WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Соціально-правові аспекти поводження із засудженими до покарання у виді позбавлення волі - Реферат

Соціально-правові аспекти поводження із засудженими до покарання у виді позбавлення волі - Реферат

безпорадності інших.
Для належного поводження із засудженими, їх виправлення важливе значення має задоволення першочергових соціальних потреб, адже на цьому ґрунтується їх мотивація і подальша поведінка. Для усвідомлення цього слід звернутися до відомої теорії змісту мотивацій, розробленої Абрахамом Маслоу. Згідно із теорією мотивацій, в основі неї лежить комплекс потреб, які зводяться до п'яти головних типів: 1) фізіологічні потреби (в їжі, воді, сексі, опаленні, чистому повітрі, гарантіях оплати праці тощо); 2) потреби в безпеці; 3) відносини приналежності; 4) потреби в самоповазі; 5) потреби в самоактуалізації. Отже, першочергово повинні бути задоволені потреби нижчого рівня і тільки після цього активізуються більш високі наміри, адже задоволення потреб людини проходить послідовно: спочатку фізіологічні, потім потреби в безпеці, приналежності тощо. За даними нашого дослідження у місцях позбавлення волі об'єктивно та суб'єктивно не задовольняється цілий комплекс фізіологічних і соціальних потреб, зокрема: в харчуванні, сексі, матеріально-побутових умовах, праці й оплаті за працю, безпеці тощо. Тому очевидним є те, що засуджені направляють свої зусилля для задоволення потреб, компенсації їх, для чого створюється відповідне мікросередовище, групування за різними критеріями, часто негативної спрямованості. Отже, не вирішивши першочергові соціальні питання засуджених, які характеризують поводження, марно сподіватися на їх виправлення і соціальну інтеграцію в суспільство. На виправлення чи невиправлення засуджених, як показує дослідження, впливає не стільки власне покарання, скільки поводження з ними.
Для сучасної науки, законодавства і практики неабияке значення має визначення основних термінів і понять щодо поводження із ув'язненими і засудженими, адже вони в наукових джерелах висвітлені та закріплені в законодавстві. Термін "поводження," поряд з іншими значеннями, у ро-сійсько-українському словнику означає "обращение, обхождение с кем-либо".
В українському тлумачному словнику "поводження" - це ставлення до когось і спосіб чи характер застосування чого-небудь, користування чимось, певна поведінка, спосіб або характер дій. Наприклад: оця шпитальна (госпітальна їжа) та супокій у шпитальних келіях, та лагідніше поводження шпитальних дозорців… і є головною приманою, що заставляє … в'язнів тужити за шпиталем (фр.)." Поводитись - означає тримати себе з кимсь яким-небудь чином, обходитися, бути звичаєм, загальноприйнятим правилом. Поводити - спрямувати рух кого-небудь, допомогти або примусити йти, рухатися, правити, спрямувати чиюсь діяльність, скеровувати кого-небудь, почати здійснювати, робити, виконувати що-небудь, займатися чимось. Виходячи з цього, поводження із ув'язненими і засудженими до позбавлення волі означає ставлення, спосіб чи характер застосування до них різних заходів впливу, поводитись з ними певним чином, обходитись з ними відповідно до загальноприйнятих правил, звичаїв, допомагати їм, примушувати і спрямовувати їх діяльність скеровувати, виконувати ними що-небудь або займатися певною діяльністю. Поводження із засудженими та ув'язненими може бути різним і тому в літературі для його визначення вживаються різні терміни: "погане," "неналежне" поводження і покарання, які переступають межі пристойного тощо. Загалом виділяється репресивне, гуманне і змішане поводження. У ст. 10 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права наголошується: "Усі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і повагу гідності, властивої людській особистості." У багатьох міжнародних нормативних актах, стандартах, які стосуються прав людини і поводження з правопорушниками, термін "поводження" - (treantment) використовується у широкому, загальному значенні. У Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими викладені основні принципи, які охоплюють питання безпечного утримання, класифікації ув'язнених, влаштування їх після звільнення (п. 56-64).
Принципи містять у собі наступні положення: зведення до мінімуму страждань, властивих ув'язненню; нормалізація життя у в'язниці; заохочення ув'язнених до законослухняного та матеріально самостійного життя після звільнення; забезпечення допомоги відповідно до індивідуальних потреб; полегшення поступового повернення до життя в суспільстві; робиться акцент на те, що ув'язнені є частиною суспільства.
Найбільш точно відображені виняткові види поводження у Євро-пейській Конвенції проти катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Вказані надзвичайні види поводження чи покарання категорично заборонені. Відповідно до Конвенції, поводження є жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність, якщо воно: не відповідає скоєному акту або меті підтримання дисципліни та режиму, що визначений; нерозумне; не є необхідним; довільне; викликає невиправдані біль та страждання. Для їх визначення до уваги беруться наступні фактори: характер і тривалість покарання, частота повторення та можливі сумарні наслідки, залежно від статі, віку та інших фізичних характеристик ув'язненого, стан фізичного, розумового здоров'я ув'язненого, будь-яка можливість кваліфікованої та компетентної медичної перевірки наслідків для фізичного і розумового здоров'я ув'язненого, відповідність законам. Важливим при цьому є положення ст. 5 Кодексу поводження посадових осіб із підтримки правопорядку, що посадові особи в'язниць не мають права обґрунтовувати жорстоке поводження з ув'язненими, посилаючись на законодавство або інструкції вищих органів.
Найбільш актуальною є проблема реалізації міжнародних норм і стандартів щодо характеру покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими, адже загальні результати залежать від того та іншого.
По-перше, протягом тривалого часу міжнародні норми щодо застосування покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими ігнорувались, не знаходили достатньої підтримки і реалізації в правовому полі України. Крім того, в окремих публікаціях радянського періоду вважалось, що радянське законодавство не тільки відповідає міжнародним нормам, але і переважає їх. По-друге, рекомендований характер Мінімальних стандартних правил поводження із ув'язненими, прийнятих ООН в 1955 році та Європейських в'язничних правил 1985 року, сприймався як необов'язковий длявиконання. Адміністративно-командна система того часу була привчена виконувати лише ті норми, які закріплювалися в законодавстві та підзаконних нормативних актах. Кримінальне, виправно-трудове законодавство навіть не згадувало про міжнародні правила поводження із в'язнями і засудженими, а Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ прямо порушувало їх. По-третє, до 90-х років міжнародні стандарти поводження з ув'язненими і засудженими були закритими для суспільства, поводження з ув'язненими і засудженими не висвітлювались у науковій і не вивчались у навчальній літературі, зокрема у виправно-трудовому праві. Хоча на початку 90-х років Міжнародні стандартні правила поводження із ув'язненими і засудженими отримують більш широке відображення в теорії кримінально-виконавчого права і навчальній літературі, але належного висвітлення і запровадження вказані норми і стандарти ще не отримали, вони не стали основою національного законодавства, не втілені у практичну діяльність установ з виконання
Loading...

 
 

Цікаве