WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові основи лобізму в Україні - Реферат

Правові основи лобізму в Україні - Реферат

ініціативою"; проблеми та наслідки щодо цього були розглянуті вище.
"8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;" (до конституційної реформи).
10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади…". При цьому Основний закон також не потребує згоди парламенту. До суб'єктів, яких призначає Президент п. 10 ст. 106включено також голів місцевих державних адміністрацій. Сьогоднішні реалії полягають в тому, що новий конституційний текст дозволяє Президенту при визначенні кандидатури Прем'єр-міністра діяти в межах альтернативи: або виходити з реального розкладу партійно-політичних сил у Верховній Раді і орієнтуватися на суто партійного кандидата (подібна ситуація для нас ще багато в чому перебуває у сфері бажаного), або ініціювати кандидатуру, яка з об'єктивних чи суб'єктивних причин може отримати підтримку парламентської більшості. У першому випадку Президент, так би мовити, "пливе за парламентською течією", у другому - активно впливає в конкретній ситуації на перебіг справ. Позбавити Президента такої альтернативи - означає, по суті, звузити його конституційні повноваження. Виходячи з формули дуалізму виконавчої влади, конституція визначила й двоїстий центр цієї влади, яка складається з двох функціонально поєднаних суб'єктів - Президента і Кабінету Міністрів.
За умов подвійного центру виконавчої влади правовий статус Президента визначається тим, що він структурно не входить до жодної (за звичною для нас, хоча і невдалою термінологією - "гілки") влади, але має вплив на них [4]. Президентський лобізм підсилюється в результаті появи в політичному процесі фактора законодавчої ініціативи Президента; так згідно зі статтею 93 Конституції України - право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України, та права вето, згідно зі статтею 106, Президенту України:
"29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України".
Потреба в лобістській діяльності поступово зросла до таких масштабів, а сама ця діяльність стала настільки різноманітною, що її можна виділити в особливий конституційно-правовий інститут. На сучасному етапі лобістська діяльність Президента України і його адміністрації здійснюється на двох рівнях. По-перше, в неї включено самого Президента (про що засвідчують перераховані вище повноваження), його основних помічників, КМУ, посадових осіб міністерств і відомств, виконавчу владу на місцях, яка здійснюється главами обласних і районних державних адміністрацій (відповідно до ст. 106 Конституції України Президент призначає голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах). По-друге, у виконавчих органах влади існує спеціальний апарат, для яких лобістська діяльність є основним і єдиним обов'язком у сфері лобістської діяльності.
Лобістський апарат складається із адміністрації Президента України, комітету законодавчих ініціатив при Президентові України, Ради Національної безпеки і оборони України (РНБО), Постійного представника Президента у Верховній Раді України, народних депутатів України, які підтримують політику Президента у парламенті, а саме: парламентська більшість, нинішня ситуація доказ цього. Значний потенціал президентського лобізму сконцентровано у Постійного представника Президента у Верховній Раді України, який тримає руку на пульсі щодо законотворчої роботи, доповідає про особливості обговорення законопроектів, тобто він виступає своєрідним каналом зв'язку між Президентом і Верховною Радою України. Основний кадровий склад президентських і міністерських лобістів - це здебільшого колишні службовці парламенту, що працювали в апараті Верховної Ради України та керівних комітетах, представники виконавчої влади. У свою чергу у відсотковому аспекті домінуюче положення займають колишні адміністративні помічники, що добре обізнані з технікою законодавчого процесу та структурою парламенту, і допоміжних служб Верховної Ради України. Саме досвід, знайомства і зв'язки, надбані на службі у парламенті, уряді, адміністрації (секретаріаті) Президента - незмінний "пропуск" на посаду президентського, урядового лобіста і необхідна умова його професійної діяльності.
Одне з основних завдань президентських лобістів, а саме: його адміністрації, Постійного представника Президента у Верховній Раді України, урядових лобістських структур, - полягає в тому, щоб успішно провести через парламент законодавчу програму Президента України. На шляху до цієї мети лежить багато різних обов'язків, ефективність виконання яких залежить не тільки від умінь і досвіду самих лобістів, але перш за все від таких важливих факторів, як загальний стан відносин із Верховною Радою України і тієї ролі, яку Президент відводить своєму лобістському апарату і в зв'язку з якою відповідно наділяє його відповідними повноваженнями.
Практика засвідчує, що через вказані причини реальне значення президентського лобізму в політичному процесі України, обсяг повноважень і результативність діяльності змінюються залежно від розташування партійно-політичних сил у парламенті, а саме наявності парламентської більшості, що підтримує Президента у Верховній Раді України. На сьогодні після виборів 2006 року відбувається складний і, напевно, довготривалий процес, свідченням цього є затяжне формування коаліції, а саме: розподіл посад прем'єра, спікера, питання щодо формування комітетів та їх голів. Колишній Президент та його команда зробили хід під тиском олігархічних сил, а саме звернення Л. Кучми до народу України про початок кардинальних реформ політичної системи України, виборчого законодавства, соціальної сфери. Його команда на той час під керівництвом колишнього глави президентської адміністрації В. Медведчука, перехопивши ініціативу в опозиції, восени, напередодні акції непокори, зробила
Loading...

 
 

Цікаве