WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Позбавлення волі та ув’язнення як види кримінального покарання - Реферат

Позбавлення волі та ув’язнення як види кримінального покарання - Реферат

волі завжди, так чи інакше, надмірно втручається у волю засудженої особи, яка стає об'єктом покарання. Втім "воля", "свобода" в правовому аспекті може бути об'єктом лише її обмеження, звуження, а не позбавлення. У соціально-психологічному аспекті, особи "без волі" не потрібні ні державі, ні суспільству. Найбільш суперечливим виглядає "позбавлення волі" у праві взагалі і кримінальному зокрема, оскільки у праві може йтися лише про обмеження прав і свобод, а в кримінальному - про обмеження конкретних прав і свобод у конкретних видах покарання: арешт, взяття під варту, тобто ув'язнення.
Покарання у виді позбавлення волі, за законодавством, хоч і не має на увазі забирати, віднімати або скасовувати волю людини, а полягає в ізоляції, але все ж таки посягає на волю. Поняття ізоляції також може трактуватися досить широко. Поєднання ізоляції з примусовим впливом на волю людини із застосуванням "виправно-трудового", "кримінально-виконавчого впливу", а, по суті, репресивного впливу, нерідко зламує волю людини, а не виправляє її, як це декларується з метою покарання. Людина від природи соціальна і по праву наділена волею, і тому її позбавлення суперечить природі людини та соціальним законам.
Недостатнє визначення і розуміння поняття позбавлення волі приводить до існування різних його модифікацій, зокрема "обмеження волі," "арешт," "направлення в дисциплінарний батальйон" (ст. ст. 60 - КК). З радянських часів відома модифікація під умовною назвою "карена" (авт.) - надмірна, безмежна кара, яка полягає не тільки в ізоляції особи від суспільства на певний строк, але й у поєднанні її з іншими правообмеженнями і позбавленнями: політичних і соціальних прав і свобод, невизначеному правовому статусі, застосуванні додаткового примусу у виді: тоталітарного режиму, військової муштри, примусової, нерідко тяжкої "каторжної" праці, надмірної експлуатації засуджених, з метою отримання прибутку, примусовий, ідеологічний і психологічний тиск, примусового виправлення і перевиховання, ставлення до засуджених як до об'єкта покарання, відсутність гуманного поводження з ними. Правообмеження у зв'язку з цим покаранням розповсюджуються і супроводжують особу після звільнення з місць позбавлення волі, переслідують особу все її життя. Така модифікація позбавлення волі ще значною мірою існує, але не виконує і не може виконувати соціально корисних функцій, вона не захищає суспільство, призводить до ще більшої соціальної деградації, відчуження та криміна-лізації засуджених осіб. Рецидив серед осіб, звільнених із місць позбавлення волі, вдвічі вищий від загального рецидиву. Перед цим покаранням ставляться соціально значимі цілі - попередження злочинів, але в дійсності позбавлення волі криміналізує значну кількість осіб і постійно детермінує злочинність. "Боротьба", "війна" із злочинністю, започатковані за радянських часів, продовжуються і час від часу посилюються, що знаходить своє відображення у каральній політиці, законодавстві і практиці. Про це свідчить новий Кримінальний кодекс України, судова і кримінально-виконавча практика. Головним успіхом цієї "боротьби" можна вважати те, що 35-40 % дорослого населення останніх п'ятдесят років пройшли через місця позбавлення волі та їх "школи", "університети", "академії". Стає очевидним, що позбавлення волі не виправляє і не перевиховує злочинців, як це декларувалось і ще декларується в меті покарання. На сучасному етапі "боротьби" зі злочинністю виявляється, що майже кожне групове, організоване злочинне формування має у своєму складі осіб з досвідом "позбавлення волі", які нерідко становлять їх ядро. Звільнені з місць позбавлення волі не знаходять свого місця в суспільстві. Цьому сприяє правообмеження у зв'язку із відбуванням позбавлення волі і відсутність ефективної системи їх соціальної адаптації. Існуюча система працевлаштування допомагає знайти роботу лише близько 10 відсоткам звільнених із місць позбавлення волі. Частина таких осіб втягує у злочинну діяльність законослухняних громадян, передусім "неповнолітніх" та осіб, які ніде не працюють і не навчаються. Інші виходять із місць позбавлення волі соціально і морально деградовані, а то й фізично хворі, не знаходять притулку у державі і суспільстві і лягають тягарем на їх плечі. Законослухняна частина населення почуває себе у постійній зростаючій небезпеці і передусім з боку осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі. Загалом застосування позбавлення волі пов'язане із значними соціальними проблемами, зокрема: соціально-демографічними, соціально-економічними, соціально-психологічними, кримінологічними і морально-етичними негативними наслідками [6].
Отже, протягом тривалого часу в Україні спостерігається криза науки про покарання, криза законодавства і практики його застосування. Криза науки полягає у довготривалій консервативності наукових поглядів на покарання і окремі його види, які відображаються у вузькому, догматичному кримінально-правовому підході, абсолютизації позбавлення волі, як окремого і основного виду покарання, який не тільки ізолює засуджену особу, але й виправляє (перевиховує) її, попереджує злочини і є "ефективним" засобом боротьби зі злочинністю, сприяє її "викоріненню". Незважаючи на часткові зміни в наукових поглядах останнім часом і звуження позбавлення волі до ізоляції у кримінально-виконавчу установу, все ж зберігається радянська теорія покарання у виді позбавлення волі, яка не відображає реальну соціально-правову суперечливу його сутність. Крім того, спостерігається множинність позбавлення волі в різних модифікаціях (арешт, обмеження волі тощо). Покарання традиційно розглядається у кримінальному, кримінально-процесуальному та кримінально-виконавчому (виправно-трудовому) праві і законодавстві. Відсутня така наука про покарання, як пенологія. Започаткована пенітенціарна ідея на теренах України ще не стала досить поширеною. Радянська і пострадянська юридична наука відкидає позитивний зарубіжний досвід теорії ув'язнення, що довгий час вважалась "буржуазною", піддавалась і ще піддається критиці. Сучасна наука про покарання продовжує орієнтацію на радянську, пострадянську і, нарешті, російську теорію про покарання, що відображається у новому Кримінальному кодексі і проектах Кримінально-виконавчого кодексу. Проте догматичний підхід до такого складного покарання, яким є позбавлення волі, не дає позитивних результатів. Передусім це досить складне, багатогранне і суперечливе соціально-правове явище, яке необхідно розглядати з більш широких соціальних позицій із застосуванням досягнень таких галузей знань, як філософія, соціологія,пенологія, психологія, педагогіка (педологія), медицина, кримінологія, етика тощо. Розгляд поняття і змісту поняття "позбавлення волі" з такого широкого погляду засвідчує його суперечність "волі" людини, яка природно і соціально наділена нею і якої неможливо позбавити і не варто цього робити. Замах на "волю" людини - це прерогатива тоталітарних режимів, зокрема колишньої радянської держави, для якої "воля", "свобода" не мали істотного значення.
Для демократичних правових держав, які визначаються як "цивілізовані", позбавлення волі чи свободи є незвичним, нетрадиційним і, врешті-решт, несприйнятним покаранням. Найбільш поширеним для них є арешт, взяття під варту (ув'язнення), тісно поєднані з гуманним поводженням із ув'язненими, як головним атрибутом, що супроводжує ув'язнення ("Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями", "Європейські в'язничні
Loading...

 
 

Цікаве