WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на недоторканість особистого життя - Реферат

Право на недоторканість особистого життя - Реферат

розширюватись.
Інформаційний аспект особистого життя передбачає неприпустимість розголошення, без згоди самої людини, відомостей про його приватне життя та особу. Саме цей аспект є найбільш врегульований правом і охороняється за допомогою юридичних засобів і, перш за все, конституційними гарантіями. Зазначені гарантії містять дві взаємообумовлюючі юридичні категорії -"таємниця" і "невтручання", які є сутністю інституту гарантій цього права і за якими держава не повинна втручатися в приватне життя людини, вивідувати його особисті таємниці та контролювати його поведінку поза службовим часом, крім випадків, передбачених Конституцією. Отже, таємне в розумінні приватного повинно бути невідомим для органів держави, а збереження цього таємного забезпечується через невтручання і непорушення. І якщо розглянути матеріальний і інформаційний аспекти особистого життя як сукупність гарантованих таємниць - "таємниця" і "невтручання", які є взаємообумовлюючими і які виражають людину приватної сфери, то матеріальний аспект будуть складати особисті таємниці, які нікому не довіряються, а інформаційний - професійні таємниці, які довірені представникам деяких професій для захисту прав і законних інтересів особи і в основі яких також перебувають особисті таємниці, захищені від розголошення правовими заборонами, що адресовані тим, кому ці таємниці за необхідності довірені.
Визначивши складові змісту особистого життя необхідно розглянути і сутність його правової охорони. У спеціальній літературі правова охорона особистого життя розглядається, як сукупність трьох самостійних елементів: регулятивного, забезпечувального і захисного. Причому право має визначальне значення як при забезпеченні прав і свобод для активних дій уповноваженого суб'єкта, так і при забезпеченні свободи від втручання інших осіб у сферу життєдіяльності індивіда. Забезпечувальний елемент правової охорони є найбільш важливим, оскільки саме завдяки ньому свобода від втручання в особисте і сімейне життя набуває своєї реальної охорони. Забезпечення - це, перш за все, не порушення існуючої свободи особистого та сімейного життя, яке досягається за допомогою системи конституційних гарантій, що знаходять свою деталізацію в галузевому законодавстві. У свою чергу, непорушення - це основа, на якій побудоване дотримання, захист та повноваження права на свободу від втручання в особисте і сімейне життя.
Це своєрідна перешкода, яку повинен долати суб'єкт-"агресор" щоб втрутитись в особисте і сімейне життя індивіда. Необхідно, щоб долаючи цю перешкоду, суб'єкт-"агресор" вчиняв умисний злочин, тільки тоді ця охорона буде реальною, але порушене право на особисте та сімейне життя не завжди підлягає поновленню, а наслідки порушення мають незворотний характер. Тому базовою умовою гарантії зазначеного права є його дотри-мання всіма іншими соціальними суб'єктами.
Право на недоторканість особистого життя є складним правовим інститутом, що утворюється з окремих правомочностей індивіда, які можна об'єднати в дві взаємопов'язані групи, перша з яких пов'язана зі здійсненням охорони недоторканості власне особистого життя, а друга - його таємниці. До складу першої групи входить право на недоторканість: засобів особистого спілкування, особистої документації та зовнішності індивіда (право на особисте зображення). До другої - право на охорону професійної таємниці (банківська, адвокатська, лікарська, нотаріальна таємниці, таємниця штучного запліднення й імплантації ембріона, таємниця усиновлення.
Дискусійним є питання щодо права на недоторканість житла, яке включається до змісту охорони власне особистого життя. На нашу думку, право недоторканості житла є самостійною конституційною свободою (самостійне суб'єктивне право), яке є елементом абсолютного правовідношення, в якому правоспроможність носія права протистоїть пасивному обов'язку невизначеного кола суб'єктів не порушувати недоторканість житла. Зазначене право є своєрідним "фоном", соціальне призначення якого - юридично забезпечити задоволення потреб індивіда в особистому і сімейному житті через створення перешкоди на шляху стороннього незаконного втручання до приватної сфери життєдіяльності індивіда. Таким чином, право недоторканості житла виконує охоронну функцію відносно права на свободу від втручання в особисте і сімейне життя, завдяки якому особа може безперешкодно задовольнити свої інтереси в цій сфері (самостійно визначити розпорядок денний, час прийому і склад гостей, вирішення різноманітних побутових питань тощо), уникаючи тим самим будь-якої незаконної спроби контролю приватної сфери.
Аналіз положень Конституції України дозволяє виокремити деякі нормативні складові, що включаються до змісту вказаного суб'єктивного права. Ці складові являють собою систему конституційних гарантій у сфері приватного життя особистості, що включають у собі низку можливостей, серед яких знаходяться:
- право кожної людини контролювати збір та обробку інформації про своє приватне життя;
- право громадянина знайомитись в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе;
- право кожної людини спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї родини;
- право кожної людини вимагати вилучення будь-якої недостовірної інформації про його приватне і сімейне життя;
- право кожної людини на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої збиранням, зберіганням та поширенням недостовірної інформації про себе та членів своєї сім'ї;
- право кожної людини на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
Перелічені конституційні гарантії є нормами прямої дії, які регулюють переважно інформаційний аспект права недоторканості особистого життя, але, не зважаючи на це, потребують подальшої деталізації в галузевому законодавстві.
Необхідність такого кроку підтверджується аналізом правозастосовчої практики, проведеним Конституційним Судом України, який в своєму Рішенні від 30.10.97. № 5-зп у справі 18/203-97 констатує наявність правових колізій та прогалин у сфері забезпечення недоторканості інформацій ного аспекту особистого життя. Аналізуючи положення ч. 2 ст. 32 Конституції України Конституційний Суд України зазначає, що вітчизняним законодавцем не повністю визначено режим збирання,зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу, зокрема щодо психічного стану людини, її примусового огляду та лікування, не створено процедуру захисту прав особи від протизаконного втручання в її особисте життя психіатричних служб. Закон України "Про інформацію" закріплює лише загальні принципи доступу громадян до інформації, що стосується їх особисто. Механізм реалізації зазначеного права належним чином не визначено. Наголошуючи на відсутності правового регулювання використання конфіденційної інформації, особливо в сфері психіатрії, Конституційний Суд України зазначає, що законодавство України поки що не приведено у відповідність з Європейськими стандартами у галузі захисту персональних даних у зв'язку із прийняттям України до Ради Європи. Правовідносини, що виникають у цій сфері, зокрема й інформаційного характеру, регулюються відомчими нормативними актами колишнього СРСР.
Означені обставини свідчать про наявність нагальної потреби в чіткій законодавчій регламентації, яка б встановлювала мету та процедуру збору конфіденційної інформації, до якої Конституційний Суд України відносить свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані), а також порядок доступу громадян до документів та матеріалів, які зачіпають недоторканість їх особистого життя.
Loading...

 
 

Цікаве