WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові основи лобізму в Україні - Реферат

Правові основи лобізму в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Правові основи лобізму в Україні
Президентський лобізм на сучасному етапі стає частиною функціонування державного конституційного механізму в Україні. У зв'язку з цим дослідження президентського лобізму, його місця в сучасному політичному механізмі, проблеми та перспективи розвитку даного правового інституту у правовому полі України є актуальним.
Лобізм можна розглядати в різних аспектах. Перш за все, це специфічна система функціонування представництва групових інтересів в органах державної влади [1, c. 53-55]. Незважаючи на те, що лобізм проявляється через економічний і політичний характер, все ж це в першу чергу правова проблема. Лобізм у правовому розумінні являє собою сукупність правових норм, які регулюють участь громадян, груп громадян, громадських об'єднань, організацій, підприємств, які спеціалізуються на лобістській діяльності, інших суб'єктів правовідносин з органами державної влади, які впливають на прийняття необхідних для лобістів рішень. Досліджувана тематика спонукає до роздумів про теоретико-прикладне осмислення даного явища в Україні [2, c. 515].
Однією з причин виникнення президентського лобізму в Україні є ускладнення законодавчого процесу в країні. Ускладнення законотворчості пов'язане зі зміною характеру і сутності самих законів, що розробляються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів та Президентом. Зростання кількості законодавчих програм відбувається в геометричній прогресії.
Поставивши парламент - Верховну Раду України і Президента України - у певну взаємозалежність, Конституція України тим самим визначила необхідність співробітництва двох влад. Відповідно до Конституції України ст. 106 п 7, 8, 9, 11, 14, 19, 29, 30, з іншого боку, вона наділила їх високим рівнем самостійності, і в той же час "внесла" у відносини між ними суперництво, яке в деяких ситуаціях і за певних несприятливих обставин переростає в протиборство. Однією з причин цього було нове загострення між Президентом України і Верховною Радою України. Ці суперечності загальмували законотворчу роботу парламенту і поставили під загрозу реалізацію приписів, передбачених Розділом 15 "Перехідні положення" [3]. У 1998 і 1999 рр. було здійснено декілька спроб ініціювати проведення Всеукраїнських референдумів з питань, що прямо чи опосередковано стосувалися довіри (недовіри) Президентові України і Верховній Раді України, але вони виявилися безрезультатними. Законодавча діяльність парламенту набула політичного характеру, тоді як важливі конституційні законопроекти, прийняття яких прямо передбачалося Конституцією, відійшли на другий план. Загальмувався на певний час і кодифікаційний процес. Протистояння між Президентом і парламентом вкрай загострилось у кінці 1999 р. Проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою не сприяло подоланню суперечностей між Верховною Радою України та Президентом України, а навпаки загострило їх. Народні депутати України згідно з чинною Конституцією ст. 150 надіслали звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо невідповідності Указу Президента України № 65/2000 Конституції України. 27 березня 2000 р. Конституційний Суд України виніс рішення, які визнав такими, що відповідають Конституції України ст. 1, п. 2, 3, 4, 5 ст. 2, ст. 3, 4, 5, 6, 7 цього Указу, тобто легітимним було визнано проголошення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, такими що є конституційними 2, 3, 4 і 5 питання Всеукраїнського референдуму та порядок організації його проведення. Такими, що не відповідають Конституції України, були визнані п.1, 6 ст. 1 Указу Президента України № 65/ 2000 (тобто питання: "Чи висловлюєтеся Ви за недовіру Верховній Раді України 15 скликання?" і "Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися Всеукраїнським референдумом?"). На виконання рішення Конституційного Суду України Президент України видав новий Указ № 548/2000 "Про внесення змін до Указу Президента України від 15 січня 2000 року № 65/2000", який підтвердив висновок Конституційного Суду України. Всі питання, які були винесені на референдум 16 квітня 2000 року, отримали підтримку виборців. Разом з тим виникла проблема реалізації рішень Всеукраїнського референдуму. Домінування співпраці чи суперництва залежить від багатьох умов, але в будь-якому випадку сама вмотивованість фактора конфліктності в українській політико-правовій системі розподілу влад є постійно діючою причиною того, що відносини між Президентом України та Верховною Радою України щодо законодавства завжди носили і носять інтенсивний, але далеко не завжди конструктивний характер. Часто виникають ситуації, в яких Президенту та його прихильникам необхідно додавати спеціальних зусиль для того, щоб досягти ухвалення парламентом своїх рішень та пропозицій. І чим вони складніші, тим більше суперечностей викликають, тим гостріше реагує на них Верховна Рада України, тим більше потрібно таких зусиль - особливо коли відносини між двома гілками влади вступили у фазу протиборства. У своїй сукупності ці зусилля і є лобістською діяльністю Президента України та його адміністрації (секретаріату) і Верховної Ради України.
Лобістський вплив Президента на парламент у тій чи іншій формі відбувався з перших днів введення інституту президентства в Україні, особливо під час конституційного процесу (підготовки і прийняття Конституції України), формування урядів, проблем, пов'язаних із законодавчим процесом.
Конституційною основою Президентського лобізму в Україні можна вважати закріплені в статті 106 Конституції України такі повноваження Президента: "2) звертається з посланням до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України".
Щорічні послання Президента України до Верховної Ради України є офіційними документами глави держави, у яких на основі аналізу внутрішнього і зовнішнього становища України визначаються найважливіші напрями економічного, політичного, і соціального розвитку, передбачаються заходи щодо неухильного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вдосконалення нормативних механізмів регулювання суспільних відносин.
"6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною
Loading...

 
 

Цікаве