WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові питання застосування підрозділів Збройних Cил України в миротворчих операціях - Реферат

Правові питання застосування підрозділів Збройних Cил України в миротворчих операціях - Реферат

Ради Безпеки за її вимогою і за особливою домовленістю для підтримкимиру та безпеки визначені підрозділи Збройних Сил, допомогу та необхідні засоби обслуговування, включаючи право проходу [9 ]. При направленні підрозділів ЗСУ урозпорядження військового контингенту ООН Україна керується положеннями Статуту ООН, а порядок надання проходу визначається указами Президента в кожному конкретному випадку за поданням Ради національної безпеки і оборони України ("Про допуск підрозділів військово-транспортної авіації збройних сил ФРН для перельоту через територію України в рамках виконання завдань міжнародними силами допомоги і безпеки в Афганістані") [10 ]. Основою для прийняття такого рішення повинна бути Резолюція Ради Безпеки ООН. Протиріччя при вирішенні питання участі України в операціях, що проводяться під керівництвом регіональних організацій, виникають у зв'язку з тим, що юридично Україна має право залучати свої підрозділи до участі в них на виконання міжна-родних угод (Угода між Україною та Державою Кувейт [11 ]), в той час навіть, коли ця регіональна організація не отримала дозвіл та підтримку від Ради Безпеки ООН. Для того, щоб уникнути двоякості ситуації, необхідно при підписанні та ратифікації міждержавних угод обговорювати момент відповідності дій держав при застосуванні військової сили нормам Статуту ООН. Необхідно також враховувати, що сучасні міжнародні відносини визнають легітимність операцій, що проводяться, і без згоди Ради Безпеки ООН, а за домовленістю між сторонами за наявності рекомендацій з боку Генеральної Асамблеї.
Основним документом, що передбачає можливість застосування підрозділів ЗСУ у міжнародних операціях по підтримці миру, спільних навчаннях і заходах програми "Партнерство заради миру" у взаємодії з збройними силами США є угода між Урядом України та Урядом США щодо реалізації програм і проектів міжнародної допомоги у військовій сфері [12 ]. Реалізуючи національну політику в сфері національної безпеки, втілюючи положення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору, Україною була прийнята Державна програма співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки [13 ], яка є правовою основою для допуску підрозділів держав-членів союзу на територію України та участі підрозділів ЗСУ в миротворчих операціях, що проводяться під керівництвом НАТО.
Окремим питанням стоїть застосування військових в операціях по підтримці та примушенню до миру на території Співдружності Незалежних Держав. У СНД, яка користується правами регіональної організації, вже розроблено та прийнято комплекс документів, що визначають підстави застосування національних збройних сил у миротворчих операціях на території Співдружності. Їх можна поділити на дві основні групи. До першої групи можна віднести прийнятий у 1993 році Статут СНД [14 ], положення якого визначають порядок вирішення спорів і конфліктів між державами-членами Співдружності. Наступна група документів має конкретні питання формування та діяльності колективних сил по підтримці миру в СНД: Угода "Про групи військових спостерігачів та Колективні сили по підтримці миру" [15 ]; протоколи про статус груп військових спостерігачів і колективних сил по підтримці миру в СНД, про тимчасовий порядок формування та застосування груп військових спостерігачів (ГВС) та колективних сил по підтримці миру (КСПМ) у зонах конфліктів між державами та в державах-учасницях СНД та про комплектування, структуру, матеріально-технічне та фінансове забезпечення цих сил).Україна на базі цих документів відряджала військових спостерігачів до Таджикистану (військові спостерігачі - 3 особи, 1994-2000 р. ), до Грузії (військові спостерігачі - 5 осіб, 1993 р.), до Придністровського регіону Республіки Молдова (10 військових спостерігачів 1998 р. [16 ]).
Правові, організаційні та фінансові засади щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях, а також порядок направлення Україною військового та цивільного персоналу визначається Законом України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" [17]. Цей Закон передбачає право надавати військові підрозділи, ґрунтуючись на положеннях глави VII Статуту ООН, для участі в миротворчих місіях, що проводяться під егідою регіональних організацій, ОБСЄ. Закон обмежує форми діяльності ЗСУ в міжнародних миротворчих операціях, що проводяться під контролем Ради Безпеки ООН. Підрозділи Збройних Сил України при виконанні миротворчих місій можуть бути застосовані для врегулювання або створення умов для врегулювання міждержавних, а також внутрішніх конфліктів (незалежно від того, чи є цей конфлікт збройним, чи лише може перейти в фазу збройного протистояння) за згодою сторін конф-лікту або з використанням примусових заходів за рішенням Ради Безпеки ООН, що може включати, зокрема, спостереження і контроль за дотриманням угод про припинення вогню та інших ворожих дій, роз'єднання сторін, які конфліктують, роззброєння і розформування їхніх підрозділів, виконання інженерних та інших робіт. Необхідно зазначити, що Закон не дає визначення терміна "операції по підтримці та примушенню до миру", як він трактується в Статуті ООН, а обговорює термін "дії та заходи багатонаціональних сил, що створюються за згодою Ради Безпеки ООН". Визначення миротворчих місій у такій формі обмежує повноваження миротворчого контингенту рішенням Ради Безпеки ООН, що не дозволяє максимально ефективно використати потенціальні можливості миротворчого підрозділу для встановлення миру та, в ряді випадків, ставить під загрозу життя військовослужбовців миротворчих підрозділів.
Необхідно підкреслити, що поняття миротворчих акцій було запозичено з практики міжнародних відносин і не передбачалось авторами Статуту ООН. У зв'язку з цим у Статуті немає відмінностей між примусовими та миротворчими діями. Процес визначення миротворчої діяльності виникав у практиці міжнародних відносин. Миротворча діяльність була змішана з примусовим забезпеченням миру, прикладом якого служать події в Конго в 1964 році (ОНЮГ), коли миротворча місія перетворилась в операцію по примусу до миру шляхом примушення до розв'язання конфлікту. Більш пізніше визначення миротворчої діяльності полягало в тому, що ці дії повинні здійснюватись після досягнення необхідного результату на дипломатичному рівні. Наприклад, застосування військ ООН на Кіпрі в 1964 році (ЮНФІКІП), які були створені згідно з резолюцією № 164 Ради Безпеки, де одночасно була подана рекомендація Генеральному Секретарю ООН використовувати свої можливості для мирного вирішення конфлікту. За згодою сторін передбачалось також розміщення сил ООН на острові.
Закон України "Про порядок направлення підрозділів ЗСУ до інших держав" [18 ] практично є доповненням або навіть продовженням Закону України "Про участь
Loading...

 
 

Цікаве