WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Позбавлення волі і ув’язнення як види кримінального покарання - Реферат

Позбавлення волі і ув’язнення як види кримінального покарання - Реферат

місця проживання, право залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33). Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду (ст. 63). У новій Конституції України, на відміну від попередньої, де існувало позбавлення свободи, йдеться лише про обмеження особистої свободи людини і громадянина у передбачених законом видах: затримання, арешт, взяття під варту, тобто ув'язнення, що відповідає міжнародним нормам. Очевидно необхідно приведення даного покарання до положень Конституції України.
Крім того, покарання у вигляді позбавлення волі суперечить визначенню поняття покарання, яке дається у новому Кримінальному кодексі України. У ст. 50 Кримінального кодексу зазначається, що "Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого." Законодавцем наголо-шується, що покарання полягає в "обмеженні" прав і свобод засудженого, а не їх позбавленні.
Позбавлення волі відрізняється від ув'язнення за своєю суттю. У широкому і вузькому розумінні позбавлення волі означає відбирання, втрачання, втрату, скасування волі, свободи і недоторканності особи, тобто заперечення волі і права на волю, якою людина наділена від природи і соціально. У більш вузькому, кримінально-правовому розумінні, позбавлення волі означає примусову ізоляцію і поміщення засудженого у кримінально-виконавчу установу на певний строк або довічно. Основними елементами даного виду покарання є: примусова ізоляція, поміщення в кримінально-виконавчу установу, строк. Втім точного визначення терміна "ізоляція" не існує і його можна трактувати по-різному, зокрема фізична і соціальна ізоляція, ізоляція від мікросередовища, від суспільства, всі правообмеження, які застосовуються до засуджених. При виконанні покарання примусові заходи об'єктивно і суб'єктивно поширюються: примусова праця, примусовий режим, примусове виправлення (виховання). Розширення примусу при виконанні покарання веде до втручання у права і свободи людини, які ні за яких обставин, надзвичайних подій не можуть бути скасовані. Кримінально-виконавчі установи також називаються по-різному: виправно-трудові колонії, виховно-трудові колонії, колонії, поселення, тюрми, в'язниці, арештні будинки. Отже, позбавлення волі не піддається точному науковому поясненню сутності, юридичному визначенню і тому є недостатньо визначеним і надмірним.
За розповсюдженістю позбавлення волі як окремий, самостійний вид кримінального покарання застосовується у країнах колишнього радянського табору, але найбільш поширеним і сприйнятним у цивілізованому світі (демократичних країнах) є покарання у вигляді ув'язнення "тюремне ув'язнення." Відмінності у поняттях і змісті також є: позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Строк покарання встановлюється від одного року до п'ятнадцяти або довічно (ст. 63-64 КК України). Хоча при застосуванні позбавлення волі набуває більш широкого значення - відбирання, віднімання, скасування волі, прав і свобод людини. Ув'язнення полягає у обмеженні можливості засудженого на пересування і самовизначення шляхом взяття під варту і поміщенні його на певний строк, безстроково або довічно до в'язниці. При ув'язненні обмежуються, але зберігаються всі інші політичні і соціальні права і свободи людини. Ув'язнення - більш науково обґрунтований конкретний і юридично визначений вид кримінального покарання. У науковій літературі "тюремне" ув'язнення розглядається як вужче, "тісне" розуміння позбавлення волі. Термін "тюремне ув'язнення" в українській мові неправильний, оскільки це тавтологія. Слово "тюремний" не є українським терміном і тому повинно застосовуватися поняття "ув'язнення" - "в'язниця." Ув'язнення більш відповідає поняттю обмеження свободи, тобто взяття під варту, арешт і тримання особи у в'язниці. Воно означає примусове обмеження можливості засудженого на пересування, самовизначення або розпорядження собою на свій розсуд. Ув'язнення передбачає обмеження фізичної свободи руху у просторі і часі. Основними атрибутами ув'язнення є: в'язничні кам'яні стіни, грати (решітки), камери, замкнені двері, замки, охорона, нагляд, контроль, безпека тримання. Камера у сучасному розумінні - приміщення готельного типу з усіма або мінімально необхідними для людини зручностями. Сучасна в'язниця технічно оснащена пенітенціарна, соціальна установа з розвиненою соціальною інфра-структурою, архітектурою, дизайном. У Європі останнім часом поширюються "віртуальні тюрми" - утримання засудженої особи вдома, охорона і спостереження за нею за допомогою електронного контролю. В'язниці поділяються на центральні і місцеві, закриті, напівзакриті, відкриті.
Таким чином, у законодавстві кримінально-правового комплексу необхідні не часткові, а докорінні зміни, зокрема: у кримінальному законодавстві замінити покарання у вигляді позбавлення волі на ув'язнення і довічне ув'язнення. Ст. 63 викласти у наступній редакції: "Ув'язнення на певний строк.
1. Покарання у вигляді ув'язнення полягає у обмеженні права засудженого на свободу пересування і самовизначення шляхом взяття під варту і поміщення його на певний строк до в'язниці.
2. Ув'язнення застосовується до осіб, які вчинили тяжкі злочини і встановлюється на строк від шести місяців до 15 років, за сукупністю злочинів, сукупністю вироків більше 15, але не більше 20 років."
По всьому тексту Кримінального кодексу необхідно замінити "позбавлення волі" на "ув'язнення." У нормах Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів, проекті Кримінально-виконавчого кодексу термін "позбавлення волі" замінити на ув'язнення, передбачити в'язницізакритого, напівзакритого та відкритого типів, центральні та місцеві. Зосередити увагу на поводженні із ув'язненими, згідно з міжнародними і європейськими нормами і стандартами. Такий підхід відповідає сучасній і майбутній стратегії, потребам суспільства, наближує Україну до виконання міжнародних норм і стандартів у сфері прав людини і поводження із правопорушниками.
Література:
1. Кримінальне право України: Заг. частина / Александров Ю.В., Антипов В.І. та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 291, 298, 299; Кримінальне право України: Заг. частина / За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С. 313-340.
2. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Попереднє слово. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. - К.: А.С.К., 2001. - С. 7.
3. Зубков А.И. Карательная политика России на рубеже тысячелетий. - М., 2000. - С. 9.
4. Дженіс М. та ін. Європейське право у галузі прав людини. - К.: АртЕк, 1997.- С. 337.
5. Новий тлумачний словник української мови / Укладачі: В. Яременко та ін. - К.: Аноніт, 2001. - Т. 1. - С. 516-517, Т. 3. - С. 511.
6. Рудник В.І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації. - К.: Дія, 1999. - С. 22-41.
7. Дрьомін В. Інститут пробації в зарубіжному законодавстві // Вісник прокуратури. - 2001. - № 3 (9). - С. 97-98.
8. Рудник В.І. Функції кримінального покарання у вигляді позбавлення волі: декларації і реальність / Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України. - Львів, 2000. - С. 242-249.
Loading...

 
 

Цікаве