WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання податкового обліку в Україні - Реферат

Правове регулювання податкового обліку в Україні - Реферат

додану вартість;
- надання відомостей, що містяться в реєстрі, іншим державним органам відповідно до діючого законодавства України [3, с. 142].
Як і при включенні до державного реєстру платників податків і інших обов'язкових платежів, платнику податку при включенні до реєстру платників податку на додану вартість надається індивідуальний номер, який зберігається за ним до моменту виключення його з реєстру у зв'язку з виходом із складу платників податку на додану вартість.
Трохи інша, спрощена система обліку існує щодо платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Платники збору повинні зареєструватися в органах Пенсійного фонду: юридичні особи - за юридичною адресою, фізичні - за місцем постійного проживання. Облік платників в органах Пенсійного фонду здійснюється на основі інформаційного повідомлення, отриманого з органу державної реєстрації. Юридичні й фізичні особи-платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування не потребують окремого обліку та реєстрації, натомість в облікових реєстрах повинно бути вказано, що такі особи є платниками збору. Органи Пенсійного фонду створюють окрему облікову базу платників, що обрали спосіб оподаткування доходів за фіксованим та єдиним податком [3].
Друга складова облікових обов'язків платника податку охоплює сукупність дій, пов'язаних з аналізом змісту, складових об'єкта оподаткування і зводиться до врахування елементів доходів чи витрат. Виникає питання: можливе закріплення якого-небудь загального формулювання подібної процедури чи більш зручним є шлях вичерпного переліку складових елементів доходів та витрат? Здається, що на сьогодні більш зручним залишається шлях, обраний законодавцем - шлях вичерпних переліків. Мабуть, підстави для цього містяться і в самому визначенні об'єкта оподаткування, при якому ні українське, ні російське податкове законодавство не йде шляхом виділення загальної, родової норми, а використовує шлях переліку різновидів об'єктів оподаткування. Так, згідно зі ст. 6 "Об'єкти оподаткування" Закону України "Про систему оподаткування": "Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування" [4]. Зрозуміло, що при визначенні цих об'єктів ми торкаємося традиційного підходу до цього питання, де виокремлюються:
1) прибуток або доходи;
2) майно;
3) вартість або її окремі елементи;
4) вивіз і ввіз товарів на митну територію України.
Деталізуючи ці елементи, важливо зазначити, що один і той же об'єкт оподаткування не може виступати об'єктом оподаткування для декількох податків. Саме цим положенням закріплюється один із найважливіших принципів оподаткування - уникнення внутрішнього подвійного оподаткування [3, с. 160]
Показово, що податковий облік не одразу ввійшов до податкового законодавства. З прийняттям декретів Кабінету Міністрів України в галузі оподаткування 26 грудня 1992 року Кабінету Міністрів було делеговано доручення розробити положення щодо складу витрат, які необхідно відносити на собівартість. І хоча визначення собівартості не існує в законодавстві до цього часу, постанова, що включила подібний перелік, з'явилась у вересні 1993 року, а вже пізніше - основні положення її ввійшли до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Цей закон розглядає об'єкт оподаткування як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Як бачимо, основною категорією при визначені об'єкта оподаткування законодавець використовує поняття валового доходу. Ст. 4 Закону закріплює поняття валового доходу: "Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами" [6].
Навряд чи є сенс у цій статті зупинятися на детальному аналізі складу валового доходу і валових витрат, але хотілося б звернути увагу на деякі принципові положення. На нашу думку, норми, що закріплюють склад валових доходів та витрат, побудовані надто громіздко і для рівня закону, який визначає загальні підстави оподаткування прибутку підприємств, можна запропонувати певне делегування. Так, законодавець визначає вичерпний перелік складових валових доходів і вичерпний перелік винятків із них. Таким же чином побудована й стаття щодо валових витрат. Виникають питання: чи можливо й необхідно закріплення такого переліку в законі? Нам здається, більш логічним було б прийняття окремого закону, який регулював би сферу податкового обліку об'єкта оподаткування або податковий облік узагалі. У такому акті обґрунтованим є уявлення щодо зазначених вичерпних переліків. І саме до такого закону можна закріпити механізми делегування у спеціальних податкових законах, які регулюють оподаткування прибутку підприємств чи доходів фізичних осіб.
Таким чином, у законодавчому акті, що регулює оподаткування прибутку підприємств, можна було б побудувати статті відповідним чином. До законодавчої норми, яка регулює склад валових доходів, включити перелік найсуттєвіших видів доходів. Виходячи з чинного законодавства, до них можна віднести:
1) загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг);
2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій;
3) доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);
4) доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;
5) доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій.
Цей перелік повинен бути деталізований увищезгаданому законі щодо податкового обліку.
За такою ж логікою можна побудувати й статтю, що закріпить складові валових витрат. У тому чи іншому вигляді вони охоплюватимуть витрати, пов'язані зі сплатою заробітної плати, нарахувань на неї, амортизаційних відрахувань, інших витрат.
Подібний принцип регулювання доходів та витрат окремим законом дозволить вирішити ще одне протиріччя, коли визначення доходів та витрат стає узагальненим механізмом. На сьогодні перелік валових доходів та витрат міститься в акті, що регулює оподаткування юридичних осіб, але користування ним необхідно і при оподаткуванні доходів фізичних осіб, а деякі положення суттєво змінюються залежно від платника податку. Тому винесення регулювання валових доходів і витрат на рівень узагальнюючого податкового акта, який не залежить від типу платника, на нашу думку, вкрай необхідне.
Література:
1. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997 р // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 21. - Ст. 156.
2. Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.00 // Офіційний вісник. - 2001. - № 7. - Ст. 259.
3. Кучерявенко Н.П. Налоговое право. - Харьков: Легас, 2001. - 583 с.
4. Про систему оподаткування: Закон України від 18.02.97 // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 16. - С. 119.
5. Про деякі зміни в оподаткуванні: Указ Президента України від 7 серпня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 32. - Ст. 1202.
6. Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств": Закон України. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 27. - Ст. 181.
Loading...

 
 

Цікаве