WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття правового статусу державного виконавця - Реферат

Поняття правового статусу державного виконавця - Реферат


Реферат на тему:
Поняття правового статусу державного виконавця
Актуальність наукового дослідження проблеми правового статусу державного виконавця обумовлюється необхідністю визначення його ролі і місця в системі правовідносин виконавчого провадження, а також сприяє формулюванню поняття державного виконавця.
Метою даної статті є визначення правового статусу державного виконавця.
Категорія правового статусу державного виконавця походить від більш загальної категорії - правового статусу особистості. Остання в основному досліджується в межах науки теорії держави і права. У зв'язку з цим А.С. Мордовець та В.Н. Синюков зазначають: "Проблема правого статусу особистості важлива та багатогранна. Вона порушує всю діалектику відносин людини і суспільства, громадянина і держави. У структуру правого статусу юристи часто включають і такі елементи, як законні інтереси, правові принципи, правовідносини загального (статутного типу), правосуб'єктність. У вузькому сенсі категорія "правовий статус особи" характеризує обсяг прав і свобод, якими володіє людина - суб'єкт права. Вони ж (права і свободи) складають основний зміст, ядро правового статусу" [1, с. 480-481]. О.Ф. Скакун розглядає правовий статус особистості у системі закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності. Відповідно до них індивід як суб'єкт права координує свою поведінку в суспільстві. На її думку, структура правового статусу особистості може бути подана у вигляді таких елементів, як правосуб'єктність, права, свободи, обов'язки та відповідальність [2, с. 409]. В.М. Корельський та В.Д. Перевалов зазначають: "Правовий статус особистості - це правовий стан людини, що відображає її фактичний стан у взаємовідносинах з суспільством та державою" [3, с. 503].
У науковій літературі розрізняють загальний, спеціальний та індивідуальний статуси [1, с. 485; 2, с. 413]. Загальний статус особи є узагальненим і однаковим для усіх, незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю й визначеністю; передбачає рівність прав та обов'язків громадян, рівність усіх перед законом; є основним для інших різновидів правового статусу. Спеціальний статус характеризує представника тієї або іншої соціальної групи, який наділений згідно з нормативно-правовими актами спеціальними, додатковими правами, обов'язками, обмеженнями та відповідальністю. Цей вид правового статусу обумовлений особливостями стану особи і потребами його функціональної спеціальної активності, наприклад, учень, робітник, державний службовець. Спеціальний статус є обмеженням або доповненням загального правового статусу. Індивідуальний статус являє собою сукупність персоніфікованих прав та обов'язків в їх конкретних, природних і набутих здібностях та особливостях (стать, вік, сімейний стан, релігійні переконання). Необхідно зазначити, що ці статуси накладаються один на одного і на практиці є неподільними. Загальний правовий статус у всіх громадян - один, спеціальних статусів - багато, індивідуальних - стільки, скільки осіб мешкає в державі. Спеціальні статуси конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп. Спеціальні статуси можуть знаходитися як у межах однієї галузі права, наприклад, державно-правовий статус депутата, статус підприємця, так і мати комплексний характер (статус посадової особи, державного службовця) [2, с. 414].
Спеціальний правовий статус мають і державні виконавці, які займають посади в органах Державної виконавчої служби і є державними службовцями. Так, ст. 12 Закону України "Про державну службу" [4] встановлює додаткові вимоги до державного службовця. Також із формулювання ст. 6 Закону України "Про державну виконавчу службу" [5] ці вимоги пред'являються і до державного виконавця, з чого випливає, що державним виконавцем не може бути:
- особа, визнана у встановленому порядку недієздатною;
- особа, яка має судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
- особа, яка у разі її прийняття на роботу буде безпосередньо підпорядкована або підлегла особі, яка є її близьким родичем чи свояком.
Державний виконавець також не має права:
- займатися підприємницькою діяльністю;
- виконувати роботу на умовах сумісництва;
- входити до складу керівних органів господарських товариств;
- приймати подарунки від фізичних та юридичних осіб, грошові винагороди, пільги у зв'язку зі своєю службовою діяльністю.
При характеристиці діяльності державного виконавця необхідно врахувати такі моменти: юридичну значимість виконуваних функцій; характер та обсяг повноважень; наявність розпорядчих повноважень; види і форми державної діяльності; значення у реалізації функцій органів; характер взаємовідносин між службовцями; ступінь самостійності у здійсненні наданих повноважень.
Важливою ознакою у визначенні ролі державного виконавця у виконавчому провадженні є наявність владних повноважень. Взагалі, владу розглядають у різних аспектах, зокрема у соціальному, психологічному, гносеологічному, організаційному, політичному [6, с. 11]. При проведенні характеристики правового статусу державного виконавця необхідно звернути увагу на організаційно-правовий аспект влади. У цьому розумінні її визначають як спосіб нав'язувати свою волю іншим суб'єктам та скеровувати їх поведінку і дії у напрямі, який визначений відповідно до правових норм [7, с. 137-138]. Її детальна характеристика передбачає виділення конкретних прав: 1) право вимагати; 2) право на позитивні дії; 3) праводомагання.
Право вимагати повинно забезпечити виконання або дотримання юридичного обов'язку іншою особою. Цьому праву кореспондуються юридичні обов'язки.
Право на активні дії означає можливість особи самій вчиняти юридично значимі дії. Це право необхідно поєднати із правом вимагати від інших осіб утримання від певних дій і, таким чином, воно
Loading...

 
 

Цікаве