WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Співвідношення та визначення понять „посадова особа” і „службова особа” у розумінні державної служби як складової державного управління - Реферат

Співвідношення та визначення понять „посадова особа” і „службова особа” у розумінні державної служби як складової державного управління - Реферат


Реферат на тему:
Співвідношення та визначення понять "посадова особа" і "службова особа" у розумінні державної служби як складової державного управління
У незалежній Україні розвиток інституту державної служби є важливою складовою процесу державотворення, адже ефективність діяльності усіх гілок державного апарату залежить передусім від його кадрового складу і якості правового забезпечення діяльності державних службовців.
В умовах проведення адміністративно-правової реформи в Україні перед науковцями-адміністративістами постала необхідність у формуванні нових теоретико-концептуальних засад державної служби. При цьому першоосновою повинно стати з'ясування змісту понятійного апарату, який міститиме нове законодавство про державну службу, а саме змісту понять "посадова особа" і "службова особа", та визначення їх співвідношення.
До 90-х років минулого століття у законодавстві і юридичній літературі вживалося поняття "службова особа". Уперше у законодавстві поняття "посадова особа" з'явилося зприйняттям Закону України "Про державну службу" 1993 р. Поступово воно набуло широкого використання у правових актах.
Проте законодавець припустився серйозної помилки, не вказавши критеріїв розмежування понять "посадова особа" і "службова особа". Прийнятий 11 липня 1995 р. Закон України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб" вніс зміни тільки до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів та Кодексу про адміністративні правопорушення - стосовно використання терміна "посадова особа" замість "службова особа", а щодо інших законодавчих актів це питання залишилося невирішеним.
Національне законодавство, використовуючи ці обидва терміни, не містить єдиного підходу у визначенні їх співвідношення, що негативно позначається на практиці застосування відповідних норм. Ухиляючись від розмежування понять "службова" і "посадова" особи, законодавець часто використовує узагальнені поняття " "співробітники", "працівники". Зокрема, у законах України "Про Службу безпеки" та "Про міліцію". До речі, в Законі України "Про Службу безпеки" ці поняття вжито як тотожні, що випливає із ст. 5, якою закріплено право на оскарження до суду "неправомірних дій посадових (службових) осіб та органів Служби безпеки".
Подальша актуалізація проблеми, що розглядається, відбулася після прийняття Конституції України 1996 р., яка поряд з терміном "посадова особа" закріпила і термін "службова особа" (ст.ст. 19, 40 і 56).
А ще більше ускладнило ситуацію з використанням у законодавстві цих понять прийняття нового Кримінального кодексу України (2001 р.). Без будь-якої мотивації та обґрунтування законодавець при визначенні у Кодексі поняття "службова особа" використовує дефініцію "посадова особа", яку містила попередня редакція Кримінального кодексу України.
З метою вирішення колізій у законодавстві і подолання неузгодженостей у реалізації відповідних правових норм необхідним є глибоке дослідження змісту понять "посадова" і "службова" особа, що сприятиме встановленню критеріїв їх розмежування.
Поняття "посадова особа" можна дослідити через призму службово-правових відносин, в яких вона перебуває. Характер діяльності державного службовця завжди обумовлений видом і місцем посади у структурі державного органу. Одні державні службовці беруть участь у всіх стадіях управлінського процесу, а інші - лише в окремих. Важливим елементом для визначення ролі особи у службовій діяльності є наявність владних (у даному випадку державно-владних) повноважень. Визначаючи правовий статус службовця, необхідно звернути увагу на організаційно-правовий аспект влади - як "способу нав'язувати свою волю іншим суб'єктам та скеровувати їх поведінку і дії в напрямі, визначеному правовими нормами" [1]. За наявності владних повноважень розрізняють дві групи: до першої належать службовці, які ними наділені, а до другої - ті, які не володіють такими повноваженнями.
Наявність владних повноважень визначає важливу роль особи в управлінському процесі, надаючи їй реальні важелі впливу на формування органу чи його підрозділу і на скерування діяльності підлеглих по службі працівників у напрямі виконання завдань і функцій відповідно до компетенції цього органу. Як носій владних повноважень, такий службовець наділений правом організаційно-розпорядчих дій, які супроводжуються визначенням форм і застосуванням відповідних методів управлінської діяльності, вибором моделі впливу напідлеглих і створення умов для виконання ними службово-трудових обов'язків. Саме до цієї групи службовців відносяться посадові особи.
Виконуючи свої повноваження, посадова особа одночасно реалізує компетенцію відповідної організаційної структури і здійснює управління людьми, "впливаючи на їх поведінку з допомогою юридично-владних дій" [2]. Конкретизуючи цю ознаку, дехто наголошує на здатності посадової особи "приводити у дію апарат примусу" [3]. Проте, враховуючи організаційно-службовий характер зв'язків між посадовою особою і її підлеглими, слід наголосити в першу чергу на праві посадової особи застосовувати заходи дисциплінарного примусу. Поряд з цим посадова особа правомочна використовувати і заохочувальні заходи, які сприяють підвищенню ступеня виконання дорученими справами.
Як правило, посадові особи наділені владними повноваженнями з моменту заміщення керівної посади. Керівна посада покладає на них завдання з вчинення організаційно-розпорядчих дій і представництва інтересів органу чи його структурного підрозділу у зовнішніх відносинах. Саме у цьому проявляється "двоїста" природа правового статусу посадової особи " виконувати власні повноваження і одночасно репрезентувати інтереси очолюваної організаційної структури, забезпечуючи реалізацію її компетенції. На даній ознаці неодноразово акцентувалася увага науковцями [4].
В окремих випадках покладення на особу владних повноважень відбувається на основі спеціальних нормативно-правових актів, доручень на здійснення організаційно-розпорядчих дій, прикладом цього може бути ліквідація (реорганізація) державного органу чи його підрозділу, внаслідок чого відбувається перерозподіл завдань і функцій, що належали до компетенції цього органу. Службовець може набувати статусу посадової особи у разі тимчасового виконання повноважень керівника організаційної структури чи її підрозділу, хоча, при цьому, заміщення керівної посади не відбувається.
Таким чином, для посадової особи характерною ознакою є зайняття керівної посади, яка наділяє правом вчиняти юридично-владні дії, які поширюються на підлеглих по службі осіб. На цьому наголошено у дефініції, яку містить ст. 2 Закону України "Про державну службу": "Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій". Проте, визначаючи це поняття, недоречно наголошуватина виконанні посадовими особами "консультативно-дорадчих функцій", оскільки із змісту "служби", як діяльності людини випливає, що такими функціями наділені усі службовці. Зауважимо, що стосовно цієї позиції у юридичній літературі вже висловлювались зауваження [5].
Будь-яка посадова особа є носієм владних повноважень, що створюють реальні можливості для забезпечення внутрішнього управління відповідною організаційною структурою і правом зовнішнього управління - відповідно до ієрархії побудови системи державних органів. Посадова особа державної служби наділена державно-владними повноваженнями, що наданій право представляти відповідний державний орган чи його підрозділ у процесі виконання службових завдань і функцій. Разом з
Loading...

 
 

Цікаве