WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Регулювання донорства та трансплантації у законодавстві України - Реферат

Регулювання донорства та трансплантації у законодавстві України - Реферат

до змісту об'єкта даного злочину). Як наслідок, виникає ряд питань, пов'язаних з особою потерпілого у цьому злочині.
Потерпілим (відповідно до положення ч. 2 ст. 143 КК України) може бути визнано особу донора, тобто потерпілим є фізична особа, у якої шляхом примусу або обману було вилучено органи або тканини з метою їх трансплантації.
Потерпілим (відповідно до положення ч. 3 ст. 143 КК України) може бути визнано особу донора, тобто особу, у якої було вилучено з метою трансплантації органи або тканини і яка перебувала у безпосередньому стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного. Проте досить дивним видається відмова законодавця внести до переліку особливо кваліфікуючих обставин, поряд із зазначеними, і те, що ці дії можуть бути вчинені щодо "неповнолітньої особи" (доцільніше було б написати "щодо дитини" - визначення якої подано у СК України). Тим більше, що у ст. 144 КК України (насильницьке донорство) зазначене посилання "... щодо неповнолітнього" присутнє.
Більш складним є визначення особи потерпілого у випадку вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.143 КК України (Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини). Потерпілим у такому випадку може бути як сам донор (обов'язково жива особа), який дав дозвіл на вилучення у нього органів або тканин, але в процесі цього було порушено вимоги законодавства щодо умов та порядку застосування трансплантації, порядку перевезення анатомічних матеріалів, вимог щодо діяльності закладів та установ, пов'язаних з трансплантацією, так і близькі родичі померлого донора (якщо при житті померлий не заявляв про згоду стати донором після своєї смерті, а також якщо ці особи за відсутності роз-поряджень померлим при житті щодо свого тіла, не дали згоди на трансплантацію). Зрозуміло, що у такому випадку потерпілим (близьким родичам) може бути завдана як моральна (у більшості випадків) так і мате-ріальна шкода (наприклад, у випадку необхідності здійснення туалета трупа).
Крім зазначених випадків, у кримінальному праві не зовсім чітко визначено кримінальну відповідальність за вилучення у померлої особи імплантованих при її житті штучних замінників органів або матеріалів замінників тканин, наприклад, кардіостимуляторів, замінників кісток або кісткової тканини. У такому випадку вилучені матеріали можуть бути використані з метою реімплантації в організм іншої особи. Потерпілими знову ж таки можуть виступати близькі родичі померлого.
Цікавим є і коло зазначених осіб. Згідно з Законом України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" до цих осіб віднесено: подружжя, родичі, які проживали з нею до смерті, законні представники.
А тому це коло осіб не повною мірою за своїм обсягом співпадає з поняттям "близькі родичі", що використано у ст. 49 КПК України. Однак зрозуміло, що коли ці особи не надають дозволу на відбирання органів у померлого, а цей процес всупереч їх волі незаконно здійснюється, то такими діями заподіюються моральні страждання цим особам, а тому вони можуть і повинні визнаватись потерпілими у процесі розслідування справи та заявляти цивільний позов у кримінальному судочинстві.
До кола потерпілих внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України, необхідно також відносити і жінку, яка прийняла рішення про штучне переривання вагітності. Йдеться про надання для трансплантації фетальних матеріалів. У випадку відсутності згоди з боку цієї жінки про використання фетальних матеріалів (залишків плоду) їй безумовно завдають-ся моральні страждання.
У випадку вчинення злочину, передбаченого ч. 4, 5 ст. 143 КК України (незаконна торгівля органами або тканинами людини, та ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю), потерпілими можуть бути визнані як донор, так реципієнт або інші особи,
які здійснили виплату певної грошової суми за придбання органів або тканин з метою лікувальних потреб реципієнта.
