WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми конституційного закріплення принципів податкового права - Реферат

Проблеми конституційного закріплення принципів податкового права - Реферат

їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення" [6. - С. 58]. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено ч. 1 ст. 5 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тепер спробуємо проаналізувати, наскільки сучасна українська система оподаткування відповідає Конституції України; з'ясувати найбільш актуальні проблеми, які стосуються узгодження норм Конституції України і податкових норм і накреслити шляхи їх вирішення.
Як було вже зазначено, важливою проблемою розвитку податкового законодавства є приведення його у відповідність до Конституції України. На даному етапі формування податкового законодавства податкові закони не розвивають у повному обсязі конституційні норми, реалізація яких, зокрема, не може бути здійснена без взаємодії з податковим регулюванням.
З огляду на це, було б доцільно закріпити, по-перше, у податковому праві правові основи здійснення спільної компетенції держави та її регіонів, підприємств і громадян у встановленні загальних принципів оподаткування і зборів в Україні.
Закон України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року (у редакції від 18.02.97) визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, відповідальність за порушення податкового законодавства тощо. Так як закон був прийнятий до вступу в силу Конституції України, у ньому недостатньо відображені конституційні загальні принципи оподаткування і зборів, які становлять основу податкової політики і податкового регулювання в Україні.
У зв'язку з цим у Податковому кодексі України повинна бути посилена роль правового регулювання загальних принципів оподаткування і зборів з метою конкретизації та розвитку конституційних засад організації і функціонування податкової системи в Україні, розмежування компетенції органів державної влади, встановлення принципів і порядку спільного ведення у сфері оподаткування.
Основні розділи Податкового кодексу повинні встановлювати загальні принципи оподаткування і зборів в Україні; систему різних органів податкового регулювання і податкового контролю; забезпечувати відповідність актів податкового законодавства Конституції України; законність, правопорядок у сфері податкових відносин і запобігання податковим правопорушенням, передбачати відповідні методи впливу податкового режиму на соціально-економічну сферу.
Другою актуальною проблемою стає забезпечення законності і правопорядку при стягненні податків, захист приватної власності. Між державою і платником податків у чинному українському законодавстві певним чином закріплено стан рівності [20]. І, зокрема ст. 13 і 41 Конституції України закріплюють рівність у здійсненні і захисті всіх форм власності, у тому числі державної і приватної, забезпечують гарантії свободи економічної діяльності. Важливою гарантією права приватної власності є конституційне закріплення, що "ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їхньої вартості" [5. - С. 41]. Платник податків, який своєчасно сплатив податки, вважається таким, що виконав свої зобов'язання відповідно до чинного законодавства України [19. - С. 9] і відповідно виконав свій конституційний обов'язок зі сплати податків, який встановлений ст. 67 Конституції України.
Загалом, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року [20] (далі - Закон № 2181-ІІІ) приніс багато позитивних змін. Основне - скасування картотеки № 2 [15], існування якої гальмувало розвиток підприємницької активності, і її заміна механізмом, коли суб'єкт господарювання має право самостійно визначати, які розрахунки для підприємства є першочерговими, і відповідно безпосередньо нести відповідальність перед бюджетом, відмінено безспірне стягнення грошових коштів (недоїмок) по податкових зобов'язаннях з платників податків, змінено строки подачі декларацій і розрахунків, змінено майже всі штрафи тощо. Зокрема, встановлене статтею 3 Закону № 2181-ІІІ стягнення по податках і інших обов'язкових платежах, а також сум штрафів та інших санкцій з юридичних і фізичних осіб винятково в судовому порядку відповідає вимогам Конституції України. А саме за змістом статей 13 і 41 всі форми власності визнаються і захищаються однаково. Загальний режим захисту права власності встановлений ст. 41 Конституції України: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси суспільства тощо. Позитивними є продовження термінів сплати податкових зобов'язань. Цікавим є той факт, що у випадку конфлікту інтересів рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків [20]. Але на сьогодні не всі законодавчі акти приведені відповідно до Закону № 2181-ІІІ, що є значним недоліком. Наприклад, строк сплати податку на прибуток сьогодні передує термінам подання декларацій.
У свою чергу, наявність механізму стягнення недоїмок з податків виходить із презумпції винності платника податків. С.О. Герасименко підкреслює, що безспірний порядок стягнення недоїмки є наслідком того, що законодавець виходить з презумпції недобросовісності і некомпетентності армії платників податків у цілому, ідеалізуючи рівень компетентності, добросовісності і неупередженості працівниківподаткових органів [3. - С. 10]. Питання про презумпцію винності платника податків, де роль останнього має дещо обмежувальний характер у податкових правовідносинах, є досить цікавим. Перш за все, податкове законодавство не має прямої дії. Існують підзаконні акти, відомчі інструкції, що використовують податкові органи, інколи суперечать окремим положенням законів або ж носять настільки вузький відомчий характер, що просто недоступні платнику і як наслідок -підривають його право на інформацію. Тим самим порушується принцип публічності і гласності інформації в податкових відносинах, який гарантований ст. 57 Конституції України, де зазначено: "…закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, повинні бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом". У той же час, якщо закон або інший (підзаконний) нормативно-правовий акт не буде доведений до населення або буде порушений порядок такого доведення, то він не вважається введеним у дію, не є чинним і не породжує будь-яких юридичних наслідків.
Презумпція винності відображається і в самому Законі України "Про систему оподаткування" [19], де закріплені права, обов'язки і відповідальність платника податків, а дане становище щодо податкового органу відсутнє. Таким чином, податкові правовідносини, що складаються між податковим органом і платником, закріплення прав, обов'язків і відповідальності тільки платника податків ставлять податковий орган у виняткове становище, при якому зобов'язаним є тільки платник. А якщо уважно вивчити Закон України "Про державну податкову службу в Україні" [17], то можна прийти до висновку, що і в цьому нормативному
Loading...

 
 

Цікаве