній групі.
Не можна також не відмітити першу у міжнародному праві спробу визначення ознак корінного населення, до яких було віднесено часткову чи повну відособленість спільноти від решти суспільства; проживання спільноти чи її предків на певній території у період до чи під час колонізації (завоювання) такої території; спосіб життя, що більше відповідає соціально-економічному і культурному ладу за часів до колонізації (завоювання) території проживання такої спільноти, ніж ладу держави, до складу населення якої вона нині входить.
Крім цього, у конвенції було сформульовано ряд положень щодо корінних та племінних спільнот, які не набули форми позитивного права, але вплинули на подальший розвиток міжнародно-правового статусу корінних народів та концепцію їх захисту. До таких положень, зокрема, можна віднести необхідність збереження й сприяння розвитку культурної спадщини корінних і племінних спільнот, а також порушення питання заборони виселення зацікавленого населення чи відшкодування завданих таким виселенням втрат і збитків.
Таким чином, прийняття конвенції МОП № 107, на нашу думку, стало значним кроком у розвитку доктрини та захисту прав корінних спільнот: її норми не тільки здійснили значний внесок у формування міжнародно-правового статусу корінного народу, а й стали нормативною підставою для ініціювання подальших досліджень у відповідних галузях. Конвенція МОП № 107 була тією необхідною стадією, яка на фоні загального розвитку міжнародного публічного права, розвитку прав народів та міжнародного захисту прав людини підвела людство до необхідності міжнародно-право-вого визнання та закріплення прав корінних народів саме із наголошенням на їх колективному характері.
Не можна також не назвати й ті вади, що їх мала конвенція МОП № 107:
1) при визначенні суб'єктів прав, що їх надає конвенція, передбачаються лише насильницькі способи входження території чи географічної області до складу держави: завоювання та колонізація (п. "b" ч.1 ст.1). Це положення значно обмежує коло можливих бенефіціарів, фактично унеможливлюючи застосування конвенції у випадках, коли формування державних кордонів проводилось легітимним шляхом;
2) не виключається можливість насильницької зміни соціальних інститутів корінних та племінних народів, а також здійснення заходів примусу з метою насильницької переорієнтації традиційних духовних цінностей зацікавленого населення (п. "b" ст. 4). Норми, начебто покликані захищати культурні, релігійні цінності та форми соціального розпорядку, що існували серед зацікавленого населення, не забезпечували необхіднийрівень захисту, оскільки навіть не створювали жорсткого зобов'язання держави і фактично залишались винятково популістським гаслом (п. "а" ст.4);
3) орієнтація на поступову повну інтеграцію у загальносуспільний колектив (ч.1 ст.2), яка призводила до знищення культурного, соціального та інших аспектів самобутності корінних народів;
4) наявність обмеження, яке передбачало для представників зацікавленого населення можливість користуватися правами, що визнаються за усіма громадянами держави, "згідно з їх персональними здібностями" (ч. 3 ст. 7). Враховуючи відсутність нормативно встановлених критеріїв для визначення ступеня та характеру здатності до користування правом (крім визнання особи недієздатною), на нашу думку, таке обмеження могло створювати підставу для дискримінації членів корінних спільнот;
5) наявність положення (ч. 2 ст. 7), що передбачає обов'язкову відповідність норм звичаєвого права не лише національному законодавству, а й меті
Loading...

 
 

Цікаве