WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові засади реалізації прав людини на медичну допомогу - Реферат

Правові засади реалізації прав людини на медичну допомогу - Реферат

систему взаємовідносин усіх суб'єктів можна зобразити у вигляді схеми, показаної на рисунку [3, 5].
Трансформація здоров'я в товар детермінує більш досконалий медичний сервіс. Особливе значення матимуть ці відносини при введені обов'язкового медичного страхування в Україні. На думку Л.М. Підгорної, одним із відомих шляхів вирішення зазначених проблем, які широко використовуються як у країнах заходу, так і в східноєвропейських і новихнезалежних державах є обов'язкове медичне страхування, засноване на принципі соціальної справедливості, яке за його раціональної організації дозволить гарантувати пацієнту надання медичної допомоги на сучасному рівні, забезпечити більш ефективне використання фінансових ресурсів і незалежний позавідомчий контроль якості медичного обслуговування громадян [6].
Найбільш складними видаються соціальні завдання державно-суспільного управління галуззю охорони здоров'я. До них належать:
- створення передумов й умов для формування позитивного сприйняття необхідності змін за рахунок залучення повноважних представників медичного, насамперед лікарського, співтовариства до ухвалення рішення щодо змін у медичній галузі;
- встановлення відповідальності й усвідомлення соціальної значущості власної професії за рахунок участі повноважних представників лікарського співтовариства в проектуванні, плануванні й реалізації програм управління охороною здоров'я;
- створення передумов для формування відповідальності громадян за стан власного здоров'я, подолання патерналістської моделі відносин в охороні здоров'я.
Саме за корпоративними громадськими організаціями медичних працівників повинні бути закріплені такі функції:
- ліцензування й сертифікація професійної медичної діяльності лікарів усіх спеціальностей;
- організація підвищення кваліфікації лікарів;
- контроль діяльності лікарів;
- створення й підтримка інформаційних баз даних про лікарів усієї країни;
- розробка й узгодження стандартів медичної допомоги, контроль їхнього виконання.
Слабкість інститутів громадського суспільства, бідність медичних працівників, консервативність мислення більшості з них не дозволяють громадським організаціям медиків реформувати систему охорони здоров'я.
Але й за умови самодостатності державних органів системи охорони здоров'я, громадських організацій медичних працівників, реформування повинно розпочатися ззовні. Має бути політична воля керівництва держави до дій. Останні, у свою чергу, повинні носити системний і комплексний характер.
Процес реформування системи охорони здоров'я досить тривалий за часом і вимагає усвідомлення й участі в ньому не тільки лікарів, але й політиків, управлінців, учених, всього українського суспільства.
При цьому важливою передумовою ефективності реформування в медичній галузі є активна, цілеспрямована робота органів місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях.
Час вимагає кардинальних змін у підходах до вирішення проблем системи охорони здоров'я.
Найбільш розповсюдженою є думка, що головна перешкода для поширення стратегічного планування на місцевому рівні - неврегульованість бюджетних відносин, нестабільність місцевих бюджетів. Ресурси, на обмаль яких постійно посилаються представники влади, завжди були обмежені, тим більше ресурси громади. Потрібно добиватися максимально ефективного їх використання, що досягається вмілим управлінням з боку керівництва, їх відповідальності й рішучості. Особливо вражає ситуація непідготовленності керівників лікувально-профілактичних закладів щодо економічної і правової політики до сьогоднішніх, а тим більше майбутніх змін при зміні правового поля діяльності лікувальних закладів різних форм власності в умовах страхового ринку.
Це спонукає до здійснення стратегічного планування. Саме воно допомагає знайти, систематизувати і раціонально спрямувати навіть незначні, на перший погляд, ресурси, на забезпечення реалізації прав громадян на медичну допомогу.
За визначенням професора Іллінойського університету (США) Лі Фрост-Кампфа, який багато років займається зазначеною проблемою, стратегічне планування - це значною мірою безперервне вивчення своїх можливостей.
Такий процес змінює людей, змушує їх дієво реагувати на проблеми, але не достатньо тільки змінити свою думку, треба постійно просуватися в запланованому напрямі навіть при малих обсягах коштів. А для цього потрібно працювати з громадою, а не поділяти її членів на "своїх " - "чужих", "бажаних" , "не угодних", вміти вислуховувати навіть неконс-труктивну критику, не кажучи вже про створення найбільш сприятливих умов для людей, які пропонують конструктивні рішення. Особливо це відчутно у ставленні різних партій до розв'язання проблем медичної галузі на різних рівнях, неузгодженість їх позицій і ідеологій, починаючи з трибуни Верховної Ради України і до місцевих органів влади.
Адже основними складовими стратегічного планування саме і є:
- залучення основних зацікавлених сторін і забезпечення легітимності прийняття рішень;
- формування комітету (групи) із стратегічного планування, який представляв би якомога ширші верстви громади, і куди б входили люди, які цілком віддані справі успішної реалізації процесу;
- організація у громаді співпраці її членів на всіх можливих етапах процесу розробки та реалізації стратегічного планування (найефективніші стратегічне бачення й план - ті, що охоплюють усю громаду).
Важливою передумовою реформування системи охорони здоров'я, а отже, і забезпечення реалізації права громадян на медичну допомогу, є проведення медико-соціального аудиту з метою оцінки реального стану речей. Потрібно, зокрема, кваліфіковано:
- визначитися із системою управління (раціональність наявної системи управління, стиль проведення медичних рад у частині аналізу, оцінки й висновки щодо результатів діяльності медичних закладів і їх структурних підрозділів);
- вивчити кадрове питання (відповідність керівників займаній посаді; можливість керівників структурних підрозділів подати особисте бачення перспективи своєї роботи й роботи галузі в цілому);
- оцінити наявну матеріально-технічну базу (з метою визначення раціонального й ефективності її використання);
- охарактеризувати медичний простір (визначити медичні технології, які необхідно мати в державних (комунальних) закладах охорони здоров'я регіону, а якими краще користуватися за його межами, враховуючи медичну й економічну доцільність);
- визначити характер інформаційної роботи з медиками та населенням (масовість, доступність, зворотний зв'язок, зокрема, у вигляді опитування з проблемних питань тощо).
Очікувати без проведення медико-соціального аудиту - навіть у майбутньому - позитивних змін не потрібно.
На рівні
Loading...

 
 

Цікаве