WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) як об’єкт захисту - Реферат

Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) як об’єкт захисту - Реферат

або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації твору".
Цивільний кодекс відтворив наведену норму з деякими незначними корективами. Ч. 1 ст. 434 ЦК постановляє: "Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводження твору без згоди його автора ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо".
Редакції зазначених норм ні Закону, ні Цивільного кодексу не відзначаються чіткістю.
Буде викликати суперечки вислів "будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі та репутації автора". Очевидно, слова "що може зашкодити честі та репутації автора" стосуються лише іншого посягання на твір. Якщо це так, то тоді постане питання, що таке посягання на твір. Посягання це тільки замах на порушення цілісності твору? У чому має полягати цей замах?
Тому краще було б наведену норму сформулювати так: "Перекручення чи спотворення твору забороняється. Будь-яка інша зміна твору допускається лише зі згоди автора". У сучасних умовах не слід допускати будь-яку зміну без згоди автора чи його правонаступника [7, с. 16-20].
Численні суперечки будуть викликані невідрегульованністю питання про плату за використання твору. Закон України "Про авторське право і суміжні права" одним із майнових прав визнає право автора на плату за використання його твору. Ч. 5 ст. 15 цього Закону встановила, що суб'єкт авторського права має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору.
Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або в договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, що використовують твір. Кабінет Міністрів України встановлює мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування [8, с. 59-69].
Цивільний кодекс у главі 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власності" про плату за використання об'єкта права інтелектуальної власності взагалі не згадує. Не відносить це право ні до виключних, ні до невиключних прав інтелектуальної власності.
Ст. 445 ЦК містить припис, за яким автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено ЦК та іншим законом.
Цивільний кодекс право на плату за використання твору відносить до інших майнових прав інтелектуальної власності, яке не варте уваги. Між тим, заради плати за використання твору найчастіше вони створюються. Саме плата за використання твору є найпотужнішим стимулом розвитку інтелектуальної, творчої діяльності у гуманітарній сфері. Законодавець явно недооцінює значення плати за використання твору.
Віддання сторонам договору на використання твору право на визначення розміру і порядку виплати плати, незважаючи на його зовнішній демократизм, не на користь автора [9, с. 29-32]. Автор твору може не знати усіх нюансів укладення договору на використання твору, не мати відповідного досвіду тощо. Проте ці та інші переваги у більшості випадків має видавець чи інша особа, що використовує твір. Видавець має штат досвідчених фахівців, які доведуть автору "дійсну" вартість твору. Вони знають кон'юнктуру ринку, попит на той чи інший вид твору тощо. Автору важко змагатися з своїм контрагентом у договорі про використання твору.
Складною проблемою, яку доведеться розв'язувати судам (суддям), що постане у зв'язку з розглядом спорів, які будуть виникати у зв'язку з створенням об'єктів права інтелектуальної власності за замовленням. Відповідно до ч. 2 ст. 430 ЦК майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.
Важко уявити собі ситуацію, коли за замовленням створено винахід чи інший науково-технічний об'єкт. Винахідник отримав обумовлену договором плату за виконання замовлення. Іншими словами, винахідник вигідно продав свій винахід. Обидві сторони задоволені вчиненим правочином.
Проте, коли замовник почав використовувати винахід і одержувати певний дохід, до нього звертається винахідник-продавець і заявляє претензію на половину доходів. Свою претензію винахідник-продавець-творець обґрунтовує посиланням на ч. 2 ст. 430 Цивільного кодексу України.
Як вирішувати судді зазначений спір. Очевидно, так, як проголошує ч. 2 ст. 430 Цивільного кодексу України. Але ж це нісенітниця. Це щось подібне до того, коли фабрика взуття виготовила чоботи і заявляє організації торгівлі, на замовлення якої чоботи були виготовлені, проте, що половина доходів від продажу належить їй.
Наведена ситуація з продажем винаходу є не що інше як договір купівлі-продажу, за яким проданий товар переходить у власність покупця без будь-яких застережень (ст. 655 ЦК). За ч. 1 ст. 656 ЦК предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Те, що винахід чи будь-який інший результат інтелектуальної, творчої діяльності є товаром у вільному цивільному обігу, ні в кого сумніву не викликає [10, с. 39-45].
Склалася колізія, яка не відповідає загальним цивільно-правовим засадам і має бути розв'язана, але вже не суддею. Видається взагалі недоцільним визнавати спільним право інтелектуальної власності на той чи інший об'єкт. Краще б визнавати це право неподільним.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього об'єкта (ч. 1 ст. 430 ЦК).
Ще складнішою є проблема зі створенням за замовленням твору образотворчого мистецтва. За ч. 5 ст. 1112 ЦК "Оригінал твору образотворчого мистецтва,створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором".
Статті 430 і 1112 ЦК викликають кілька зауважень. Обидві статті містять одні й ті ж норми, проте вони вміщені у різних главах ЦК: ст. 430 - у главі 35, а ст. 1112 ЦК - у главі 75. Таке розташування збагнути важко. Воно може викликати тільки непорозуміння. Не зрозуміло, чому ст. 430 визначає лише права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, а ст. 1112 - про договори на створення об'єкта інтелектуальної власності за замовленням. Але ж не можна створити об'єкт права інтелектуальної власності за замовленням без договору. Не можна визначити і права сторін поза договором. Про це і йдеться в ч. 2 ст. 1112 ЦК: "Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, повинен визначити способи та умови використання цього об'єкта замовником".
До цього залишається лише додати, що способи та умови використання об'єкта права інтелектуальної власності, створеного за замовленням, і є права сторін договору на створення зазначеного об'єкта.
Одним словом, роз'єднання наведених статей штучне, ними і користуватися незручно.
Подив викликає і методологічний підхід до розв'язання зазначених спірних питань. Вихід із цього досить складного становища розробники проекту Цивільного кодексу знайшли дуже легко - розв'язання найбільш складних питань переклали на плечі учасників цивільного відношення, яке складається в процесі створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності, створених за замовленням. Такий підхід, незважаючи на його нібито демократичність, не на користь і творців і замовників. Він буде ускладнювати і зволікати розгляд справ у судді, порушених щодо цього [11, с. 15-20].
Найбільш серйозною проблемою, з якою доведеться стикатися судді, є проблема визначення суб'єктивних майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за договором замовлення. Ч. З ст. 1112 ЦК проголошує, що оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. З цією нормою все ясно. Уточнимо лише, що за ч. 1 ст. 430 ЦК особисті майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього
Loading...

 
 

Цікаве