WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання статусу платників податків і зборів в Україні - Реферат

Правове регулювання статусу платників податків і зборів в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Правове регулювання статусу платників податків і зборів в Україні
Дослідження змісту правового статусу платників податків та зборів повинно проводитися на основі підстав, закріплених у чинному законодавстві. Можна виділити декілька концептуальних рівнів, які потребують деталізації або чіткості на рівні спеціальних податкових законів.
Перший рівень - це безумовне залучення ідеї ст. 67 Конституції України. Так, згідно з нею: "Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом" [1]. Можна сперечатися щодо чіткості спрямування податкового обов'язку до окремих суб'єктів податкових правовідносин (юридичних і фізичних осіб), але зміст податкового обов'язку, притаманний платнику податків, охоплює обов'язки зі сплати та податкової звітності.
Другий рівень - це норми загального податкового закону, яким може бути Податковий кодекс (що ще існує на рівні проекту) або Закон України "Про систему оподаткування". Подібним законодавчим актом закріплюється родове визначення платника податку, при якому він не диференціюється залежно від виду, від певних специфічних особливостей. Так, статтею 4 "Платники податків і зборів (обов'язкових платежів)" Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що "Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі)" [2]. Законодавець у цьому випадку не деталізує специфіки правового статусу юридичних або фізичних осіб у галузі оподаткування, він просто пов'язує два поняття: особу та обов'язок. Тобто, якщо на рівні конституційної норми відносно податкового обов'язку використовувалось дещо розпливчасте поняття "кожний", то на рівні загального податкового закону, на рівні родової податкової норми вже здійснюється певна деталізація - кого треба розуміти під "кожним". Виникають питання: треба чи можна на рівні такої норми виокремити більш чітко особу, якій буде притаманний податкових обов'язок; влаштовує чи ні визначення фізичної та юридичної особи специфіку податкового регулювання? Однозначно відповісти на це питання, мабуть, складно.
Застосування категорій фізичної та юридичної особи в галузі податкового регулювання не зовсім однозначно та забезпечує існування відповідних правових режимів. Якби можна було стверджувати про існування відносно однотипного змістовного податкового обов'язку для фізичних осіб та для юридичних осіб, над цим питанням навряд чи доцільно було б взагалі замислюватися. Але законодавче регулювання, правозастосовна практика виокремлюють ціле коло дуже специфічних суб'єктів, яким притаманні окремі, винятково їх власні податкові обов'язки. Визначення платника податку на прибуток підприємств узагалі дає підстави виокремити сукупність осіб, які є платниками податку на прибуток. У цьому випадку, мабуть, точніше ставити питання про існування системи платників податку на прибуток, тому що навіть із родовим поняттям при цьому визначитися дуже складно. Можна припустити, що таким родовим платником по цьому податку є юридична особа, але законодавець відносить до платників і таких зобов'язаних осіб, яких складно одностайно віднести до категорії "юридичні особи". Так, пп. 2.1.1-2.1.3 ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" закріплюють, що платниками податку на прибуток є:
"2.1.1. З числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
2.1.2. З числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.
2.1.3. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади..." [3]. У цьому випадку дуже показово, як платника податку виокремлюють і тих суб'єктів, які не мають статусу юридичної особи: філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи платника податку. Тобто зобов'язаним суб'єктом не завжди є юридична особа цілком, ним може бути її частина, що характеризується цілісним податковим обов'язком, на яку покладаються обов'язки щодо податкового обліку, сплати податку, податкової звітності. Із цього випливає необхідність деталізації податкового обов'язку юридичних осіб та їх підрозділів. Ще складніше до категорії юридичної особи віднести суб'єктів підприємницької діяльності (пп. 2.1.1), фізичних осіб (пп. 2.1.2) тощо.
Дуже важливим питанням при визначенні платника податку та особливостей реалізації ним податкового обов'язку є його резидентство. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" чітко розмежовує серед юридичних осіб платників податків - резидентів і нерезидентів. Так, до резидентів відносяться юридичні особи й суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва та ін.), які створені і здійснюють господарську діяльність відповідно до законодавства України та перебувають на її території, до нерезидентів - ті, що знаходяться за межами України, створені та здійснюють свою господарську діяльність відповідно до законодавства іншої держави [3].
Критерій резидентства, на нашу думку, є визначальним при зв'язку правового статусу платника податку та виконання податкового обов'язку. Власне, це розмежування й формує підстави правової природи резидентства в податковому праві. Так, обов'язки у податкового резидента виникають щодо всіх складових об'єкта оподаткування незалежно від того, отримані вони на території країни, де він перебуває або зареєстрований, тоді як нерезидента характеризують винятково обов'язки щодо доходів, отриманих у країні перебування. Таким чином, податкове резидентство закладає підстави двох найсуттєвіших понять для платника податку: по-перше, розміру та обсягу податкових обов'язків; по-друге, розміру та підстав відповідальності (для резидентів - по всіх обов'язках, як пов'язаних із діяльністю в країні перебування, так і ні, тоді як для нерезидентів - винятково пов'язаних із діяльністю в країні перебування).
Теоретично визначення резидентства можна здійснити за декількома критеріями: місцем реєстрації, місцем управління, місцем діяльності суб'єкта. Підприємство може вважатися резидентом певної держави, якщо воно зареєстроване в межах цієї держави для здійснення господарської діяльності на її території. Українське податковезаконодавство використовує спрощений підхід до визначення резидентства юридичних осіб і як головний критерій цього виділяє критерій реєстрації
Loading...

 
 

Цікаве