WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Реформа місцевого самоврядування: фінансова самостійність і її державне гарантування - Реферат

Реформа місцевого самоврядування: фінансова самостійність і її державне гарантування - Реферат

гарантування вбачається у тому, що держава поставила собі за мету надати місцевим радам кошти, які були б достатніми для реалізації їх завдань, функцій і повноважень, а саме ж їх використання здійснюється за волею місцевих органів. Але чи є такий стан справ сам по собі гарантією вирішення питань місцевого значення як частини державних справ? Очевидно, що ні. В юридичній, економічній та публіцистичній літературі висловлено просто-таки масу пропозицій щодо передачі до місцевих бюджетів тих чи інших дохіднихджерел (перерахувати їх всі немає ні змоги, ні потреби), але слід зважити, що доходи місцевих бюджетів - це не самоціль, а лише попередній етап на шляху здійснення видатків, які, в свою чергу, є тільки етапом і найважливішою умовою здійснення якихось конкретних заходів у цілому.
На сьогодні фінансово-правовий зміст відносин держави і місцевого самоврядування полягає у тому, що держава у правових формах забезпечує дохідну частину місцевих бюджетів, із яких потім фінансуються заходи в порядку вирішення питань місцевого значення, а розподіл коштів за напрямами своїх видатків здійснюється органами місцевого самоврядування під час затвердження бюджетів. Але такий стан речей взагалі не забезпечує державі як гаранту гарантованості виконання місцевими владами своїх функцій і зобов'язань перед населенням. Важливо підкреслити - Конституція і законодавство України гарантують вирішення "питань місцевого значення", а не забезпечення коштами для вирішення цих питань. Забезпечення місцевих влад фінансовими ресурсами виступає головним засобом на шляху вирішення питань місцевого значення, але він є не єдиним, можливо, це не повинно бути самоціллю, яка закриває кінцеву управлінську ціль - вирішеність місцевих питань. У цьому полягає весь сенс відповідальності держави за здійснення заходів, вирішення питань місцевого значення. У відносинах держави і місцевого самоврядування саме по собі забезпечення місцевих бюджетів коштами навіть може виглядати дещо непереконливо - ще нікому в світі не вдавалося забезпечити коштами суб'єктів бюджетних відносин відповідно до всіх їх потреб. Досить часто йдеться про самодостатність місцевих бюджетів [6], але її не можна розуміти як забезпечення коштами до моменту їх достатності взагалі, оскільки вона формується під впливом потреб, що постійно зростають.
Звичайно, на сьогодні говорити про якусь достатність не доводиться. На Всеукраїнських зборах представників місцевого самоврядування, які відбулися у квітні 2005 р., зокрема, у виступі народного депутата К. Фоменко, яка пізніше говорила про це неодноразово, йшлося про те, що "сьогодні держава майже відмовилась від фінансування делегованих повноважень - фінансується тільки заробітна плата і то несповна" [8].
Позитивна відповідальність держави як гаранта за вирішеність питань місцевого значення повинна полягати не лише у постачанні коштів - центр уваги держави в особі її органів необхідно спрямувати на здійснення заходів (їх фінансування) з вирішення питань місцевого значення. Для цього держава може використовувати цілий ряд засобів, зокрема, субвенції, певні додаткові кошти (вони на сьогодні ще не мають адекватної правової форми, хоча в розвинених країнах Заходу відомі сотні видів дотацій, субсидій і субвенцій) у випадку недостатності їх у органів місцевої влади при фінансуванні певного заходу та ін. Так чи інакше, але намічений захід необхідно профінансувати і для цього не обов'язково пропускати кошти через дохідну частину, наприклад, сільського бюджету. Висновок з усього цього полягає в тому, що справжнім об'єктом управління місцевими справами, який є первинним, є не стільки дохідна чи видаткова частини місцевого бюджету, а ті об'єкти, які з нього фінансуються, і забезпечення їх фінансування повинна гарантувати держава.
Ці пропозиції надають більш вагомого значення такій інституції, як бюджетна програма. Це поняття було введене Бюджетним кодексом України [2, ст. 2], але належного правового закріплення в самому Бюджетному кодексі, як здається, ця інституція так і не набула. У всякому випадку при здійсненні своєї діяльності для розпорядників бюджетних коштів значення мають інші фінансово-правові документи (бюджетні розписи, бюджетні асигнування, бюджетні призначення та ін.). У зв'язку з цим необхідно підняти значення бюджетної програми як основного документа, згідно з яким повинен здійснюватися розвиток регіонів і територій і який має гарантуватися і забезпечуватися державою. За статусом це повинен бути основний документ, що поєднує в собі соціально-економічні заходи і фінансові потреби.
Висловлене вище аніскільки не применшує самостійності місцевого самоврядування - просто акцент переноситься із забезпечення місцевих бюджетів коштами на здійснення реальних практичних заходів у сфері життя місцевих адміністративно-територіальних одиниць, які і повинні бути основним об'єктом управління місцевими справами і місцевими фінансами. Самостійність місцевих рад вбачається у їх праві за своєю волею обирати об'єкти, заходи, які вимагають певних фінансових ресурсів. Участь держави у забезпеченні виконання поставлених цілей виглядає як форма гарантування виконання місцевих справ.
Література:
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Бюджетний кодекс України. Прийнятий 21 червня 2001 р. № 2542-ІІІ // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 37-38. - Ст. 189.
3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24, - Ст. 170.
4. Європейська Хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 р.- Страсбург: Рада Європи, відділ вид. і док., 1990. - Травень. - 10 с. Ратифікована Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 липня 1997 р. № 452/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 38. - Ст. 249.
5. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 304 с.
6. Ключковський Ю. Проблеми реформування місцевого самоврядування в Україні // Голос України. - 2005. - 29 липня. - № 138.
7. Петленко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій. - К.: Кондор, 2003. - 282 с.
8. Село заслужило не лише на крихти фінансового пирога // Голос України. - 2005. - № 224. - 25 листопада.
Loading...

 
 

Цікаве