WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Регулювання донорства та трансплантації у законодавстві України - Реферат

Регулювання донорства та трансплантації у законодавстві України - Реферат


Реферат на тему:
Регулювання донорства та трансплантації у законодавстві України
Людина та її права є найбільшою цінністю у правовій та соціальній державі [1]. Захист цих прав повинен бути побудований на антропоцентричній природознавчій концепції, згідно з якою вирішення основних правових завдань повинно здійснюватися в інтересах людини. У системі гарантованих законодавством прав людини одне з найбільш важливих місць посідають її біологічні права.
Під біологічними правами людини пропонується розуміти визнані та закріплені у законодавстві права індивіда, що забезпечують різноманітні потреби людини як біологічної істоти у багатоманітті її зв'язків із суспільством та природою.
До таких біологічних прав необхідно віднести право на здоров'я. Одним зі складових елементів, що входить до регулятивної ланки права на здоров'я, є право на донорство та трансплантацію.
Регулювання системи відносин щодо реалізації права на донорство та трансплантацію у законодавчій системі України потребує свого удосконалення. Необхідність провадження своєчасних змін у структурі законодавства покликано створити перепони на шляху можливих зловживань на базі "неправової" реалізації цих прав. Іншими словами, якщо правовий механізм не відповідатиме "вимогам часу", виникне можливість створення між суб'єктами соціальних відносин неправових зв'язків щодо тих чи інших благ.
Проблемам правового регулювання права на донорство та трансплантацію приділяють активну увагу вітчизняні та іноземні вчені-правознавці: Н.Б. Болотіна, З.В. Ромовська, В.К. Грищук, О.В. Тіхоміров, М.М. Малеїна, Г.М. Красновський, Т. Гурська,
М. Ардашева. Зазначені автори порушують проблеми правового регламентування донорства та трансплантації у галузях цивільного, кримінального, сімейного та медичного права.
Проте, не зважаючи на проведення значного науково-теоретичного аналізу питань, пов'язаних з донорством та трансплантацією, виникає цілий ряд проблем, пов'язаних з необхідністю удосконалення правового регулювання цього елементу права на здоров'я.
Однією з найважливіших є проблема узгодження змісту та систематизації нормативно-правового матеріалу, пов'язаного з зазначеними правами, що містяться у різних галузях права.
За рівнем правового регламентування у законодавчій системі можна виділити декілька елементів і сфер. Зрозуміло, що право на здоров'я та пов'язані з ним юридично значимі інтереси громадян втілюються певною мірою у більшості галузей права.
Так, питанням правового регулювання права на донорство та трансплантацію в межах цивільного права присвячено положення ст. 270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (Види особистих немайнових прав) - у контексті регламентування права на життя, права на охорону здоров'я; ст. 281 ЦК України (Право на життя); ст. 283 ЦК України (Право на охорону здоров'я); ст. 284 ЦК України (Право на медичну допомогу); ст. 289 ЦК України (Право на особисту недоторканість) - у контексті права розпоряджатися після своєї смерті органами та іншими анатомічними матеріалами тіла; ст.290 ЦК України (Право на донорство).
Правові норми, що мають відношення до донорства та трансплантації, містяться і у Сімейному Кодексі України. Зокрема, це положення ст. 123 Сімейного кодексу України (Визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка) [2]. Власне, проведення штучного запліднення та операції по імплантації зародка в організм жінки може здійснюватися лише в режимі реалізації права на донорство та трансплантацію.
У медичному праві - цій новій комплексній галузі права, що ще проходить етап свого становлення в Україні, міститься чи не найбільша кількість правових норм, що створюють систему правових гарантій реалізації права на донорство та трансплантацію. Особливостями правових норм медичного права є їх техніко-біологічний характер. Медичне право - це система правових норм, що регулює суспільні відносини, змістом яких є здійснюваний медичними працівниками за допомогою медичних засобів вплив на фізичний та психічний стан людини. А тому медичному праву притаманні специфічні риси. По-перше, наявність медичних спеціальних норм, пов'язаних з методикою лікування, встановленням ступеня втрати працездатності, проведенням медичних маніпуляцій, операцій на людині, штучним заплідненням, констатацією смерті. По-друге, у структурі медичного права значне місце посідають норми про соціальний захист особи при застосуванні до неї медичного впливу, зокрема при лікуванні лікарськими засобами, проведенні медичного втручання, обмеження щодо донорства. По-третє, це існуючий тісний зв'язок медичного права з моральністю та етикою [3].
До системи законодавчих актів, що регламентують право на донорство та трансплантацію у межах медичного права, необхідно віднести: ст. 46 (Донорство крові та її компонентів); ст. 47 (Трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів); ст. 48 (Штучне запліднення та імплантація ембріона) Основ законодавства України про охорону здоров'я; Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини"; Закон України "Про донорство крові та її компонентів". Крім зазначених законодавчих актів, питанню донорства та трансплантації присвячено численні відомчі нормативно-правові акти Міністерства охорони здоров'я України.
Правове регулювання відповідальності за вчинення суспільно-небезпечних діянь у сфері донорства та трансплантації здійснюється Кримінальним кодексом України. Однак правові норми кримінального законодавства, які закріплюють відповідальність за порушення права на донорство та трансплантацію, носять відсилочний (бланкетний) характер. Більшість диспозицій окремих частин статей Особливої частини Кримінального кодексу України містять вказівки на необхідність звернення до правових норм, що регламентують правовий режим реалізації цього права. А тому існуючі неузгодженості у сфері цивільно-правового, сімейного або медично-правового регулювання цих специфічних відносин впливають на рівень ефективності застосування кримінально-правових норм.
Кримінальний кодекс України (далі - КК України) від 1960 року у структурі глави 3 (Злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи) не містив правових норм, що встановлювали б відповідальність за злочинні порушення у сфері донорства та трансплантації. Однак урахування по-зитивного іноземного досвіду та положень міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, серед яких: Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року; Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року, призвело до логічного доповнення вітчизняної кримінально-правової галузі законодавства нормами, що торкались захисту порушеного права на донорство та трансплантацію.
Отже, розвиток сучасної медицини дозволяє створювати нові методи охорони та забезпечення здоров'я людини. Серед таких ефективних методів медичної допомоги можна виділити трансплантацію органів або тканин людини. Уорганічній єдності з визначеними методами знаходиться також процедура донорства, яка забезпечує можливість провадження операцій з трансплантації.
Діюче кримінальне законодавство передбачає наступні склади злочинів у сфері протиправних суспільно-небезпечних діянь проти життя та здоров'я особи: ст. 144 КК України (Насильницьке донорство); ст. 143 КК України (Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини); ст. 141 КК України (Незаконне про-ведення дослідів над людиною).
У контексті багатьох проблемних питань, пов'язаних із кваліфікацією злочинних діянь, відсутності чіткої криміналістичної характеристики та дієвої методики розслідування цих злочинних посягань виникають також і проблеми кримінально-процесуального характеру. Вони також пов'язані з особою потерпілого у цих злочинах.
За загальним правилом, визначеним ст. 49 КПК України, потерпілим вважається особа, якій злочином заподіяно моральну, майнову або фізичну шкоду (ч. 2 ст. 49), у випадку смерті потерпілого внаслідок вчинення злочину, права потерпілого мають його близькі родичі (ч. 5 ст. 49 КПК України).
Аналіз положень правових норм, закріплених у ст. 143 КК України, доводить відсутність правового регулювання широкого спектру суспільних відносин (тобто не включення певних суспільних відносин, пов'язаних із забезпеченням права на здоров'я, шляхом проведення трансплантації
Loading...

 
 

Цікаве