WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові основи лобізму в Україні - Реферат

Правові основи лобізму в Україні - Реферат

політичну ситуацію більш-менш контрольованою, але виборчий марафон засвідчив, що опозиція змогла скорегувати свої дії.
Президентські вибори 2004 року показали подальше протистояння між гілками влади в Україні. Разом з тим політтехнології блоку "Наша Україна" виявилися більш ефективними ніж російських експертів, які, на нашу думку, не повністю контролювали ситуацію. Звичайно, що вплив "старшого брата" був значний. Фінансова підтримка, різноманітні піаракції, інформаційний вплив збоку Росії тайного керівництва спричинили масові протести громадян України, які переросли в акцію протесту на майдані Незалежності в Києві та і по всій Україні. Феномен помаранчевої революції, яка показала всьому світу про існування української нації, що спроможна захистити свою державність, демократію, ще, напевно, буде об'єктом дослідження науковців протягом майбутнього.
Адміністративний тиск, який здійснювала колишня влада протягом усієї виборчої кампанії, зазнав фіаско.
Аналізуючи сучасну ситуацію в Україні, доцільно зазначити, що нова влада на чолі з Президентом В. Ющенком та його командою зіткнулась із великою кількістю проблем. Тому парламентські вибори 2006 року, формування коаліції будуть барометром довіри донині діючої влади.
До обов'язків структурних лобістських підрозділів адміністрації (секретаріату) Президента України,міністерств входить: підтримка щоденних робочих відносин із парламентом; участь (у межах своїх повноважень) у розробці законодавчих програм президента; участь у плануванні і розробці так званої законодавчої стратегії, тобто заходів, які забезпечать проходження президентської програми через комітети Верховної Ради України; контроль за роботою міністерських лобістів і координація їх діяльності, власне лобістська діяльність безпосередньо у парламенті, коли там обговорюються конкретні законопроекти президентської програми. Такі ж, у принципі, обов'язки і у міністерських відділах по зв'язках із парламентом, але здійснювані на міністерському рівні.
Важливим завданням лобіювання є мобілізація зацікавлених груп у підтримку законодавчої програми Президента. Основна організаційна форма такої мобілізації - це будівництво коаліцій, як правило, тимчасових і однопроблемних, створених для вирішення долі конкретного законопроекту. Якщо в результаті коаліцію вдалося сформувати, то вона застосовує власну лобістську діяльність на користь цього законопроекту.
У конкретних умовах української дійсності діє механізм розподілу, тобто паралельно працюють два процеси. Парламент приймає закони, в яких Президент зацікавлений, і відсилає законопроекти, проти яких він (Президент) виступає.
Залежно від того, який показник брати за точку відліку (одиничний законопроект чи співвідношення ухвалених і відхилених парламентом законів, чи всієї законодавчої програми Президента), і відповідно, ефективність лобістської діяльності Президента, в цілому, можна оцінити як досить помірковану чи досить високу, але ніколи вона не досягала стовідсоткової результативності. Функціонування президентського лобізму в Україні його ефективність у політико-правовій системі держави можна прослідкувати. З іншого боку, через її ключові складові - парламент, уряд і главу держави, визначивши ступінь впливу кожної із згаданих інституцій як на інші елементи системи, так і на суспільство в цілому. Доцільно окреслити загальну схему політичних і правових впливів у межах українського трикутника влади. Обидва типи цих впливів тісно пов'язані, але правові впливи, на відміну від політичних, мають законодавчо-формалізований характер.
Законодавчий вплив Верховної Ради на Президента означає можливість ухвалення законів (у тому числі Конституції), що окреслюють правове поле діяльності глави держави в Україні. У свою чергу, під інформаційним впливом Президента на парламент тут розуміємо як підконтрольну главі держави інформаційно-пропагандистську машину у вигляді державних засобів масової інформації, насамперед - радіо і телебачення, так і наявність у глави держави інформації спеціальних служб, також підпорядкованих Президентові.
Кадровий вплив Президента на уряд до реформи означав можливість призначення главою держави на урядові посади та звільнення з них. У свою чергу, управлінський вплив Кабінету Міністрів на Президента окреслює ту обставину, що реальне управління соціально-економічним та іншими ключовими для життєдіяльності держави (яку уособлює і за яку ніби відповідає всенародно обраний Президент) процесами здійснює уряд [5].
Бюджетний вплив Верховної Ради на Кабінет Міністрів ґрунтується на виключному праві парламенту ухвалювати бюджет, а отже - і остаточній можливості Верховної Ради коригувати ті чи інші його дохідні і витратні статті. У свою чергу, ресурсний вплив уряду на парламент означає не що інше, як можливість Кабінету Міністрів через свої структури в центрі і на місцях реально управляти господарством, щоденно розподіляти чималі фінансові й матеріальні ресурси. А кожен депутат, кожна фракція зацікавлені, щоб питання їхні особисті, їхнього округу, їхньої групи підтримки вирішувалися у першу чергу і належним чином. Наведена схема має відносний характер, оскільки реальні впливи значно багатогранніші і складніші. Вони не мають односпрямованого лінійного характеру. Водночас ця схема дає уявлення про пріоритетність тих чи інших впливів зазначених політико-правових інститутів.
Можливість правових взаємовпливів парламенту, уряду і глави держави ґрунтується на Конституції України. Конституційна визначеність цих впливів є суттю зв'язків-стримувань, противаг, взаємодії - між Верховною Радою, Кабінетом Міністрів і Президентом України.
Література:
1. Зяблюк Н. Лоббизм в США как политический институт. - США: Экономика, политика, идеология, 1995. - № 1. - С. 51-56.
2. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. енцик., 2001. - Т. 3. - 792 с.: іл.
3. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.
4. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К.: Програма Л, 1995. - 136 с.
5. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. - 2.вид., перероб. і доп. - К.: АМУПП, 2000. - 198 с.
Loading...

 
 

Цікаве