WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми розмежування власних і делегованих повноважень органів центральної та місцевої влади - Реферат

Проблеми розмежування власних і делегованих повноважень органів центральної та місцевої влади - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми розмежування власних і делегованих повноважень органів центральної та місцевої влади
Сьогодні одним із важливих питань у процесi державного будiвництва є визначення оптимального ступеня децентралiзацiї управлiння державою та її економiкою, а також чiтке нормативно-правове розмежування повноважень і видаткiв мiж органами центральної та мiсцевої влади.
Проблема розмежування повноважень органiв центральної та мiсцевої влади в Українi та необхiднiсть її вирiшення виникла разом із процесом вiдокремлення органiв мiсцевого самоврядування із системи органiв державної влади та закріплення їхньої компетенції в законодавстві. За часiв iснування Радянського Союзу органи мiсцевої влади розглядались як мiсцевi органи державної виконавчої влади, а їхня компетенцiя не вiдокремлювалася вiд компетенцiї центральних органiв влади, оскiльки була їхньою складовою.
Саме iснування системи органiв державної влади в такому виглядi та включення до її складу мiсцевих рад виключало необхiднiсть розмежування повноважень органiв централь-ної та мiсцевої влади, а вiдповiдно i видаткiв рiзних рiвнiв влади, оскiльки видатки мiсцевих органiв влади не вiдокремлювалися вiд видаткiв держави.
Науково-теоретичною базою статті є дослідження вітчизняних і зарубіжних учених: Л.К. Воронової, В.І. Кравченка, Ю.О. Крохіної, О.М. Горбунової, А.Д. Селюкова. Цих питань торкалися в дисертаційних дослідженнях такі вчені, як О.Б. Заверуха, О.О. Майданник, О.Б. Мечинський, А.С. Нестеренко.
Питаннями розмежування повноважень між центральними органами влади й органами місцевого самоврядування серед зарубіжних учених займався Р. Масгрейв. Він розробив класифікацію суспільних завдань, яка визначає доцільність закріплення тих чи інших функцій за відповідними рівнями управління [1, с. 251].
У дослідженнях багатьох учених постає проблема адміністративної децентралізації або деконцентрації і фінансової децентралізації як її різновиду. У зарубіжних країнах замість фінансової використовують термін "фіскальна децентралізація". Основоположником ідеїфінансової (фіскальної) децентралізації був американський економіст Ч. Тібу, який обґрунтував її у своїй роботі "Економічна теорія фіскальної децентралізації в публічних фінансах: необхідність, джерела й використання" [2, с. 4-5].
Запровадження інституту делегованих повноважень в Україні є прикладом використання досвіду розвинених демократій. Він застосовується у багатьох цивілізованих зарубіжних державах, які мають значно більший порівняно з Україною досвід місцевого самоврядування і врегульований як нормами національного законодавства цих держав, так і міжнародними нормативно-правовими актами. Пункт 5 Всесвітньої Декларації місцевого самоврядування вказує на можливість центральних або регіональних структур державної влади передавати повноваження місцевим органам самоврядування [3, с. 65-69]. Європейська Хартія місцевого самоврядування (п. 5 ст. 4) додатково підкреслює, що при делегуванні повноважень центральними або регіональними органами місцеві органи самоврядування повинні, наскільки це можливо, мати свободу пристосування їхнього здійснення до місцевих умов [4].
Після проголошення незалежності в Україні постали питання запровадження політики фінансової децентралізації у світлі виходу її з-під жорсткого централізованого управління. Але цей процес був пов'язаний зі значними труднощами правового, економічного, організаційного й кадрового характеру [5, с. 102]. Причинами цих проблем є централізація системи державного управління та фінансової системи, що були притаманні колишньому СРСР. Тому для забезпечення ефективної політики децентралізації в Україні необхідно провести ряд реформ: адміністративну, бюджетну, податкову тощо.
Метою даної статті є завдання проаналізувати ступінь наукової розробки висвітлюваної проблеми та виробити пропозиції щодо вдосконалення чинного фінансового законодавства України.
В Україні інститут делегованих державою повноважень органам місцевого самоврядування був запроваджений Законом України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" [6, с. 907-940]. У цьому законі було вказано також, що делегування державою повноважень виконавчим комітетам відповідних рад супроводжується передачею їм фінансових, матеріально-технічних та інших засобів, необхідних для здійснення цих повноважень. Але ні самого поняття делегованих повноважень, ні вказівок на джерела фінансування здійснення цих повноважень закон не містив. Разом з тим зазначається, що здійснення делегованих органами державної влади повноважень є обов'язковим і за їх здійснення виконавчі комітети несуть відповідальність перед відповідною державною адміністрацією [7, с. 101-102].
Якісно нові правові основи функціонування інституту делегованих повноважень заклали Конституція України та Закон України від 21 травня 1997 року "Про місцеве самоврядування в Україні". У статті 1 Закону визначено, що делеговані повноваження - це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним органам за рішенням районних, обласних рад [8]. Конституція України вказує й на місцезнаходження джерел фінансування делегованих органам місцевого самоврядування повноважень. Фінансування делегованих повноважень здійснюється державою в повному обсязі за рахунок:
1) коштів Державного бюджету України;
2) доходів від загальнодержавних податків, що передаються місцевим бюджетам у встановленому законом порядку;
3) об'єктів загальнодержавної власності, що передаються органам місцевого самоврядування [9].
У зарубіжних країнах, в яких iснує децентралiзацiя функцiй, основним засобом, за допомогою якого центральний уряд може впливати на рiшення, що приймають місцеві органи влади, є дотацiї та субсидiї. У зв'язку з цим може виникнути питання, для чого центральний уряд повинен застосовувати опосередковані методи контролю за дiяльнiстю мiсцевих органiв влади (надаючи субсидiї), замiсть того, щоб взяти на себе безпосередньо вiдповiдальнiсть за вирiшення мiсцевих питань? Традицiйнi аргументи на користь децентралiзацiї владних функцiй та їхньої передачi на нижчi рiвнi управлiння грунтуються на тому, що деякi суспiльнi послуги мають мiсцевий, специфiчний характер. Крiм того, загально-прийнятi переваги, поряд з iснуванням i негативних наслiдкiв, якi вона може породити, є як з огляду прийняття рiшень щодо забезпечення рiзноманiтних послуг на мiсцях, так i з огляду фактичного надання таких послуг [10]. Органи місцевої влади краще володiють iнформацiєю щодо потреб окремих iндивiдiв i всiєї громади, а тому мають можливiсть краще їх задовольнити.
У сучасних демократичних суспiльствах децентралiзацiя компетенцiй щодо розв'язання державних завдань дозволяє досить гнучко пристосувати надання суспiльних благ i послуг до потреб як окремих громадян, так i жителiв рiзних регiонiв.Можливiсть кращого врахування уподобань та iнтересiв громадян є основним економiчним аргументом на користь фiнансової самостiйностi мiсцевих органiв влади [11]. У свою чергу, члени вiдповiдної територiальної громади (фактичнi або потенцiйнi платники податкiв у мiсцевi бюджети) матимуть можливiсть реалiзувати свої права в процесi виборiв представницьких органiв мiсцевого самоврядування, i так обрати той чи iнший набiр податкiв і сукупнiсть послуг, що
Loading...

 
 

Цікаве