WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Позбавлення волі і ув’язнення як види кримінального покарання - Реферат

Позбавлення волі і ув’язнення як види кримінального покарання - Реферат

ув'язненими, як головним атрибутом, що супроводжує ув'язнення (мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями, Європей-ські в'язничні правила та ін.). Це принципові положення зарубіжної пенології, права і пенітенціарної практики. Існування ж позбавлення волі в сучасному вигляді не дозволяє гуманізувати покарання і поводження, оскільки не передбачає чіткої межі між ними. Акцент ставиться на кару, а не на гуманне поводження із засудженими.
Криза практики застосування позбавлення волі охоплює головним чином судову і кримінально-виконавчу практику. З аналізу судової статистики видно, що протягом останніх десяти років покарання у вигляді позбавлення волі у практиці судів домінує відносно інших видів покарань і призначається у межах 36-37 %, тобто кожний третій засуджений направляється у місця позбавлення волі. У середньому щорічно до цих місць направляється 70-80 тисяч осіб. За цей період через місця позбавлення волі (ураховуючи місця попереднього ув'язнення - СІЗО) пройшло близько одного мільйона осіб. Аналіз кримінально-виконавчої (виправно-трудової) статистики показує, що за десять років кількість ув'язнених і засуджених до позбавлення волі тримається на високому рівні і коливається в межах 200-220 тисяч осіб. Незважаючи на проведені амністії (13), зміни у новому Кримінальному кодексі, кількість засуджених до позбавлення волі й ув'язнених залишається на досить високому рівні (за станом на 1серпня 2002 року - більше 200 тисяч осіб). За кількістю засуджених і попередньо ув'язнених із розрахунку на 100 тисяч населення Україна посідає четверте місце у світі (поряд із США, Росією, Білоруссю) і третє - в Європі. За період 1996-2002 року загальна їх кількість коливається у межах 400-415 осіб на 100 тисяч населення, з них: засуджених до позбавлення волі - 300-309 осіб, попередньо ув'язнених - 100-106 осіб. У цивілізованих європейських країнах величина ув'язнення коливається від 50 до 100 осіб, а саме: Фінляндія - 54, Норвегія - 56, Швеція - 58, Бельгія - 80, Італія - 85, Австрія - 85, Франція - 90, Германія - 90, Туреччина - 95, Іспанія - 110 [7]. Установи з виконання покарання - колонії, тюрми, слідчі ізолятори - постійно переповнені на одну третину. Вони розраховані для тримання 165 тисяч осіб, а фактично утримується більше 200. Фінансування здійснюється незадовільно і фактично становить 35-40 % від мінімальних потреб. На харчування, побутове забезпечення, медичне обслуговування потреби задовольняються лише на 25-30 %. Реальних перспектив суттєвого покращання умов тримання і фінансування на наступні роки не передбачається. За даними опитування, переважна більшість засуджених і працівників установ з виконання покарань незадоволені своїм становищем, у зв'язку з чим зростає соціальна напруженість у місцях позбавлення волі і в суспільстві. Закономірними явищами для місць позбавлення волі стали не тільки надмірне покарання, але й жорстоке поводження із засудженими, групові і масові непокори, втечі, вчинення злочинів, великої кількості порушень режиму та дисципліни, високий рівень захворюваності і смертності, самогубства, поширення туберкульозу, СНІДу, інших соціальних хвороб, порушення прав людини. Загалом, покарання у виді позбавлення волі негативно впливає на соціальні процеси суспільства, втручаючись у генофонд, при цьому воно не знижує рівень злочинності, недостатньо охороняє суспільство, не виправляє засуджених, не попереджує злочини. Крім надмірної кари, позбавлення волі не досягає мети, яка ставиться перед покаранням у законодавстві [8].
Позбавлення волі як вид кримінального покарання суперечить міжнародним нормам з прав людини і поводження із правопорушниками. Згідно зі ст. 3 Загальної декларації прав людини "кожен має право на життя, свободу і абсолютну недоторканність." Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року у ст. 5 передбачає вичерпний перелік видів позбавлення (фактично обмеження) свободи, серед яких: "законне тримання під вартою особи після засудження компетентним судом." У міжнародних нормах права відсутнє позбавлення волі як окремий конкретний вид кримінального покарання і фактично воно зводиться до обмеження свободи у вигляді арешту, взяття під варту, тобто до ув'язнення. Поняття "свобода" розуміється як фізична, особиста свобода на пересування і самовизначення, що і є об'єктом покарання у вигляді ув'язнення. Кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі в Україні суперечить досвіду цивілізованих демократичних країн світу. Для них позбавлення волі незвичне і несприйнятне, оскільки надмірно втручається у права і свободи людини. У більшості країн світу застосовується арешт, взяття під варту, ув'язнення (США, країни Латинської Америки, Європи). У деяких країнах Європи у кримінальному законодавстві хоч і застосовується загальний термін "позбавлення свободи," але він зводиться до конкретних видів покарання: арешт, взяття під варту, тюремне ув'язнення (ФРН, Іспанія, Польща, Словаччина, Чехія). У кримінальному законодавстві Франції застосовуються терміни "замкнення," "заточення," що підкреслює і характеризує національний розвиток законодавства [9]. Позбавлення "свободи," "волі" як окремий вид кримінального покарання характерний для країн колишнього Радянського Союзу, зокрема Росії, Білорусі та України, де він трактується і застосовується більш широко, ніж це прийнято у демократичних цивілізованих країнах.
Позбавлення волі суперечить історичним, національним інтересам України. Протягом майже тисячоліття, з часів Київської Русі, на території України застосовувалось покарання у вигляді ув'язнення та існувала в'язнична система. Витоки ув'язнення знаходять своє відображення у договорах князя Олега з греками (910 р.), де йдеться про "зв'язування крадія," а також у "Руській правді," де згадується про тримання злодія у "порупі," "порубі," "погребі," пізніше - "в'язниці." Відомо, що більша частина території України протягом тривалого часу розвивалась відповідно до європейських зразків, у тому числі інститут ув'язнення і в'язниць. З литовських статутів походить термін "турма," а з російського законодавства - "тюремное заключение." Лише на початку ХХ століття, після "жовтневого перевороту," без достатнього наукового обґрунтування на хвилях політичних емоцій прошкідливість тюремного ув'язнення спочатку в постановах уряду (1918 р.), а потім у першому Кримінальному кодексі Української СРСР 1922 року знайшло своє відображення "позбавлення волі із суворою ізоляцією, або без такої." На перехідному етапі застосовуються терміни: "арешт", "тюремне ув'язнення", "позбавлення волі". Проте радянській владі так і не вдалось позбавитися від ув'язнення і "тюрми." З Кримінального кодексу зникло покарання у вигляді ув'язнення, але у виправно-трудовому законодавстві "тюрма" залишилась до цього часу. В Україні збереглись Вінницька, Житомирська, Одеська, Лук'янівська в'язниці, побудовані у ХVІІІ-ХІХ ст. [10]. Отже, в історичному плані кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі на території України застосовується більше 80 років, а ув'язнення і в'язниці - більше тисячоліття, починаючи з часів Київської Русі.
Покарання у вигляді позбавлення волі суперечить положенням Конституції України, в якій права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22).
Людина може бути затримана, заарештована або триматися під вартою (ст. 29). Кожному гарантується свобода пересування, вибір
Loading...

 
 

Цікаве