WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми удосконалення правового регулювання і практики застосування міліцією заходів адміністративного примусу: правозахисний аспект - Реферат

Проблеми удосконалення правового регулювання і практики застосування міліцією заходів адміністративного примусу: правозахисний аспект - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми удосконалення правового регулювання і практики застосування міліцією заходів адміністративного примусу: правозахисний аспект
Потреба в захисті прав і свобод людини та громадянина - це не примха, а об'єктивна реальність часу. Це, безперечно, стосується і за-безпечення надійного захисту прав і свобод громадян при застосуванні до них працівниками міліції заходів забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення.
У сучасних умовах ці питання набули не тільки теоретичного, а й великого практичного значення, а деякі сторони такої діяльності потребують законодавчого врегулювання. Важливим, наприклад, є з'ясування і вирішення в законодавчому порядку такого питання, із якого громадського місця може бути доставлена особа, особливо коли вона скоїла проступок на ґрунті пияцтва й алкоголізму з проявами дрібного хуліганства, порушення правил руху та експлуатації транспортного засобу, а також порушення пра-вил пожежної безпеки, оскільки на ці проступки припадає значна кількість зареєстрованих адміністративних правопорушень в Україні. Разом з тим, це питання раніше піднімалось вченими-адміністративістами М.І. Єропкіним і Л.Л. Поповим, адже останнє є необхідним елементом об'єктивної сторони складу таких проступків, як появу в громадських місцях. Проте, на нашу думку, доцільно визнати більш переконливу думку І.П. Голосніченка, який писав, що до громадських потрібно віднести місця спілкування людей з метою задоволення різноманітних життєвих потреб. Дане поняття одержало своє закріплення у відомчому нормативному акті, де під громадськими потрібно вважати місця, що використовуються громадянами для спільної роботи, відпочинку, пересування, проведення масових заходів та інших потреб. Що стосується використання громадських місць, то воно може бути постійним, періодичним та одноразовим. До громадських місць постійного використання відносяться такі, в яких громадяни знаходяться постійно, незалежно від часу доби, пори року (вулиці, двори, під'їзди, вокзали, аеропорти тощо). Громадськими місцями періодичного використання визнаються магазини, кафе, бари, музеї та інші у період їх роботи, а також засоби громадського користування під час перебування в них пасажирів. Громадськими місцями одноразового використання необхідно вважати місця проведення одноразових громадських заходів (будівлі під час проведення в них зборів, ділянки лісу). Якщо правопорушення вчинені в місцях, які хоч і вміщують значну кількість людей, але відведені для їх проживання (хоча б тимчасово) і виконують функції житла (жилі кімнати будівель та приміщень готелів, гуртожитків, будинків відпочинку тощо), то їх не слід враховувати як вчинені в громадських місцях. На нашу думку, об'єкти, які виконують функцію житла, необхідно віднести до таких, на які поширюється статус недоторканності. Оскільки в ст. 30 Конституції України записано, що кожному гарантується недоторканність житла, то не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не інакше, як за вмотивованим рішенням суду.
У діяльності органів внутрішніх справ (міліції) ще можна спостерігати доставляння осіб, які скоїли проступки на ґрунті пияцтва й алкоголізму з проявами дрібного хуліганства, порушення правил пожежної безпеки тощо із місць постійного або тимчасового проживання (наприклад, за заявою осіб або особи, які проживають разом з правопорушником). Сьогодні це питання в чинному законодавстві не врегульоване, проблемним залишається й питання про можливі негативні наслідки для громадянина, відносно якого здійснюється доставляння із зазначених місць.
Важливим є питання забезпечення захисту прав і свобод громадян, до яких застосовується захід адміністративно-процесуального примусу мі-ліцією, адміністративне затримання на стадії розгляду справ про адмі-ністративні правопорушення. Згідно з діючим законодавством про адмі-ністративні правопорушення, адміністративне затримання здійснюється з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адмі-ністративне правопорушення у випадку неможливості його складання на місці вчинення правопорушення (ст. 260 КпАП України). Адміністративне затримання як захід забезпечення провадження у справах про адмі-ністративні правопорушення полягає в примусовому короткочасному обмежені волі, дій та переслідування правопорушника.
Адміністративне затримання, на відміну від доставляння, можна застосовувати не за будь-яке адміністративне правопорушення, а лише за деякі з них, що перераховані в ст. 262 КпАП України.
Адміністративне затримання необхідно здійснювати у порядку, який встановлений нормами адміністративного права. Питання про затримання громадян є одним з актуальних, оскільки воно торкається їх честі і гідності, впливає на психіку особистості, а це в свою чергу зумовлює необхідність чіткого нормативного врегулювання підстав та порядку проведення затримання. Але, як зазначає Д.М. Бахрах,значення правового акту, в якому були б чітко встановлені всі можливі підстави, строки, дано вичерпний перелік органів та посадових осіб, яким надано право здійснювати затримання, та основні правила його застосування сьогодні не визначені.
Він же пише, що законодавством Російської Федерації передбачені дві основні відмінності адміністративного затримання: превентивне і про-цесуальне. Перше переслідує мету попередження нових протиправних дій, воно може застосовуватися при вчиненні як адміністративного так і кри-мінального злочину, а також щодо осіб неделіктоспроможних. Відповідно, таке затримання регулюється різними правовими актами. До даного виду затримання можна віднести затримання і доставляння осіб, які перебувають у середньому або важкому стані сп'яніння в медичний заклад. Витвереження може продовжуватись у медичних закладах не більше двадцяти чотирьох годин, і якщо за цей час до виписки особистість витвережуваної особи встановити не вдалося, вона затримується в адміністративному порядку на строк до трьох годин, згідно зі ст. 261-263 КпАП України, про що складається протокол затримання, а особу, підозрювану у бродяжництві доставляють у приймальник-розподільник. Працівник міліції, який затримав особу, запідозрену у занятті бродяжництвом, складає про це рапорт. Від громадян, які затримали підозрювану у бродяжництві особу, приймається письмова чи усна заява.
Процесуальне затримання переслідує мету попередження настання шкідливих наслідків або ж ухилення цієї особи від відповідальності. Воно застосовується у зв'язку з адміністративним проступком і регулюється відповідними нормами, передбаченими чинним КпАП України. При адмі-ністративному затриманні необхідно уповноваженій на це чинним законо-давством України особі скласти протокол про адміністративне затримання, підписати його й запропонувати розписатись понятим та правопорушнику. Зміст протоколу визначено у ст. 261 КпАП України, згідно з ним зазначається час і місце складення,посада, прізвище, ім'я по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу затриманого, час і мотиви затримання. Крім цього, працівник міліції зобов'язаний з'ясувати стан порушника, а також обставини, що можуть призвести до тяжких наслідків (наприклад, залишення без нагляду малолітніх дітей або осіб, які потребують постійного нагляду, в обстановці, що загрожує їх життю тощо). Також на прохання затриманого за адміністративне правопорушення працівник міліції повідомляє про місце його перебування родичів. Якщо він не досяг 18-річного віку, то повідомлення його батьків та
Loading...

 
 

Цікаве