WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Позбавлення волі та ув’язнення як види кримінального покарання - Реферат

Позбавлення волі та ув’язнення як види кримінального покарання - Реферат

правила" та ін.). Це принципові положення зарубіжної пенології, права і пенітен-ціарної практики. Існування ж позбавлення волі в сучасному вигляді не дозволяє гуманізувати покарання і поводження, оскільки не передбачає чіткої межі між ними. Акцент ставиться на кару, а не на гуманне поводження із засудженими.
Криза практики застосування позбавлення волі охоплює, головним чином, судову і кримінально-виконавчу практику. Аналіз судової статистики показує, що протягом останніх десяти років покарання у виді позбавлення волі у практиці судів домінує відносно інших видів покарань і призначається у межах 36-37 %, тобто кожний третій засуджений спрямовується у місця позбавлення волі. У середньому щорічно до цих місць направляється 70-80 тисяч осіб. За цей період через місця позбавлення волі (враховуючи місця попереднього ув'язнення - СІЗО) пройшли майже один мільйон осіб. Аналіз кримінально-виконавчої (виправно-трудової) статистики показує, що за десять років кількість ув'язнених і засуджених до позбавлення волі тримається на високому рівні і коливається в межах 200-220 тисяч осіб. Незважаючи на проведені амністії (13), зміни у новому Кримінальному кодексі, кількість засуджених до позбавлення волі і ув'язнених залишається на достатньо високому рівні (станом на 1 серпня 2002 року - більше 200 тисяч осіб). За кількістю засуджених і попередньо ув'язнених із розрахунку на 100 тисяч населення, Україна посідає четверте місце у світі (поряд із США, Росією, Білоруссю) і третє - в Європі. За період 1996-2002 року загальна їх кількість коливається у межах 400-415 осіб на 100 тисяч населення, з них: засуджених до позбавлення волі - 300-309 осіб, по-передньо ув'язнених - 100-106 осіб. У цивілізованих європейських країнах величина ув'язнення коливається від 50 до 100 осіб, а саме: Фінляндія - 54, Норвегія - 56, Швеція - 58, Бельгія - 80, Італія - 85, Австрія - 85, Франція - 90, Германія - 90, Турція - 95, Іспанія - 110 [7]. Установи з виконання покарання: колонії, тюрми, слідчі ізолятори, постійно переповнені на одну третину. Вони розраховані для утримання 165 тисяч осіб, а фактично утримується більше 200 осіб. Фінансування здійснюється незадовільно і фактично складає 35-40 % від мінімальних потреб. На харчування, побутове забезпечення, медичне обслуговування потреби задовольняються лише на 25-30 %. Реальних перспектив суттєвого покращання умов утримання і фінансування на наступні роки не передбачається. За даними опитування, переважна більшість засуджених і працівників установ з виконання покарань незадоволені своїм становищем, у зв'язку з цим зростає соціальна напруженість у місцях позбавлення волі і в суспільстві. Закономірними явищами для місць позбавлення волі стали не тільки надмірне покарання, але й жорстоке поводження із засудженими, групові і масові непокори, втечі, вчинення злочинів, великої кількості порушень режиму та дисципліни, високий рівень захворюваності і смертності, самогубства, поширення туберкульозу, СНІДу, інших соціальних хвороб, порушення прав людини. Загалом покарання у виді позбавлення волі негативно впливає на соціальні процеси суспільства, втручаючись у генофонд, при цьому воно не знижує рівень злочинності, недостатньо охороняє суспільство, не виправляє засуджених, не попереджує злочини. Крім надмірної кари, позбавлення волі не досягає мети, яка ставиться перед покаранням у законодавстві [8].
Позбавлення волі як вид кримінального покарання суперечить міжнародним нормам з прав людини і поводження із правопорушниками. Згідно зі ст. 3 Загальної Декларації прав людини, "Кожен має право на життя, свободу і абсолютну недоторканість". Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року у ст. 5 передбачає вичерпний перелік видів позбавлення (фактично обмеження) свободи, серед яких: "законне тримання під вартою особи після засудження компетентним судом". У міжнародних нормах права відсутнє позбавлення волі як окремий конкретний вид кримінального покарання і фактично воно зводиться до обмеження свободи у виді арешту, взяття під варту, тобто до ув'язнення. Поняття "свобода" розуміється як фізична, особиста свобода на пересування і самовизначення, що і є об'єктом покарання у виді ув'язнення. Кримінальне покарання у виді позбавлення волі в Україні суперечить досвіду цивілізованих демократичних країн світу. Для них позбавлення волі незвичне і несприйнятне, оскільки надмірно втручається у права і свободи людини. У більшості країн світу застосовується арешт, взяття під варту, ув'язнення (США, країни Латинської Америки, Європи). У деяких країнах Європи у кримінальному законодавстві хоч і застосовується загальний термін "позбавлення свободи", але він зводиться до конкретних видів покарання: арешт, взяття під варту, тюремне ув'язнення (ФРН, Іспанія, Польща, Словакія, Чехія). У кримінальному законодавстві Франції застосовуються терміни "замкнення", "заточення", що підкреслює і характеризує національний розвиток законодавства [9]. Позбавлення "свободи", "волі" як окремий вид кримінального покарання характерний для країн колишнього Радянського Союзу, зокрема Росії, Білорусі та України, де він трактується і застосовується більш широко, ніж це прийнято у демократичних цивілізованих країнах.
Позбавлення волі суперечить історичним, національним інтересам України. Протягом майже тисячоліття, з часів Київської Русі, на території України застосовувалось покарання у виді ув'язнення та існувала в'язнична система. Витоки ув'язнення знаходять своє відображення у договорах князя Олега з греками (910 р.), де йдеться про "зв'язування крадія", а також "Руської правди"," в якій говориться про тримання злодія у "порупі", "порубі", "погребі", пізніше - "в'язниці". Відомо, що більша частина території України протягом тривалого часу розвивалась відповідно до європейських зразків, у тому числі інститут ув'язнення і в'язниць. З литовських статутів походить "турма", а російського законодавства - "тюремное заключение". Лише на початку XX століття, після "жовтневого перевороту" без достатнього наукового обґрунтування, на хвилях політичних емоцій про шкідливість тюремного ув'язнення спочатку впостановах уряду (1918 р.), а потім у першому Кримінальному кодексі Української СРР 1922 року знайшло своє відображення "позбавлення волі із суворою ізоляцією, або без такої". На перехідному етапі застосовується - арешт, тюремне ув'язнення, позбавлення волі. Втім радянській владі так і не вдалось позбутися ув'язнення і "тюрми". З Кримінального кодексу зникло покарання у виді ув'язнення, але у виправно-трудовому законодавстві "тюрма" залишилась до цього часу. В Україні збереглись Вінницька, Житомирська, Одеська, Лук'янівська в'язниці, побудовані у ХVIII-XIX ст. [10]. Отже, в історичному аспекті кримінальне покарання у виді позбавлення волі на території України застосовується більше 80 років, а ув'язнення і в'язниці - більше тисячоліття, починаючи з часів Київської Русі.
Покарання у виді позбавлення волі суперечить положенням Конституції України, в якій права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22). Людина може бути затримана, заарештована або триматися під вартою (ст. 29). Кожному гарантується свобода пересування, вибір місця проживання, право залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлюються законом (ст. 33). Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду (ст. 63). У
Loading...

 
 

Цікаве