WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові засади реалізації прав людини на медичну допомогу - Реферат

Правові засади реалізації прав людини на медичну допомогу - Реферат

поділ повноважень з прийняття рішень між державними органами управління охороною здоров'я і громадськими організаціями медичних працівників, а також іншими немедичними гро-мадськими організаціями, які представляютьсвої корпоративні інтереси.
Завдання, що стоять перед ними, можна поділити на політичні, правові, економічні, соціальні й організаційні.
Серед політичних завдань виділимо відтворення загальнонаціональної системи охорони здоров'я, що забезпечує реалізацію права громадян на збереження власного здоров'я.
До правових завдань належать такі: створення єдиного правого поля для всіх суб'єктів правовідносин з різною формою власності; розробка та прийняття Медичного кодексу, який адекватно відображатиме й регулюватиме діяльність системи охорони здоров'я в нових соціально-економічних умовах та механізм підготовки й прийняття управлінських рішень відповідно до чинної законодавчої бази.
Сьогодні реально в Україні діє не одна, а три підсистеми охорони здоров'я: державна, комунальна (муніципальна), приватна.
Становлення відносин нового типу, за наявності фактично трьох підсистем охорони здоров'я, в умовах введення обов'язкового медичного страхування проходитиме досить складно. Досвід інших країн показує, що практично всі, кого безпосередньо торкається нове законодавство, - і пацієнти, і лікарі, та інші медичні працівники - не досить чітко уявляють собі, що таке медична галузь у сучасних пострадянських умовах.
Лікарі повинні визнавати і підтримувати права своїх пацієнтів, як це викладено в Ліссабонській (1981) декларації ВМА (Всесвітньої медичної асамблеї) відносно прав пацієнтів [3].
Лікарі повинні мати професійну свободу надавати допомогу своїм пацієнтам без зовнішнього впливу. Повинні охоронятися і захищатися професійні приписи лікаря, а також його свобода при прийнятті клінічних або етичних рішень при лікуванні і наданні допомоги пацієнтам [3].
Лікар повинен мати професійну незалежність для представлення і відстоювання медичних потреб пацієнта перед усіма, хто хотів би позбавити або обмежити надання необхідної допомоги хворим і травмованим [3].
Сьогодні лікарям і пацієнтам вкрай необхідні додаткові юридичні знання, яких у медичних ВНЗ за останні 13 років не надавали. Правовий "нігілізм", який присутній серед медичних працівників, а особливо серед пацієнтів, призводить до подальшої "тінізації" коштів за медичні послуги населення, що призводить як до фінансово-економічних, соціально-політичних і, не в останню чергу, морально-духовних наслідків нації. Для нагального вирішення даної проблеми вже сьогодні необхідно ввести в програму підготовки і підвищення кваліфікації на всіх рівнях медичних працівників і не тільки медичних, "Медичне право" із здачею відповідних державних іспитів.
Медичне право як сукупність правових норм і правил, які регулюють медичну діяльність системи охорони громадського здоров'я будь-якої держави, має право на життя як галузь права.
Найбільш важливими завданнями сьогодні є: надання медичній послузі статусу економічної категорії, тобто товару; урегулювання ринку медичних послуг; удосконалення принципів і порядку ліцензування медичної діяльності, а також підвищення ефективності використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, наданих охороні здоров'я суспільством.
В Україні збережена своя система лікувально-профілактичних закладів, які ще 20 років тому надавали безоплатну, доступну для всіх медичну допомогу. Однак для повноцінного функціонування необхідне і належне фінансове забезпечення, хоча б на рівні декларованих державою 8-10 % ВВП. При фінансуванні медичної галузі з бюджету на рівні 2,7 % ВВП виходить, що держава переклала свою відповідальність за стан здоров'я і життя населення на систему охорони здоров'я, тобто механізм виконання цієї функції. Фактично держава від належної реалізації права громадян на медичну допомогу і відповідальності за збереження здоров'я населення нації самоусунулась. Але в Ліссабонській (1981) Декларації ВМА щодо прав пацієнтів записано, що "Не слід очікувати від лікарів у межах їх медичної діяльності і надання медичної допомоги пацієнтам, що вони будуть керуватися урядовими чи соціальними пріоритетами при розподілі недостатніх ресурсів охорони здоров'я" [3].
Така ситуація призвела б до конфлікту з обов'язком лікаря перед пацієнтом, суттєво б підірвала професійну незалежність лікаря, на яку покладається пацієнт.
Незважаючи на те, що лікар повинен знати вартість медичного лікування і активно брати участь у зменшенні вартості медичних заходів, першим обов'язком його є представлення інтересів хворих і травмованих (всупереч вимогам суспільства зменшити витрати), щоб не піддавати небезпеці здоров'я пацієнта і його життя [3].
"Моделі фінансування системи охорони здоров'я склалися враховуючи світовий досвід, історичні особливості окремих країн, продовжують розвиватись, змінюватись і в "чистому вигляді" на практиці не існують" [4].
Згідно з Законом України "Про податок на додану вартість", прийнятому в 1997 році із наступними змінами і доповненнями, закладам охорони здоров'я надано права та обовя'зки повноцінних суб'єктів господарювання, а медичні послуги визнані товаром. А чи відома нам ціна цього товару? Існують різні розцінки на діяльність господарчо-розрахункових медичних організацій, але державного кошторису на працю медичного працівника просто не існує. Тому вважаємо, що реформи в медицині потрібно починати з визначення ціни на товар. Медичні послуги і є першочерговим завданням Міністерства охорони здоров'я України, Верховної Ради України та Міністерства фінансів України. Однозначно зрозуміло, що без вироблення і введення стандартів якості надання медичної допомоги ціну медичної послуги встановити неможливо, і що про введення обов'язкового медичного страхування без медичних стандартів не може бути й мови.
Якщо держава згідно з статтею 49 Конституції України проголосила надання медичної допомоги безкоштовним, безоплатним, то це значить, що вона звільнила кожного з нас від витрат на медичні послуги. Якщо ж держава не спроможна цього зробити, то вона повинна визнати це. Тоді кожен вирішуватиме для себе, як він заплатить медику за його працю: чи через страхову компанію, чи через лікарняну касу, чи з власної кишені.
Упорядкування справ у медичній сфері сьогодні - це справа не стільки лікаря, як центральної фігури в своїй професії, а перш за все суспільства і держави, але саме лікар повинен бути господарем ситуації при відповідному контролі з боку держави і громадськості, як це має місце в демократичних державах.
Виходячи із реалій, які склалися сьогодні на ринку медичних послуг в Україні у відносинах між лікарем і пацієнтом, між пацієнтом і державою, між лікарем і державою,
Loading...

 
 

Цікаве