WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Ринок освітніх послуг: проблеми правового регулювання діяльності - Реферат

Ринок освітніх послуг: проблеми правового регулювання діяльності - Реферат

те очевидним стає, що вони завищені як мінімум в 2,5-3 рази. Досвід інших країн тільки підтверджує це. Так, для університетів Німеччини даний норматив дорівнює 4 м2, причому він не суворий, студентів там навчається зазвичай більше запланованої кількості. На думку професора Петрова М.П., перехід на німецькі норми дозволив би більш ефективно використати кошти, що виділяються суспільством на освіту, порівняно із будівництвом й утриманням непотрібних споруд [5, с. 56-60]. Зауважимо, що такі капіталомісткі рішення лобіюються на досить високому рівні. Тут простежуються інтереси дуже впливової групи людей - ректорів провідних державних ВНЗ країни. Завищені норми в навчальних площах є потужним засобом конкурентної боротьби із приватними ВНЗ, які не одержують безкоштовно площі від держави, а купують або орендують їх, що ставить останні у свідомо гірші економічні умови.
3. І останній приклад - оподаткування. Звичайно, що кошти, які сплачують приватні ВНЗ у вигляді податків і зборів, значно зменшують їх новаторські можливості, що в остаточному підсумку знижує їхню конкурентоспроможність. Після багаторічних дискусій 13.12.2001 стаття 61 Закону України "Про освіту" доповнена частиною п'ятою, четвертий абзац якої закріплює наступне: "Кошти, отримані навчальним закладом як оплата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг, не обкладають податком і не можуть бути вилучені до доходу держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти перебувають у розпорядженні навчального закладу за умови, якщо вони направляються на статутну діяльність навчального закладу". Однак зазначена норма щодо приватних ВНЗ не визнається органами податкової служби. Підставу для цього останні знаходять у положенні, закріпленому в ч. 3 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", згідно з яким податкові пільги не можуть установлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Закон же "Про освіту", на думку податкових органів, до законодавства прооподаткування не відноситься (див., наприклад, лист ДПА України від 11.04.2002 р. № 2291/6/15-1216).
Абсурдність такого підходу з юридичного погляду очевидна, оскільки, по-перше, у системі нормативно-правових актів закони мають однакову юридичну чинність й, по-друге, норми Закону України "Про освіту", що передбачають податкові пільги, регулюють податкові правовідносини й, отже, входять до системи податкового законодавства. По суті, ДПА використовує відомий прийом, що має назву "підміна тези", коли стверджує, що норми, які регулюють податкові відносини, але містяться в "чужих" другосортних законах, не є нормами прямої дії. Але невже норми, що регулюють специфіку праці, наприклад, державних службовців, але які містяться не в Кодексі законів про працю, а в Законі України "Про державну службу", перестали відноситись до трудового законодавства?
Мало того! На підставі підпункту б пункту 7.11.1 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 28.12.94 р. № 334 (зі змінами, внесеними законом від 1.12.98 р. № 285 "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України з метою підтримки наукової й науково-технічної діяльності", далі - Закон про прибуток) до неприбуткових організацій відносяться ВНЗ III-IV рівня акредитації, які відповідно до постанови КМ України від 23.04.2001 № 380 внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Зазначені норми надають ВНЗ, крім вищевказаної статті 61 Закону "Про освіту", право на звільнення від податку на прибуток доходів, зазначених у п. 7.11.3. статті 7 Закону про прибуток. Причому в цьому ж Законі відсутні вказівки на форму власності й організаційно-правову форму ВНЗ, що дозволяє зробити висновок про те, що головним критерієм віднесення приватного ВНЗ до неприбуткових організацій є його акредитація за III-IV рівнем й включення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Однак навіть відповідність усім зазначеним критеріям у повному обсязі ще не гарантує приватному ВНЗ можливості скористатися наданим правом. Як приклад, можна навести досвід розв'язання даної проблеми Харківським гуманітарним університетом "Народна українська академія", що був включений до зазначеного Реєстру строком на два роки. І весь цей період ВНЗ був змушений у судовому порядку доводити своє право на законну пільгу, надану йому за законом, але не визнану як таку податковою адміністрацією. Причому всі рішення всіх судових інстанцій, аж до Вищого господарського суду України, були на користь ХГУ "НУА". І, незважаючи на це, ДПІ в Київському районі м. Харкова 1.07.2005 р. подала касаційну скаргу на зазначене рішення ВХСУ до Верховного Суду України! Пояснення цьому може полягати в тім, що для ДПІ відмова від "боротьби" - занадто небезпечний прецедент: тільки в одному Харкові 15 приватних ВНЗ!
Як висновок, необхідно зазначити, що в сучасній Україні державні ВНЗ, маючи необмежену можливість проводити платний набір студентів, одержали істотні конкурентні переваги: бюджетні кошти дають їм можливість незалежно від конкурсної напруженості, виплачувати зарплату адміністрації й викладачам, стипендії студентам, покривати витрати на ремонт, придбавати устаткування, здійснювати комунальні платежі тощо. До фінансових пільг, якими монопольно користуються державні ВНЗ, можна віднести безкоштовне медичне обслуговування, практично безкоштовне проживання студентів у гуртожитках, володіння безкоштовною матеріальною базою, що часто використовується не тільки для навчання, але й здається в оренду.
Тому вирішуючи завдання модернізації вітчизняної освіти, пріоритетом повинно стати те, що освіта реалізує ресурс свободи вибору для кожної людини. Тому соціальне замовлення на освіту з боку держави має бути спрямоване до навчальних закладів країни, які забезпечують її високу якість, незалежно від статусу, організаційно-правових форм, а також форми власності. А реформа законодавства в сфері освіти повинна передбачати перехід до якісно іншої системи показників діяльності ВНЗ. Вона має стимулювати й забезпечувати якість продукції, що за своєю природою є продукцією особливого роду - людського інтелекту. Це забезпечить досягнення в сфері освітніх послуг такого кінцевого результату, який не буде прямо пов'язаний із прибутком. А, з іншого боку, надасть можливість законодавцеві побачити, що саме існування подібних структур має потребу в особливій законодавчій регламентації й державному захисті.
Література:
1. Рябоконь Людмила. Купите мантию // День. - 17.12. - 2003. - № 229.
2. Див.:Офіційна відповідь Міністерства фінансів України на звернення Союзу ректорів ВНЗів, підписанийдержсекретарем Максютою А.А. від 5.12.2002 № 31 - 042 - 2 - 4/4675.
3. Nevesenko V.I., Bourlakov A.N. Accreditation of Higher Education Institutions in Ukraine // Higher Education in Europe. - 1995. - 20. - № 1-2.
4. Положення про ліцензування (затв. ПКМУ № 1380 від 29.08.2003) і Положення про акредитацію (затв. ПКМУ від 9.08.2001 № 978).
5. Петров М.П. Образование и деньги // Право и образование. - 2002. - № 5.
Loading...

 
 

Цікаве