WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Соціально-правовий захист працівників органів виконавчої служби - Реферат

Соціально-правовий захист працівників органів виконавчої служби - Реферат


Реферат на тему:
Соціально-правовий захист працівників органів виконавчої служби
Сталість, стабільність, ефективність державної виконавчої служби досягається насамперед за рахунок формування інтересу до неї працівників цих підрозділів щодо оцінки її як соціальної корисності, так і престижності як особливого різновиду службово-трудової діяльності. "Визнання населенням соціальної користі державної служби слугує моральною підставою для більш продуктивної праці і створення достойних соціальних гарантій, що, у свою чергу, є необхідним для притоку на службу висококваліфікованих і морально надійних кадрових ресурсів" [1, с. 574]. За умов загальної соціально-економічної кризи у розвитку державно-організованого суспільства та зниження довіри населення до державної служби постановка питання про підвищення соціального статусу працівників виконавчої служби на рівні їх соціального захисту викликає опір суспільної думки. В основному це пов'язано з вузьким розумінням соціального захисту як форми матеріальної (фінансової) прямої або непрямої підтримки громадян. Безперечно, така підтримка є суттєвим компонентом у системі соціально-правових заходів щодо низькооплачуваних категорій працівників або осіб непрацездатних. Однак не завжди вона є єдиним і гарантовано ефективним способом соціально-правового захисту. Не може бути і загального виміру рівня соціальної захищеності різних категорій працівників і громадян. Підтвердженням цього є такі методологічно-теоретичні положення. По-перше, ґенеза людських відносин у формі соціально-правового захисту прямо пов'язана з феноменом взаємної підтримки. По-друге, в основі життя людини лежить задоволення потреб. Реалізація інтересу вимагає певного способу діяльності. Здатність до дій у людей різна. Ці відмінності пов'язані з гетерогенністю (неоднорідністю) людської популяції в генатиповому (унаслідований тип індивіда) та фенотиповому (засвоєний тип) аспекті. Одні індивіди активні від народження та успішно розвивають і реалізують цю активність у процесі життя. Інші інертні від природи або мають певні психологічні відхилення та, відповідно, мають менший успіх в адаптації до життя. По-третє, ці та інші індивідуальні особливості людей обумовлюють їх гетерогенність стосовно факторів соціально-природного середовища. Деякі успішно їх асимілюють і використовують в інтересах природної організації, інші відстають у цьому процесі. По-четверте, систематичне незадоволення життєво важливих потреб призводить до гальмування або зупинки фізичного та загального розвитку людини, що, як наслідок, понижує її життєві здібності та скорочує тривалість життя. По-п'яте, суб'єктів, не здатних заробляти собі на повноцінне життя, слід класифікувати за наступними особливостями: а) непрацездатність, пов'язана з фізичною незрілістю (дитинство); б) тимчасова непрацездатність у зв'язку з хворобою або травмою; в) стійка часткова або повна втрата працездатності (інвалідність); г) вікові обмеження або втрата здібностей до праці (особи пенсійного віку, похилі). По-шосте, соціальний захист цих категорій осіб забезпечується гарантіями держави щодо достатньої для життя матеріальної компенсації, неможливості самостійного отримання доходів, а також забезпечення побутових послуг. Це мінімальний рівень соціального захисту. Суспільство, яке не може його забезпечити, знаходитися у стані глибокої соціально-економічної кризи. По-сьоме, але якщо навіть держава забезпечує необхідний комплекс соціально-правових захисних заходів щодо означених категорій населення, для сталого і постійного розвитку суспільства цих заходів недостатньо. У широкому розумінні соціально-правовий захист передбачає як її об'єкти усе населення країни. Це пов'язане з тим, що: не усі індивіди здатні самостійно захищати свої права, свободи та законні інтереси; за умов приватної власності на засоби виробництва й високої динаміки конкретного розвитку економіки зростає ризик безробіття; невідповідність винагороди за працю та цін на товари й послуги знижує інтерес до продуктивної праці; низький загальний рівень та незадовільна якість життя стримує індивідуальний розвиток громадян; слабкий соціальний контроль за індивідами і організаціями, які реалізують власний інтерес на шкоду інтересам інших людей та суспільства у цілому, призводить до соціальної дестабілізації. По-восьме, контроль означених перемінних є основою для формування системи соціально-правового захисту громадян країни. По-дев'яте, під таким кутом зору під соціально-правовим захистом слід розуміти систему контрольованих суспільством і державою економічних, соціальних, організаційно-правових, психологічних, педагогічних, моральних заходів і гарантій, які забезпечують учасникам суспільних відносин реалізацію та здійснення природних прав, свобод і законних інтересів. Додамо, таке визначення поняття соціально-правового захисту населення країни найкраще співвідноситься з визначенням у науковій літературі поняття соціальної роботи. Наприклад, О.М. Бандурка розуміє останню як професійну діяльність, зорієнтовану на надання допомоги особистості, сім'ї, різним віковим і соціально-професійним групам у вирішенні соціально-економічних, соціально-психологічних, соціально-педагогічних, правових, моральних та інших проблем, що виникають у житті людини [2, с. 217].
Успішно реалізувати свою соціально-організаційну і соціально-захисну функцію може лише державно-організоване суспільство. Підставою організованості держави є її кадровий корпус, який утворюється службовцями, об'єднаними загальною державною метою і виконуючими службові обов'язки на постійний, професійний основі. Сталість такого об'єднання можлива за умови сталої зацікавленості службовців до служби саме в державних органах. "Визначальними факторами, формуючими цей інтерес, є прагнення службовців реалізувати себе в управлінській діяльності, зайняти достойне місце в суспільстві, впевненість у стабільності службового стану, можливість службового росту, достатня й регулярна грошова винагорода, деякі пільги в отриманні медичної допомоги та пенсійному забезпеченні" [3, с. 580]. Означене вказує на певні особливості організації соціально-правового захисту державних службовців порівняно з іншими категоріями громадян. Очевидно, соціально-правового захисту як гарантій задоволення первинних, життєво необхідних потреб людини для державного службовця недостатньо - він може одержати їх і поза державною службою. Для реалізації базових інтересів державних службовців необхідно орієнтуватися на більш високі рівні потреб, без задоволення яких закріплення кадрів на державній службі та їх службова активність не будуть забезпечені. Це так звані вторинні потреби: соціальні - потреба в належності до кого-небудь чи чого-небудь, в розумінні іншими людьми, в почутті соціальної взаємодії, прив'язаності, підтримці; потреба у визнанні й повазі оточуючих, в особистих досягненнях; потреба в самовираженні - самореалізації своїх потенційних можливостей та в зростанні як особистості [4, с. 366-368]. У широкому розуміннісоціально-правового захисту орієнтація на означені потреби потрібна для будь-якої категорії громадян. Відмінності полягають у тому, що в громадській сфері суспільство та його різні соціальні інститути повинні забезпечити умови для їх задоволення, а будуть вони реалізовані чи ні - справа самих громадян. На державній службі умови для реалізації вторинних потреб забезпечуються державою, нею ж регламентуються й відповідні правові механізми. Підсумовуючи зазначимо, соціально-правовий захист державних службовців України насамперед передбачає забезпечення державою можливостей успішного проходження служби, задоволення потреб службовців та їх інтересів, стимулюючих ефективне виконання посадових обов'язків і закріплення на державній службі.
Щодо працівників виконавчої служби це означає насамперед створення необхідних умов для нормальної службово-трудової діяльності,
Loading...

 
 

Цікаве