WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Ретроспективний аналіз системи адміністрування податків у розвинених країнах - Реферат

Ретроспективний аналіз системи адміністрування податків у розвинених країнах - Реферат


Реферат на тему:
Ретроспективний аналіз системи адміністрування податків у розвинених країнах
Історія становлення системи оподаткування свідчить про те, що воно неминуче пов'язане з питанням її удосконалення. Відомо, що основні принципи оптимального оподаткування розроблені ще А. Смітом (1723-1790 рр.), який запропонував чотири податкових принципи. Вони відображають умови, необхідні буржуазії як платнику податків та спрямо-вані проти свавілля й невизначеності в податковій системі. Кожен мав платити по можливості, податок мав бути точно визначеним і гранично ясним для платника та стягуватися у спосіб найбільш вигідний для нього [9]. Згодом це питання уже в умовах ринкової економіки вивчали такі відомі сучасні економісти, як Р.Мардесен, О. Міллер, Р. Стігліц, Г. Лінвурд, А. Лаффер, Р. Денберг, Р.Дорнбуш, К. Коттке, М. Шніцер, Р. Філіпс, С. Фішер та інші.
Вивчення та аналіз попередніх досліджень дозволяють згрупувати основні принципи оптимального оподаткування в такому вигляді:
1. Оподаткування повинно ґрунтуватися на принципі соціальної справедливості. Цей принцип реалізується не через пошук і впровадження найбільш "справедливого" податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, що має максимально задовольнити всі верстви населення. Порушення принципу соціальної справедливості призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в економіці, негараздів у духовній сфері [5].
2. Оподаткування не повинно бути надмірним. Яка б не була скрута в державі у фінансах, податки не повинні підривати зацікавленість платників у господарській діяльності. Надмірні податки, по-перше, призводять до звуження податкової бази внаслідок зменшення обсягів виробництва і доходів, по-друге, змушують підприємців уникати сплати податків. Про це красномовно свідчить "крива" Лаффера [4].
3. Законодавчо повинно бути визначено, що один прибуток не повинен оподатковуватися більше одного разу, необхідно запобігати подвійному та багаторазовому оподаткуванню. Розвинені ринкові країни уже перейшли від податку з обороту до податку на додану вартість, впровадили диференційоване оподаткування розподіленої і нерозподіленої частин прибутку корпорації.
4. Система і процедура сплати податків мають бути економічно ефективними, простими і зручними для платників і економними для установ, що збирають податки. Це означає, що оподаткування повинно здійснюватись із мінімальними витратами як для держави, так і для платників.
5. Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до зміни економічних і суспільно-політичних умов. Причому гнучкість оподаткування забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи. Такі заходи легше сприймаються населенням і приносять більше користі. Податкова реформа проводиться лише за нагальної необхідності.
6. Податкова система має відповідати принципу стабільності. Необхідно дотримуватися визначених на певний період орієнтирів у розвитку суспільства. Стабільність податкової політики, по-перше, дозволяє всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька раз на рік, то це призводить до неврівноваженості й невпевненості у фінансовій діяльності підприємств, відлякує іноземних інвесторів. По-друге, стабільність податкової політики і системи оподаткування забезпечує високу ефективність роботи податкових органів, оскільки вони повинні мати певний час на освоєння механізму контролю за надходженням того чи іншого виду податку. Часті зміни в податковому законодавстві вносять плутанину як у роботу податкових органів, так і в облік доходів підприємців [4].
Принцип стабільності і гнучкості в оподаткуванні перебувають у діалектичній протилежності, і держава повинна забезпечувати оптимальні співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для усіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводить до негативних результатів, які нині маємо в Україні.
8. Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної достатності, залучати до державного бюджету доходи, достатні для задоволення потреб держави.
9. Податкова система щодо вимог суспільної справедливості повинна бути тісно пов'язана з принципом рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для усіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності [3].
10. Податкова система не повинна залишати сумніву у платників щодо неминучості сплати податків. Система штрафів і санкцій, притягнення до кримінальної відповідальності та громадська думка повинні бути такими, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків, ухилення від їх сплати були менш вигідними, ніж своєчасне виконання обов'язків перед податковими органами [2].
Зазначені принципи обов'язково необхідно законодавчо забезпечити. Україні це доцільно зробити в проекті Податкового кодексу, з прийняттям якого не зволікати.
Світовий досвід показує, що за допомогою певної податкової політики регулюються такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, ціни, імпорт і експорт товарів та послуг, рівень життя населення, рівень споживання окремих видів товарів і послуг [10].
Існує декілька варіантів позитивного досвіду проведення адміністративно-правових реформ податкової системи, які були здійснені в різних країнах світу в період 70-80-х років. У більшості країн Латинської Америки на момент податкової реформи її спотворювали складна структура податків, обмеженість податкової бази, недосконале законодавство. До того ж ситуацію ускладнювали ухилення від сплати податків та корумпованість податкових служб. У Бразилії щорічні втрати пов'язані з ухиленнями від сплати податків у 1990-1994 рр. становили 40 млрд дол. США. Наприкінці 1980-х рр. у Аргентині платити податок вважалося невдалим жартом. Не дивно, що саме в цій країні у 1991 році провели найпослідовнішу податкову реформу. У Чилі це робили поступово протягом 1985-1990 рр. Успішною була податкова реформа у Болівії в 1985-1986 рр. У всіх випадках забезпе-чувались універсальні вимоги: збільшення доходів бюджету, ефективність, справедливість, прозорість системи оподаткування та чітка діяльність податкових органів.
Досвід країн Латинської Америки не заперечує висновку, що зниження ставок оподаткування збільшує надходження до бюджету. Наприклад, у Болівії у 1986 р. ставку податку на дохід знизили із 45 до 10 %, а замість понад 400 податків на роздрібний продаж запровадили єдиний ПДВ зі ставкою 10 %. У підсумку частка податків у ВВП Болівії зросла з 1,9 % у 1984 р. до 7 % у 1987-1988 рр. [11].
Подібним чином зниження ставок податку на дохід збільшило надходження до мексиканського бюджету з початку 1990-х рр.
Досвід окремих країн застерігає від використання занижених ставок податку на прибуток.Після трьох років експериментування в Аргентині у 1990 р. ставку цього податку підвищили з 20 до 30 %. Трохи раніше це зробили в Чилі, де ставка податку на прибуток зросла від 10 до 30 %. З іншого боку, недоцільно пов'язувати ефективність роботи підприємств тільки зі ставкою оподаткування. Не менш промовистим є вплив конкуренції, цінової та грошової стабільності, лібералізації зовнішньої торгівлі та ринку робочої сили. В Аргентині у 1991-1994 рр. продуктивність праці підвищилась на 42 %, а ВВП зростав щорічно в середньому на 7,7 %, незважаючи на високі податки та припинення державної "підтримки" у всіх формах (прямі субсидії, протекціонізм, зниження курсу песо тощо).
Податкова реформа в Аргентині виявила ще одну особливість - гармонізація
Loading...

 
 

Цікаве