У випадку вчинення злочину, передбаченого ч. 1,2 ст. 144 КК України потерпілим може бути визнана особа, яка стала донором крові. Проте сама диспозиція ст. 144 КК України повинна бути змінена. Це пов'язано з тим, що питання донорства та трансплантації частини анатомічних матеріалів і протиправних діянь щодо їх вилучення не врегульовано ні ст. 143, ні ст. 144 КК України (у якій вони і повинні були б бути закріплені). Йдеться про донорство з метою трансплантації статевих залоз, репродуктивних клітин та живих ембріонів. Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" не розповсюджує свою дію на відносини щодо трансплантації цих анатомічних об'єктів. А отже, вони не входять до об'єкта злочинного посягання, передбаченого у ст. 143 КК України. Тому ст.144 КК України повинна бути доповнена положеннями про "насильницьке або шляхом обману вилучення у людини крові, статевих залоз, репро-дуктивних клітин і живих ембріонів з метою їх використання як донорських для трансплантації". Потерпілими у такому випадку можуть виступати особи, у яких було вилучено ці біологічні матеріали. Цим особам може бути заподіяно як моральну шкоду, так і матеріальну шкоду (вартість послуг, пов'язаних із штучним заплідненням або імплантацією ембріона).
Крім вищезазначених правових норм, до сфери захисту життя та здоров'я людини у галузі трансплантації та донорства відноситься і положення ст. 142 КК України (Незаконне проведення дослідів над людиною). Диспозиція ч. 1 ст. 142 КК України встановлює кримінальну відповідальність за незаконнепроведення медично-біологічних, психоло-гічних та інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя та здоров'я. Вилучення органів або тканин у цьому випадку може виступати засобом досягнення мети певного медичного експерименту або метою експериментальної діяльності. У зв'язку з цим потерпілим у випадку вчинення цього злочину може виступати як донор, так і реципієнт, а у випадку смерті особи - її близькі родичі. Зрозумілим є те, що бажано при складі диспозиції ч. 2 ст. 142 КК України поряд з такими кваліфікуючими обставинами, як вчинення злочину щодо неповнолітніх, двох або більше осіб, шляхом примушування або обману або зі спричиненням тривалого розладу здоров'я потерпілого, передбачити наступні обставини: вчинення злочину, пов'язане з насильницьким донорством, а також з проведенням трансплантації органів або тканин людини. Вчинення цих дій пов'язане з іншими елементами цього складу злочину, особливо з метою донорства та трансплантації - досягнення певного наукового результату експериментальним шляхом.
З правового погляду медичний експеримент можна охарактеризувати як втручання в особисті права людини, здійснене у зв'язку з дослідженнями в галузі медицини, таке, що раніше на практиці не застосовувалось та не було оформлене у встановленому згідно з законом порядку, що допускає підвищений ризик для сторін, які беруть участь у ньому та таке, що передбачає вільне та усвідомлене погодження досліджуваної особи на прове-дення експерименту, який має соціальну цінність для суспільства та розвитку медичної науки і практики. Зазначене розуміння медичного експерименту доводить, що у діях осіб, які проводять його всупереч закону, безпосередньо може бути і відсутнє порушення правил щодо донорства та порядку трансплантації, але в цілому ці дії підпорядковуватимуться досягненню неправової мети.
Врахування зазначених зауважень повинно сприяти підвищенню ефективності правозастосування норм кримінального законодавства у сфері права на донорство та трансплантацію, що сприятиме і захисту порушених майнових і особистих немайнових прав осіб - учасників кримінального судочинства.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року. - К.: Атіка, 1996. - 78 с.
2. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. -К.: Істина, 2002. -72с.
3. Болотіна Н.Б. Медичне право // Юридична енциклопедія. - К.: Українська енцик-лопедія імені М.П. Бажана, 2001. - Т. 3.
4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. - К.: Атіка, 2001. - 160 с.
5. Кримінально-процесуальне законодавство України /Авт.-упоряд.: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. - К.: А.С.К., 1998. - 480 с.
6. Ардашева Н. Понятие эксперимента в медицине и защита прав человека // Государ-ство и право. - 1995. - № 12. - С. 102-107.
Loading...

 
 

Цікаве